Як святкували Різдво українські пращури і що означали обряди
25 грудня православні та греко-католики вп’яте святкуватимуть Різдво за новим календарем разом із католиками та протестантами. Стародавні українські звичаї, прикмети та обряди століттями супроводжували це свято, роблячи його магічним і символічним. Навіть сьогодні деякі традиції повертаються у сучасні родини, зберігаючи зв’язок з минулим, пише ВВС.
Напередодні Різдва українці прибиралися в хаті та господарстві. Виносили всі інструменти й знаряддя: прядки, ткацькі верстати, веретена, нитки, клубки. Жінки перемивали все хатнє начиння, прали й прасували одяг, скатертини та постіль, міняли щоденні рушники на святково вишиті. Дівчата допомагали матері білити стіни та стелю, підмазувати піч і долівку. Чоловіки прибирали у господі, порали худобу, запасали дрова й воду, адже впродовж «святок», від Різдва до Водохреща, не вітається будь-яка буденна робота.
Святвечір називався по-різному: Коляда, Вілія, Перша або Голодна кутя, залежно від регіону. Вранці родина приносила до церкви поминальний хліб за померлих, цукерки, печиво, пляшку води й свічку. Протягом дня і аж до вечора дотримувалися посту.
Ритуальні дії перед вечерею
Удосвіта господар вносив до хати сіно і застиляв долівку, а господиня клала його на стіл та чотири кути — разом із зубчиками неочищеного часнику, примовляючи: «Не лупи мене до живого, то вбережу тебе від усього злого». Потім накривала все святковою скатертиною. Ніжки столу обв’язували залізним ланцюгом, «щоб худоба не розбігалася», а під час вечері на нього ставили ноги, щоб вони були «залізними» і не боліли весь рік.
Магія Різдвяного вечора
Різдвяний вечір і ніч вважалися особливо таємничими й магічними. Пращури вірили, що святкує весь Всесвіт, і межа між світом живих, богів, духів, померлих і демонів зникає. У цей час можна було передбачити майбутнє та дізнатися про свою долю.
Наприклад, якщо кутя зварилася і вершок піднявся догори — рік буде вдалим і прибутковим, а крапельки на покришці горщика пророкували дощовий рік. Кутю готували із пшениці чи ячменю, на Поліссі іноді з гречки. З жита не варили, бо воно символізує все живе, тоді як кутя виконувала поминальну функцію — жертвоприношення померлим.
Попіл після приготування страв також наділявся магічною силою. На Прикарпатті ним обсипали подвір’я та стайні, щоб худоба була здоровою, а відьом відлякувати від двору.
Імітація тварин і магія плодючості
Дорослі та діти імітували голоси тварин і птахів: мукали, мекали, бекали, хрюкали, квоктали. Вірили, що така «імітаційна магія» сприятиме розмноженню худоби та птаства у наступному році. Узвар із сухофруктів стояв поруч із кутею — символ поєднання врожаю з поля та саду, чоловічого й жіночого начал.
Магічні обряди з кутею
Кутю ставили не лише на стіл, а й на покуття, де висіли ікони. На Поліссі господар накладав кутю з горщика до миски, накривав пирогом і обходив із нею навколо хати, оберігаючи родину від негараздів.
Дівчата ворожили на судженого, беручи жменю незасолодженої куті, воду і дзеркало, примовляючи: «Іди, іди, чоловіче, зо мною кутю їсти». Якщо в дзеркалі з’являвся небажаний силует — кидали кутю в дзеркало, щоб уникнути шлюбу з ним.
Інший ритуал: брали ключ, йшли до криниці і казали: «Кирнице, кирнице, я тебе замикаю, ключі додому забираю. Як прийде милий води набирати, хай прийде до мене ключі взяти».
Запрошення сил і душ померлих
Старший у родині запрошував на вечерю сили природи — мороз, вітер, бурю, град, а також ведмедя, вовка й іншу звірину. «Я вас кликав, ви не прийшли, то і влітку не приходьте до моєї господи», — промовляв він.
На вікно ставили склянку води й окраєць хліба для душ померлих, а окрему тарілку з усіма стравами — щоб вони продовжували трапезу вночі. На Слобожанщині в горщику залишали три ложки куті для «Долі», на сході Поділля — миску куті й склянку води заносили домовику.
Дідух — символ урожаю і ритуалу
Дідух, або «дід», «дідо», «колядник», був головним ритуальним символом. Плетений із соломи сніп обв’язували перевеслами, його ставили на покуті під образами протягом усіх свят. Після свят обмолочували зерно, додавали до посівного, перевеслами обв’язували фруктові дерева для врожаю.
На заході та у центрі Поділля дідуха та залишки святкового сена спалювали на третій день Різдва у воротах або на перехресті, включаючи хліб для душ померлих. Через вогонь переносили хворих і дітей, вірячи, що це дає силу й здоров’я.
Святкова трапеза і родинні зв’язки
Після вечері калачі та святкову їжу несли хресним батькам, рідним, самотнім та хворим. Діти виголошували: «Просили батько і мати, і я прошу прийняти наші калачі!». Хресна мати обмінювала їх на свої калачі, що символізувало зміцнення родинних зв’язків і турботу про ближніх.
Більшість традицій, обрядів і прикмет збереглися в селах, частково — у містах. Приготування куті, святковий стіл із 12 страв, обряди з дідухом, ритуальна їжа, ворожіння та магія Різдвяного вечора нагадують про глибокий зв’язок українців із природою, родиною та духовним світом. Навіть сьогодні ці символи допомагають відчути магію Різдва та його сакральність.
