“Червона рута”, “Стожари”, “Зорепадом летять роки” і ще неосяжна кількість українських пісень, які торкають до глибини душі. Івасюк, Леонтович, Лисенко, Бортнянський, Зінкевич, Яремчук і ще сотня особистостей, які стояли на своєму до останнього. Лиш би українська музика жила, а після співалась. Радянщина намагалась всіляко знешкодити українське. Особливо це стосувалось музики. І, насправді, історія не змінилась. Що було декілька десятків років тому, те ж саме відбувається й зараз.
UA.NEWS в цьому матеріалі розповість про одні з найвідоміших випадків, які завадили знешкодженню української пісні й популяризували її далеко за межами СРСР.
Щедрик
Так, друзі, це всім відомий Щедрик. Він став символом Різдва у США. Його переспівав не один світовий музичний колектив а мелодію додавали режисери до своїх фільмів. Але історія популяризації цієї пісні далася Україні напрочуд важко.
Початок 1919 року. Після довгих років окупації постала УНР на чолі з Симоном Петлюрою. В Молодому театрі, що на Прорізній в Києві, влаштували вечір на честь поета Миколи Вороного. Вся тогочасна українська еліта зібралась в одному місці. Тоді ж був присутній український хор з диригентом Олександром Кошицем, який виконував пісні Миколи Леонтовича (композитора, а згодом - автора “Щедрика”). Симон Петлюра також був присутній на святі. Він залишився вражений, послухавши співи хору. Наступного дня в нього виникла смілива ідея - створити українську капелу, яка б вирушила в світове турне з метою популяризації української культури й проханням про допомогу. В той період росіяни наступали на територію дуже молодої УНР, світ не дуже підтримував Україну.
Петлюра покликав Кирила Стеценка, який керував музичним напрямом в УНР, та диригента хору Олександра Кошиця. В них був тиждень на створення капели.
Музичний журналіст Філ Пухарєв говорить, що це була класична культурна дипломатія:
“Петлюра розумів, що про Україну на початку XX століття ніхто в світі не знав. Якщо хтось і знав, то ототожнювали Україну з російською імперією і, відповідно, з російською культурою. Можна довго їздити у відрядження, розповідати, що таке Україна, яка вона класна. Але ефективніше це робити через мистецтво, через емоційну сферу”.
Капелу створювали на законодавчому рівні. Спочатку розробили законопроєкт, за кілька тижнів його вже ухвалили. Виділили кошти на утримовк капели, розіслали оголошення про набір вокалістів по всій УНР і обрали з них найкращих. Олександра Кошиця затвердили головним диригентом капели. Все було настільки серйозно, що за статусом капела була урядовою інституцією УНР.
А далі серйозні проблеми. Через наступ росіян Олександр Кошиць евакуювався до Кам’янця-Подільського. Згодом прийняли рішення евакуйовувати й капелу. З Києва до Кам’янця-Подільського хор добирався 2 тижні. Вони пережили страшні заметілі (бо на вулиці панувала зима), зміну потягів, які то повертали їх на найближчі станції, то везли в бік Кам’янця-Подільського. Одного разу хористи ледь не загинули через заметіль, однак таки добрались до Олександра Кошиця. Потім перша репетиція з добиранням нових хористів в капелу, дорога до Івано-Франківська і Чехія, де капела потрапила за решітку через пошарпаний зовнішній вигляд та ще багато причин, серед яких “яка ще Українська народна республіка?”. Однак капела таки потрапила до Праги, з величезними зусиллями та супротивом домовилась про виступ капели в одному з найбільших майданчиків. Їх виступ захопив аудиторію й критиків в залі. Вони побачили унікальне явище.
Далі Австрія, Франція, Нідерланди, Німеччина, Іспанія та виступи в інших європейських країнах. В деяких країнах капелу приймають з осторогою, однак після виступу все змінювалось. Творчість хору стало відкриттям для Європи. Прихильники росії та Польщі після відвідин концерту капели карлинально змінювали думку і ставали на бік України.
Окремої уваги заслуговує Щедрик, створений видатним композитором Миколою Лисенком в XX столітті. Він лунав на кожному концерті капели і став культовим для Європи. Про нього писали в газетах, в свій репертуар брали європейські хори, перекладали різними мовами світу.
Проте, на жаль, творця Щедрика підступно вбили а УНР перестала існувати.. 23 січня 1921 року капела давала заключний концерт у Франції. Перші люди країни зібралися в залі театру Єлисейських полів. Вони просили на біс хор. В цей час УНР окупована. В окупації один з російських агентів вбиває Миколу Леонтовича з гвинтівки. Композитора більше немає.
В 1922 році капела вирушає до Америки. Прем’єра в Штатах стається в Нью-Йорку в “Карнегі хол”, одному з найпрестижніших майданчиків США. З успіхом виступає в США, Аргентині, Мексиці, Бразилії. Того ж року стається виступ в Нью-Йорку. Там капела дає концертну програму разом зі “щедриком”. Він до глибини душі вражає публіку і стає надзвичайно популярним.
Його секрет, як зазначає Філ Пухарєв, простий:
“Це насправді такий прообраз поп-музики. Це твір не для якихось там оркестрів чи академічних колективів. Це твір для невеликого хору, його можна розкласти на кілька голосів. Леонтович його писав саме для хору, і триває “Щедрик” 2,5 хвилини. Тобто це майже хронометраж поп музики. Відповідно, ця легкість, багатоголосся, оця поліфонія. Слухачі та критики її відзначали. Також писали й про народну простоту і навіть гумор”.
Одна не лише Щедрик справив враження на публіку:
“Там і Лисенко звучав, і обробки народних пісень, обробки самого Кошиця. До прикладу “Ой ходить сон коло вікон”. Цією колисковою надихався Джордж Гершвін [американський композитор, якого вважають музичним генієм 20-го століття]. Ще підлітком він потрапив на виступ капели і обробка Кошиця тоді його так вразила, що він під впливом почутого написав “Summer Time”.
Філ Пухарєв зазначає, що після концертів капели глядачі розуміли, що Україна - окрема нація і українців не можна співставляти з росіянами. Деякі навіть вибачались за порівняння.
Філ говорить, навіть є парадокс, що українська капела проіснувала довше, ніж УНР. Вона так і залишилась в США.
Радимо переглянути документальний фільм "Щедрик проти "русского міра" на YouTube-каналі Суспільне Культура. Там є що подивитися і чому вас вразити.
Червона рута
Пісня, фестиваль і колектив, який створили для Софії Ротару. Ми детальніше зупинимося на музиці й фестивалі. Саме з пісні все й почалось.
Вона стала етнічним кодом українців. Без Червоної рути важко уявити якесь свято. Чимало українських та зарубіжних музикантів переспівали легендарну пісню Володимира Івасюка. Але давайте спочатку. Хто такий Володимир Івасюк і чому саме Червона рута?
Володимир Івасюк родом з Буковини. Народився у родині вчителя та поета Михайла Івасюка й вчительки Софії Карякіної. Батько володів 6 мовами, писав прозу й поезію. Володимир мав двох сестер - Галину та Оксану. Змалечку тягнувся до музики. В дитинстві полюбляв бути на репетиціях хору, куди його брали батьки та вчився грати на скрипці.
Згодом родина переїздить до Чернівців, де Володимир вступає до Чернівецького державного медичного інституту. В перший день його відрахували за те, що в шкільні роки Володимир з друзями випадково скинув бюст Леніна в Кіцмані. З допомогою першого секретаря Чернівецького міськ комсомолу Аркадія Казімірського Володимир влаштовується на завод “Легмаш” учнем токаря. Там йому доручили керувати заводським хором, який за півроку стає лауреатом обласного конкурсу.
У вільний час 18-річний юнак пише пісні та виконує їх із вокально-інструментальним ансамблем «Карпати». Статус самодіяльного автора не дозволяє йому долучитися до офіційної спілки композиторів України. Але невдовзі в житті Володимира відбувається подія, що спонукає його поставитися до свого таланту серйозніше.
Під псевдонімом «Весняний» Івасюк подається на обласний конкурс естради з піснею «Відлітали журавлі». І здобуває на ньому першу премію! Тоді в очах композитора запалюються вогники: «Здається, що мені варто писати далі. Маю для кого».
Згодом Володимир отримує позитивну характеристику за заводі й поновлюється в інституті. Музика тісно переплітає його життя й студент починає виступати на різних фестивалях й конкурсах.
А як виникла сама пісня?
25 листопада 1967 року батько і найкращий друг Володимира Михайло Івасюк відзначав свій 50-річний ювілей. Друзі Михайла подарували йому раритетну збірку народних пісень, яка була видана 60 років тому львівським фольклористом Володимиром Гнатюком.
Володимир цікавився українською автентикою, тому, звісно, не міг оминути збірку. Йому припали до душі рядки буковинської коломийки, де містилися згадку про червону руту:
Ой ходила, говорила гільтайова мати,
Назбирала троєзілля мене чарувати,
Назбирала троєзілля червону рутоньку,
Та й схотіла зчарувати мене, сиротоньку.
Композитор шукав будь-яку інформацію про квітку протягом трьох років. Композитор мандрує гуцульщиною й занотовує різні історії від гірських довгожителів. Одного разу на Путильщині йому розповідають історію про цю квітку:
«Рута взагалі цвіте жовтим суцвіттям, але трапляється і таке, що вона один раз на десять років зацвітає червоно. Чим пояснити цю таїну? Її розкриває стародавня легенда про кохання юнака і дівчини. Від їхнього кохання розквітали поля й ліси, люди раділи, співали пісень […]
Івасюк молодший повертається додому в піднесеному настрої й сідає за роботу. Він пише чудовий текст - першу версію пісні:
Ти не смійся хоч раз,
Не кажи, що забула,
А згадай про той час,
Як ти мавкою була.
Що ночами в лісах
Ти чар-зілля шукала,
Що з вітрами, як птах,
Ти колись розмовляла.
Бачу я тебе в снах
У дібровах зелених.
По яких же шляхах
Ти вернулась до мене?
Композитор одразу ж відкладає ці рядки. “Це не те”, - каже собі Володимир. Йому здавалося, що це - казка і пісня не буде серйозно сприйнята людьми. Він хотів пісню, яка звучатиме по-народному й полюбилась народу. З мелодією також не виходило. Хто знає, що було б з піснею, якби не справжнє кохання Володимира.
Під час навчання в медичному університеті, Володимир став старостою курсу. Одного дня від звернувся до своєї одногрупниці Марії Соколовської, яка грала на скрипці. Володимир запропонував дівчині долучитися до університетського ансамблю «Трембіта», де він грав. Дівчина погодилась.
З часом Володимир та Марія стали друзями. Композитор часто гуляв з дівчиною, запрошував додому на пиріжки. На прощання цілував її в щоку. Дівчина сприймала Володимира як друга. Вона не здогадувалась, що він був в неї закоханий.
Проте одного разу він сказав про свої почуття. Зробив це однією з перший версій Червоної рути, яку ми зараз знаємо. Тоді ж композитор подарував дівчині рукопис пісні з підписом “Мусі від Володі”. Пісня мала назву “Черлена рута”, а внизу аркуша - дата написання: 18.12.70.
На жаль, історія Марії та Володимира не знайшла позитивного фіналу. За два роки композитор переїздить до Львова, Марія ж лишається у Чернівцях та виходить заміж за свого викладача.
А як пісня стала такою відомою?
Володимир Івасюк мав приятелів на чернівецькому телебаченні - режисера Василя Селезінку та звукооператора Василя Стріховича. Він попросив друзів, аби ті домовилися з керівництвом каналу про виступ Івасюка у прямому ефірі з Театральної площі міста. На ній він мав заспівати “Червону руту” та “Водограй” (композитор сподівався, що друга після сподобається глядачам значно більше). Знайшовши вокалістку Олену Кузнєцову, яка співала у джазовому ансамблі при чернівецькому будинку вчителя, почалась плідна робота. На студії працювали з 12 ночі до 6 ранку і 13 вересня 1970 року сталась прем’єра пісні в центрі Чернівців. Михайло Івасюк писав, як чернівчани завмирали посеред вулиць і вибігали з транспорту, щоб насолодитися чудовим музичним твором.
“Не стояло питання пропускати чи не пропускати [Червону Руту в прямий ефір]. У Володимира були знайомі, він з ними домовився про ефір. До цього з піснями Івасюка в ефірі Буковинського телебачення вже виступала “Смерічка”. Володимир вже був на слуху і на Буковині був визнаним композитором на початку 70-х”, - додає Філ Пухарєв.
“Червона Рута” поступово набирає обертів й наприкінці 1971-го “Смерічка” отримує лист з Москви, де музикантів запрошують зіграти “Червону руту” в ефірі «Пісні року» — головного радянського телеконцерту. Перед виступом стає відомо, що через цензуру на радянщині, “людей з гітарами” на сцену не пустять. Виступати дозволили лиш вокалістам під супровід оркестру Юрія Силантьєва.
Розгублені музиканти не знають що робити, однак у Дутківського виникає ідея заспівати пісню ще й Івасюку на сцені. Так на одному з головних майданчиків союзу співали Червону руту Яремчук, Зінкевич та Івасюк.
“В 71-му році Пісня Року відбулася вперше. Задача стояла, аби показати музику різних республік, не обмежуватися лише російською естрадою. Станом на 70-й рік після публікації в журналі “Україна”, “Червона Рута” була у всіх слуху. Це була найпопулярніша пісня року і у московських редакторів не виникало питання кого від України можна запросити. Коли Івасюк вийшов сцену з Зінкевичем і Яремчиком, це було щось кардинально інше. Якщо подивитися інші виступи російських артистів, то звучання “Червоної Рути” було зовсім іншим по суті, по подачі, по вайбу”
Проте їм не дозволили тоді виступати з гуртом. Сказали, що ні. Оцей от буржуазний Рок-н-рол ми не пропустимо”, - коментує Філ Пухарєв.
Так в Україну вони поверталися зірками всесоюзного масштабу.
Пізніше організували фестиваль з однойменною назвою пісні. Він відбувся 17-24 вересня 1989 року в Чернівцях. Вважається, що на ньому зародилась українська незалежна музика.
“На ньому стався розподіл між старою естрадою радянських часів і новою українською музикою. Цей фестиваль відкрив українським слухачам нове покоління рок-музикантів - Брати Гадюкіни, сестричка Віка, поп-музикантів - Андрій Миколайчук та інші. Однак естрадні зірки там теж виступали (той же Павло Дворський, Віктор Морозов, який до того грав у львівських ансамблях та Мирослав Скорик який був головою журі)”.
А Володимир Івасюк теж був на фестивалі? Як змінилось його життя?
Радянщина не могла не втрутитися в життя творця “Червоної Рути”.
За однією з версій, за два місяці до смерті Володимира викликали в КДБ для бесіди з приводу гонорарів, які він повинен був одержати за вихід своїх платівок у Канаді. Його переконували передати ці гроші в «Фонд миру» в обмін на дозвіл виїхати в Америку. Але українця закордон не цікавив і він відмовився від цієї пропозиції.
24 квітня 1979 року Володимир пішов зранку на заняття в консерваторію. Близько 13.00 повернувся додому, взяв ноти й знову пішов, сказавши, що буде через годину. Того ж дня він зникає батьки подають заяву до міліції, однак пошуки починаються лиш 27 квітня. Тривають вони до 11 травня і справу закривають. Справа мала назву “Пошукова справа по факту смерті композитора В. Івасюка”. Це ймовірно вказує на те, що силовики знали про долю Володимира задовго до того, як його тіло офіційно виявили.
18 травня 1979 року повішеного Івасюка молодшого знаходить солдат, який наштовхнувся на напів завислий-напів вертикальний труп людини. Звісно, що списали все це на самогубство, буцімто композитор ще не заспокоївся душевно після Львівської обласної психіатричної лікарні.
12 червня 2014 року Генеральна прокуратура України знову поновила закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка.
“Вбитий співробітниками КГБ”, – заявив прокурор Львівщини Роман Федик в лютому 2015 року.
Квітка Цісик
Ще одна визначна постать для України. Жінка з українським корінням, яка мріяла дати концерт на своїй історичній Батьківщині. Квітка була донькою емігрантів зі Львова. Батько співачки - львівський скрипаль. Бабусь, дідусь та мама Квітки жили у Львові до 1944 року. Родина була знаною в місті. Однак вони вирішили втекти з життя під ковпаком союзу й у 1949 році прибувають до США. Квітка (Квітослава) Цісик народилась вже у Нью-Йорку в 1953 році. Мала сестру Марію, яка стала відомою піаністкою.
Квітка була пластункою. Вона їздили з таборами у гори, де вивчала українські пісні, звичаї та обряди. Батько віддав сестер на фортепіано та скрипку, однак Квітка згодом обрала вокал. Вона закінчила Вищу школу музики і мистецтва у Нью-Йорку, згодом навчалась рік у Гарпер-коледжі.
Так поступово вона почала співати. Мала рідкісне колоратурне сопрано. Експериментувала зі стилями - від джазу до класики. Вона могла співати будь-що і мала успіх як у поп піснях, так й у опері.
Проте, на жаль, помирає батько Квітки й вона шукає додаткові способи заробітку. Співачка пропонує записи різним компаніям, співала у нью-йоркських клубах й так була помічена продюсерами. Так вона потрапляє в індустрію джинглів (фірмових звуків, за якими впізнають компанії) до рекламних роликів. Її голос став відомим у всіх Штатах. Квітка записала джингли для American Airlines, Coca-Cola, McDonalds. Протягом 16 років, і до кінця життя, вона була офіційним голосом Ford Motors. Американці досі пам’ятають музичний джингл “Have you driven a Ford lately” у виконанні Кейсі Цісик. За це “Ford” дарував їй автомобілі. Ця ж компанія підрахувала, що голос Цісик прослухали понад 22 мільярди разів, тобто у кілька разів більше, ніж населення Землі.
Квітка співала з Вітні Г'юстон та Майклом Джексоном. ЇЇ запрошували для участі у записах своїх альбомів відомі співаки – Майкл Болтон, Боб Джеймс, Лінд Ронстад, Роберт Флек. В 1978 році Цісик записала пісню “Ти осяюєш моє життя” в однойменному фільмі. Композиція отримала “Оскар”, “Золотий глобус” і була номінована на «Греммі» у категорії «Пісня року». Співачка також виконала всі жіночі ролі в стрічці, та, на жаль в них стався конфлікт з режисером. Через це Цісик не потрапила до титрів.
Згодом у співачки виникло бажання записати україномовні альбоми й подарувати їх Україні. Так світ побачив у 1980 році альбом “Квітка”, а у 1989-му році - “Два кольори”. Вартість запису коштувала колосальні гроші - близько 200 тисяч доларів. Сестра Квітки грала на роялі, а мама співачки контролювала вимову.
Філ Пухарєв каже, що:
“Насправді, це доволі риторичне питання, чому вона обрала такий проукраїнський шлях. Оскар за кращу пісню, Греммі за кращий кіносаундтрек і Золотий Глобус. Це три престижні американські нагороди, і після цього нічого не відбулося. Квітка Цісик якось намагалася стати частиною американського шоу-бізнесу. Але вона там була не потрібна, тому що її затьмарили. Вітні Х'юстон, Майкл Джексон, з яким вона ходила в один дитячий хор. Якось їй місця в цій суто американській движусі не знайшлося.
Очевидно, що вона навіть трохи образилася і вирішила, що якщо не американська сцена, значить вона стане українським голосом за кордоном. Після цього вона різко змінює свій творчий вектор. Вона повертає собі ім'я Квітка Цісик і починає записувати платівки з переспівами українських народних пісень і естрадних хітів. Тут треба віддати належне її чоловіку, який був саунд-продюсером цих записів. Він зміг зібрати хороших музикантів, які до цього грали із Мадонною, Полом Саймоном, та іншими доволі відомими закордонними артистами. Для Квітки це було важливо.”
Журналіст додає, що навіть в анотаціях до плівок Квітка Цісик говорить, що ці пісні - її подяка історичній батьківщині, на якій вона не народилась, але яка завжди зі співачкою.
Платівки з піснями розліталися світом. Одним з перших, хто завіз платівки з піснями Квітки, став музикант Віктор Мішалов. Зробив це контрабандно й розповсюдив серед знайомих. Так в Україні почули про співачку. Пісні завозилися контрабандою, оскільки були під забороною в радянській Україні. Попри це родили копії записів й розповсюджували серед українців.
За своє життя Квітка раз таки побувала в Україні. Вона приїхала до Львова разом з мамою у 1983 році й гостювала у приватних помешканнях. Про її подорож не знав майже ніхто. Вона мріяла проїхати українськими містами й селами з концертним туром.
“Їй пропонували на першій Червоній Руті виступити, в 1992-му поїхати в тур Україною. Але вона відмовилася”, - розповів Філ Пухарєв.
Все через вбивчу хворобу, яка, на жаль, не залишила Квітку. В 1992-му лікарі діагностували у співачки рак молочної залози. Їй прогнозували кілька місяців життя, однак жінка прожила 7 років. На жаль, вона померла за 5 днів до свого 45-річчя. Від цієї недуги померли мама та сестра Квітки Цісик.
За життя співачка дала україномовне інтерв’ю. Радимо його переглянути.
Насправді ці історії вражають. І це лише те, що ми знаємо. А скільки ще таких нерозгаданих борців з системою заради нашої країни? Бо українці - унікальна нація, яка бореться зі злом вже стільки століть.
Сьогодні нашій країні це дається також не просто. Однак щоразу серед українців знаходились ті, хто був готовий змінити ставлення світу до України. І музика - один з впливових важелів.
Саме так з’явились вищезгадані мистецькі продукти, так нас почув світ. І так, зараз нашій країні не просто. Однак давайте згадаємо, хто ми є і проти чого ми боремось.
Не забувайте про допомогу нашому війську і віру в державу. Це рухало покоління українців і це зруйнує ворога.
Артем Тригуб
Увесь інсайд та актуальна інформація на нашому Телеграм-каналі, а також бонуси та швидкі новини.
