Минулого тижня німецька компанія Gascade Gastransport GmbH погодила з федеральною владою Німеччини дозвільну документацію на будівництво газопроводу EUGAL. Значення для України – принципово важливе. Цей на перший погляд європейський проект – сухопутна складова «Північного потоку-2» по території ФРН.
Якщо винести за дужки «європейськість» EUGAL, то ситуація виглядає таким чином: російський монополіст «Газпром», що володіє часткою в Gascade, отримав останнє схвалення на будівництво своєї газопровідної магістралі до Європи. Тієї самої труби, за допомогою якої Росія має намір відмовитися від української транзитної системи.
Подробиці газотранспортного проекту EUGAL
Дозвіл на прокладку EUGAL став завершальним у ланцюжку погоджень щодо усього енергетичного проекту «Північний потік-2» ( «ПП-2»). 25 жовтня німецький оператор Gascade Gastransport GmbH, співвласниками якого є «Газпром» і BASF/Wintershall, оприлюднив деталі дозволу:
EUGAL – європейський магістральний газопровід European Gas Pipeline Link – є продовженням «Північного потоку-2» по суші на території федеральних земель Німеччини. Будівництво EUGAL необхідне для доставки газу з «ПП-2» до німецько-чеського кордону.
Мекленбург – Передня Померанія – третя після Бранденбурга та Саксонії земля ФРН, яка повинна була схвалити сухопутну прокладку труби «Газпрому». Сам «Північний потік-2», як відомо, проходить по дну Балтійського моря.
Магістраль EUGAL пройде двома нитками труб. Її тривалість складе 485 км, пропускна здатність – 51 млрд кубометрів на рік. Вартість проекту оцінюється від 1 до 3 млрд євро. Завершення будівництва планується до закінчення 2020 року.
Відомо, що до цього проекту приєдналися відразу три німецьких газотранспортних компанії: Fluxys Deutschland GmbH, Gasunie Deutschland Transport Services GmbH та ONTRAS Gastransport GmbH. Всього у будівництві «Північного потоку-2» беруть участь уже 8 європейських енергетичних операторів: Shell, OMV, Engie, Uniper, BASF-Wintershall і три приєднані.
Чому EUGAL – погана новина для України
Компанія Gascade проводить таку інформаційну політику, згідно з якою будівництво EUGAL – чисто європейський проект розвитку газотранспортної інфраструктури ЄС і служить він забезпеченню зростаючих потреб європейців в енергоресурсах:
Таким чином, топ-менеджмент проекту позиціонує себе незалежними і «захищається» енергетичним законодавством Європейського Союзу, згідно з яким монополізм на поставки енергетики не допускається. При цьому прямі зв'язки з російською державною компанією в Gascade замовчуються.
«Нюанс» проекту полягає в тому, що без його реалізації увесь задум «Північного потоку-2» зводиться до нуля, так як труба по дну Балтійського моря закінчується біля узбережжя німецького Грайфсвальда. Без продовження газопроводу по суші подача палива по цьому маршруту в Європу неможлива.
Такий «ЄС-орієнтований» підхід допомагає власникам Gascade, серед яких згаданий «Газпром», не акцентувати увагу на політичних мотивах будівництва «Північного потоку-2». І не привертати увагу тим, що EUGAL – це сухопутна частина нового маршруту постачань блакитного палива з Росії до ЄС в обхід України.
Фінальне узгодження газпромівської труби на території Європи – безумовно, чудова новина для Росії. Формальних перешкод для прокладки більше немає. І як повідомили в Gascade, роботи будуть проводитися відразу на декількох ділянках маршруту одночасно, щоб прискорити процес завершення.
Для України ця новина не найкраща. У 2019 році закінчується термін дії 10-річного контракту між Києвом і Москвою про експлуатацію транзитних шляхів української газотранспортної системи. Як відомо, «Газпром» шукає способи, як не продовжувати цей контракт і водночас не втратити європейського споживача.
Вирішити питання з поставками газу в ЄС Росія має намір за рахунок будівництва «Північного потоку-2», який був визнаний політичним проектом Кремля. А в Україні – одним з ключових фіскальних ризиків для держави. Як пише DW, ситуація в цілому складається таким чином:
Кінцевим споживачем газу по трубі EUGAL буде не Німеччина, а Чехія та Австрія. Причому обсяги споживання Чехією такі, що вона також буде служити і транзитною країною до Австрію, до центрально-європейського розподільного газового хабу в Баумгартені. Через цей потужний розподільний центр проходять поставки російського газу в Західну Європу. У даний момент подача на австрійський Баумгартен проходить через Україну.
Наслідки для України
Експерти вважають, що мета Росії залишається незмінною – відрізати Україну від можливостей транзиту через свою територію. 55 млрд кубометрів на рік – те, що може забрати на себе «Північний потік-2» і 51 млрд кубометрів з них – за допомогою EUGAL.
Газпромівський проект дорогий та неефективний, розповідають аналітики. Але для європейських учасників несе мінімальні ризики і навіть вигоду. Довгострокова оренда «Газпромом» газотранспортних шляхів по Європі означає оплату потужностей трубопроводів, навіть якщо газ по них проходити не буде. Тому проект в цілому привабливий для європейців.
Що стосується України, ризики очевидні. Мінус 2,5-3% ВВП через зниження обсягів експорту послуг у разі скорочення поставок блакитного палива за рішенням Кремля після закінчення терміну дії контракту з «Газпромом». Це послабить нашу країну не тільки економічно, але й політично.
Європа і Німеччина зокрема наполягають на тому, щоб Росія гарантувала продовження транзитної угоди з Україною. І глава Кремля Володимир Путін публічно це обіцяє. Але приймати на віру слова Путіна, особливо, що стосується України – це м'яко кажучи, наївно і нерозумно.
До того ж у самій Німеччині зараз політично неспокійно. Чинний канцлер Ангела Меркель, яка вміє говорити з і переконувати Путіна, втрачає колишню підтримку і вже заявила про бажання покинути велику політику у 2021 році. Наскільки лояльним до України буде новий лідер німецької нації судити складно.
Загальновідомо, що до кінця 2019 року повністю «Північний потік-2» і його сухопутну складову EUGAL не завершать. Як мінімум ще 1-1,5 року потрібно на фінішування проекту згідно із затвердженими термінами. Але усі ці фактори не вирішують проблему транзиту газу для України, а лише відтягують її наслідки.
