Помер видатний кінооператор Павло Лойко
82-річний кінооператор Павло Лойко, який працював на кіностудії імені Олександра Довженка та брав участь у створенні легендарної стрічки «Пропала грамота», помер від хронічної хвороби серця. Його смерть спершу викликала чутки та хвилювання серед сусідів і колег, але офіційна медична експертиза спростувала версію про голод або переохолодження.
За словами Київської обласної військової адміністрації, розтин підтвердив, що причиною смерті стала ішемічна хвороба серця. «Ознаки переохолодження чи нестачі їжі відсутні», – наголосили в КОВА. Будинок родини повністю газифікований, має пічне опалення, а пенсія померлому нараховувалася вчасно. Проблеми виникли через те, що подружжя майже не спілкувалося з сусідами і родичами, що ускладнювало моніторинг їхнього стану.
Сусіди, однак, розповідали про скромне життя Лойків. Світлана Поклад, вдова композитора Ігоря Поклада, зазначила: «Вони жили дуже тихо, майже ні з ким не спілкувалися. Можна було відчути, що родина обрала відлюдницький спосіб життя. Вони ніби відмежувалися від всього світу». За її словами, останнім часом матеріальна ситуація була складною, але трагедії у вигляді голоду чи переохолодження не було.
Наразі дружину Павла, Лідію Лойко, взято на соціальний облік як одиноку особу похилого віку. Вона отримує необхідну підтримку від соціальних служб. У КОВА нагадують, що в області діє комплексна система допомоги населенню через надзвичайну ситуацію в енергетичному секторі, спричинену ворожими ракетними та дроновими атаками. Це гаряче харчування, пункти обігріву, надання базових гуманітарних послуг, догляд вдома для маломобільних осіб. «Наразі послуги соціальних служб щоденно отримують понад 10 тисяч маломобільних осіб та близько 46 тисяч одиноких або малозахищених людей», – зазначають в адміністрації.
Колеги та знайомі Павла Лойка згадують його як відданого професіонала, який прожив життя, присвятивши себе українському кіно. Він залишив глибокий слід у культурі, надихав молодих операторів і був частиною золотого фонду українського кінематографу. Його поховають за рахунок місцевого бюджету, а пам’ять про його внесок у кіно житиме серед тих, хто працював і дружив із ним. «Він був не просто оператором, а людиною, яка відчувала кіно всім серцем. Його робота над «Пропалою грамотою» і сьогодні вражає своєю красою та відчуттям часу», – поділилися спогадами колеги.
