Міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Ігор Петрашко вважає, що нинішній низький рівень інфляції (менш як 2%) є дуже негативним явищем для країни.
«Макропрогноз, який був основою бюджетного планування, передбачає інфляцію в районі 11%. Інфляція НБУ передбачалася в районі 5-8-6%. У нас зараз склалася катастрофічна ситуація з інфляцією – це дуже погана тенденція», – заявив голова Мінекономіки, передає Інтерфакс-Україна.
Але, на нашу думку, низька інфляція – це далеко не всі економічні фактори, які є проблемними в умовах економічної політики другого уряду Зеленського. Деякі із них ми висвітлимо у цьому матеріалі.
Інфляція як податок
Інфляція – єдина форма оподаткування, яка не потребує узаконення, блискуче свого часу охарактеризував проблему популістських урядових кроків відомий економіст, нобелівський лауреат Мілтон Фрідман.
Уся система державних фінансів формується з дрібних внесків мільйонів громадян. Так, саме простий громадянин, а не великі підприємства чи олігархи тримають на своїх плечах величезний держапарат, фінансує державні закупівлі та розраховується за усіма соціальними зобов'язаннями.
Попри це, українці не усвідомлюють зв'язок «мої гроші — податки — державні витрати» в широкій масі, за винятком приватних підприємців, які власноруч сплачують податки до держбюджету. Існуюча проблема фінансової безграмотності українців, дозволяє урядовцям з легкістю перекладати проблеми провалів економічної політики на інші інституції, які навпаки успішно виконують свої задачі. Проте, якби не кошти звичайних працівників та споживачів, то не існувало б більше ніж 60% державних доходів.
Та варто зазначити, «абстрактні відрахування із зарплат» - це не все, за що платить мусить платити українці для утримання держави.
Біля четвертої частини тих коштів, які працівнику видали на руки, незалежно від того, «біла» зарплата, чи «у конверті», також «непомітно» держава стягує до бюджету у вигляді обов’язкових націнок на товари — податки на споживання: акцизи, мита з імпорту, ПДВ.
Відтак щоразу, коли ми купуємо що-небудь у магазині чи розраховуємося за компослуги, держава до собівартості товару чи послуг обов’язково додає свою націнку - 20% ПДВ.
Наприклад, якщо це алкоголь, тютюн чи пальне, то до цієї націнки ще додають акциз. Вирішили придбати імпортний товар – заплатіть ще й мито на імпорт.
Отже, навіть якщо українець власноруч не сплачує податки до держбюджету, і навіть якщо отримує зарплату неофіційно, він все одно спонсорує українську державу.
Відтак чим вищі ціни, тим більший податок.
І якщо наразі Ігор Петрашко нарікає, що різке уповільнення інфляції обумовлює «падіння конкурентоспроможності та депресію по зарплатах для працівників, а також щодо торговельних балансів», а виходом, як вважає пан міністр, є стимулювання банків вкладати в економіку, для збільшення пропозиції грошей, то слід зазначити, що міністр дещо кривить душею.
По-перше, враховуючи економічне погіршення та ухвалення не зовсім ефективних рішень у сфері економічної політики, напевно, рівень тіньової економіки різко зріс, що погіршило бюджетні надходження. До речі, це також меже бути наслідком лобіювання новою владою інтересів певних олігархічних груп.
По-друге, внаслідок падіння доходів домогосподарств, істотно погіршився попит. Відтак інфляційний тиск продовжує залишатися слабким, зокрема через пригнічений попит та низькі ціни на енергоносії. Як наслідок, інфляція споживчих цін тримається нижче цільового діапазону 5% ± 1 в.п.
По-третє, у таких умовах рівень кредитних ризиків відповідно зростатиме, а схильність банків до ризику буде суттєво знижуватися. Іншими словами – кредити стануть занадто дорогими, якість кредитних портфелів погіршуватиметься, а інфляційний тиск посилюватиметься.
Нагадаємо, економічні реалії обумовлюють ризики, а відтак у вартості кредиту банк закладатиме значну частку на формування резервів для покриття ризиків.
Досить змістовно та влучно дає оцінку на своїй сторінці у фейсбук член Ради Національного банку України Віктор Козюк: «Нездатність уряду стягувати податки з допомогою розвитку якісних інститутів залишає урядам-невдахам тільки шлях інфляційного оподаткування, від якого ухиляються як можуть».
Ключові проблеми уряду
Міцний зворотній зв’язок між інфляцією та безробіттям – гарна новина для політиків, які, заради електоральної підтримки, можуть собі дозволити проводити бюджетну політику нарощуючи великий дефіцит бюджету та збільшувати пропозицію грошей через монетарне пом’якшення для зростання номінальних доходів населення. Власне, про це й каже пан міністр. Але, як випливає із досліджень Фрідмана, коли усі очікують інфляцію, скажімо на рівні 5% (інфляційна ціль Нацбанку - 5%(+-1%), то це вже буде закладатися агентами у рішення щодо споживання, інвестування тощо.
Лише зростання інфляції понад очікування (так звана неочікувана інфляція або surprise inflation) зможе призвести до стимулювання попиту. Якщо ж підприємці очікують від політиків зростання інфляції, то вони вже мають високі інфляційні очікування, які політики перевищуватимуть для впливу на безробіття, тобто інфляція має бути вищою за очікування.
Ця циклічність може розбалансувати усю економічну систему – саме це і є однією з причин чому вважають за важливе мати незалежний центральний банк – тоді політики будуть мати мінімальний вплив на інфляційні очікування і макроекономічну стабільність.
В уряді наразі все більше полемізують з приводу зависокого рівня незалежності НБУ і жодним чином не говорять про проблеми, які входять до прерогативи виконавчої влади.
І ці проблеми є визначальними для розвитку економіки країни — інвестиційна привабливість та забезпечення структурних реформ в Україні.
Оцінюючи економічні перспективи України на найближчому прогнозному горизонті, слід указати на існування досить високої імовірності погіршення не лише споживчого, а й інвестиційного попиту. Навіть більше, він залишатиметься пригніченим довше, ніж прогнозувалося у квітні, як зазначають аналітики НБУ.
Водночас Fitch наголошує на проблемах проведення структурних реформ. Як зазначають аналітики рейтингового агентства, нова програма Міжнародного валютного фонду зможе допомогти Україні задовольнити свої потреби у фінансуванні на 2020 рік, проте зберігається ризик серйозного уповільнення і припинення реформ, повідомляє Mind.
Економічний експерт Сергій Фурса зазначив: «Кредити МВФ Україні потрібні виключно у зв'язку з тим питанням, довіряють країні інвестори чи ні. Власне, будь-яка країна світу має запозичувати кошти. Всі країни світу (можливо, крім Північної Кореї) беруть в борг. Чому нам потрібен МВФ? Тому що Україні без МВФ в борг не дають, бо не довіряють.
МВФ — це для інвесторів свідоцтво адекватності України. Отже, якщо інвестори будуть довіряти Україні, то ми можемо відмовитися від МВФ. Якщо інвестори побачать, що Україна зробила структурні реформи, і зараз вона цілком і повністю платоспроможна, і економіка працює ефективно, то добре — не потрібен нам МВФ».
На тлі цих проблем, звісно, виникає низка запитань щодо ефективності поточної бюджетної політики уряду. Не забезпечивши належних реформ, нові керманичі намагається вдаватися до інфляційного оподаткування збіднілих громадян, продовжуючи уникати обіцяного: проведення реформ, деолігархізації економки, розвитку ринку та зміцнення ринкових інституцій. Натомість виконання обіцяного, влада продовжує обіцяти та наполягати на слухняному Нацбанку, незалежність якого є важливою умовою для економічного зростання.
