Український cashless-сегмент розвивається швидкими темпами. Наскільки швидкими, ви знаєте, якщо самі причетні до нього або ж читаєте мій профільний блог. У великих містах (особливо це стосується Києва) ситуація з переходом на NFC-платежі просто прекрасна: навіть в невеликих продуктових магазинах в далеких від центру спальних районах вже стоять POS-термінали з опціями безконтактної оплати. Пройшли вже ті часи, коли власників торгових точок потрібно було вмовляти поставити оплату карткою — зараз вони самі просять, адже без доступу до Apple Pay і Google Pay вони просто втрачають не менше 30% клієнтів.
Але що ще можна зустріти мало не в кожному невеликому магазині? Що в будь-якому супермакеті стоїть у кількості не менше 2 шт, часто будучи сусідами з банкоматами? Платіжні термінали. Освічена фейсбук-публіка скаже, що використання cash-in терміналів —це вже анахронізм з часів домінування готівки. Для вас, можливо.
Як з'явилися?
Платіжні термінали в Україні стали з'являтися паралельно з розвитком fintech-індустрії, про фази якої я розповідала тиждень тому. Поки безготівкові методи платежів не були популярні, великі і малі міста України покривали термінальні мережі. Вони давали можливість поповнити мобільний, оплатити комуналку, поповнити будь-які сервіси. У людей на руках була готівка та платіжні запити, вирішувати які в вічних чергах банківських відділень було набагато довше.
Принцип роботи
Одні мережі розвивали власний термінальний парк, але більшість працювала (й працює до сих пір) за дилерською моделлю. Термінальна мережа дає ПЗ і його обслуговування, а підприємець купує «залізо», ставить його і отримує прибуток з платежів, перераховуючи мережі комісію за використання «софта». Така модель дозволила масштабувати бізнес набагато швидше без географічної прив'язки і створити цілу галузь b2b-бізнесу на додачу до основного b2c-офферу.
Чому платіжні термінали до сих пір популярні?
Причина криється в перших двох пунктах. Спочатку термінали дозволяли зручно і в будь-який час оплачувати послуги — без оглядки на час роботи банківських кас. Але по-справжньому цінними вони були в невеликих містах і селах, в які стали заходити термінальні мережі на етапі масштабування. До масового поширення систем онлайн-оплат, термінали були єдиним способом поповнити мобільний, оплатити комуналку і інші послуги.
По-друге, банківська і фінансова криза сильно підкосили довіру людей до банків і уповільнили темпи зростання безготівкової економіки — ті повернулися до активного росту лише останні 2 роки. Платіжні термінали приймають готівку від населення, а тому були головною «точкою входу» для багатьох працюючих неофіційно, які отримували зарплату готівкою. Ми, звичайно, можемо робити вигляд, що таких людей не було і немає, але навіщо?
По-третє, не потрібно забувати: до цих пір не всі звикли / хочуть платити банківською картою. Не всі довіряють банкам, особливо в малих населених пунктах. Готівка там актуальна і буде такою ще кілька років.
А що буде з ними далі?
В Україні налічується понад 45 000 платіжних терміналів, якими володіють фінансові компанії та банки. Вони приймають платежі від людей по всій Україні: від прифронтових територій до Закарпаття. У містах-мільйонниках і СМТ. Природно, такий актив не зникне просто так.
Вже зараз одна з найбільш популярних послуг — поповнення карток українських банків, і особливо це стало відчуватися з запуском першого українського мобільного банку. Роль посередника в трансформації готівки у «безготівку» — важлива і необхідна роль.
До того ж, термінали розвиваються і в частині оплати послуг карткою. Тут грає роль звичка: за роки люди звикли підходити до терміналу і оплачувати послуги там. Це частина культури споживання, стійка звички користувача, яку можна зробити більш комфортною. Адже навіщо ламати, якщо можна будувати?
Джерело: Інвестгазета