Український прем'єр-міністр Денис Шмигаль у четвер, 23 липня 2020 року, здійснює перший візит до Брюсселю. Гість з Києва приїхав за грошима, а із собою привіз неприємний гостинець: торговельні обмеження для виробників з ЄС, йдеться в повідомленні Deutsche Welle.
Видання зазначає, що завдяки створенню зони вільної торгівлі та імплементації підписаної у 2014 році угоди про асоціацію з ЄС, на тлі протистояння з РФ, Євросоюз став ключовим торговельним партнером України. Партнерські відносини, якими би Шмигаль і чільні представники ЄС, з якими він зустрівся, могли би пишатися. Якби ложку дьогтю не додав новий законопроєкт № 3739, який набрав необхідну кількість голосів завдяки ОПЗЖ та «Батьківщина» й передбачає, що до державних тендерів будуть допущені лише ті компанії, які продають продукцію, повністю або частково вироблену в Україні.
Ми вирішили висвітлити всі аспекти впливу ухваленого законопроєкту № 3739 з позиції всеохоплюючого економічного розвитку, а не лише інтересів вітчизняних промислових груп та їх лобі у Парламенті.
Суперечливість законопроєкту: розворот від Європи до Азії
Проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» щодо створення передумов для сталого розвитку та модернізації вітчизняної промисловості №3739 був ініційований депутатами урядової більшості спільно з колегами з фракцією «Батьківщини» і «ОПЗЖ», передбачає, що до державних тендерів будуть допущені лише ті компанії, які продають продукцію, повністю або частково вироблену в Україні. У вівторок, 21 липня Верховна Рада у першому читанні ухвалила законопроєкт, яким з участі у державних закупівлях в Україні де-факто виключаються виробники промислової продукції, зокрема, машинобудівної з країн Європейського союзу.
З 2021 року передбачено локалізацію на рівні до 45%, а з 2024 року — до 60%. Якщо законопроєкт буде ухвалено, то муніципалітети, позбавляються можливості здійснювати закупівлю іноземних автобусів для міського громадського транспорту, а «Укрзалізниця» купувати іноземні вагони, попри імовірність конкурентної пропозиції з нижчою ціною та вищою якістю. Законопроєктом передбачається, що це обмеження діятиме 10 років, починаючи від першого січня наступного року.
У пояснювальній записці до законопроєкту значиться, що в умовах кризи за необхідне підтримати українського виробника, який втратив позиції в умовах глобальної конкуренції. Таку позицію також поділяє й Торгово-промислова палата України, яка у відкритому листі закликала прем'єр-міністра підтримати відповідну законодавчу ініціативу, назвавши таку підтримку потрібною, оскільки, як зазначають автори звернення, більшість українських підприємств промислового сектору в галузі машинобудування наразі перебуває у незадовільному економічному стані.
Автори законопроєкту в пояснювальній записці у приклад Україні передовсім ставлять Узбекистан. На їх погляд саме цьому прикладу Україна повинна слідувати, називаючи Узбекистан «найбільш успішним кейсом локалізації на теренах СНД». В пояснювальній записці зазначається, що завдяки протекціоністським крокам влади в цій азійській країні вдалося відкрити завод з виробництва великовантажних автомобілів на базі спільного підприємства з компанією MAN, а також налагодити потужності з виробництва побутової техніки та техніки сільськогосподарського призначення.
Утім, згідно з висновком парламентського комітету з питань європейської інтеграції, законопроєкт суперечить міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції, зокрема Угоді про асоціацію, Директиві 2014/24/ЄС, а також положенням Угоди СОТ «Про державні закупівлі». Варто також зазначити, що на відміну від Узбекистану, Україна взяла на себе певні зобов'язання, створивши всеосяжну зону вільної торгівлі з Євросоюзом в досить непрості часи новітньої української історії.
Суть локалізації й місцевої складової у виробництві
Згідно з законопроєктом, ступінь локалізації – питома вага вартості сировини, матеріалів, деталей, складових частин і комплектуючих виробів, робіт, послуг та інших складових вітчизняного виробництва у собівартості предмета закупівлі. Відтак локалізація — це частка матеріалів місцевого виробництва, комплектуючих та робочої сили у вартості готової продукції. Наприклад, український завод виробляє вантажні автомобілі. Завод купує за кордоном двигун, шасі, електрообладнання, решту деталей виготовляє на місцевих заводах, а збирають авто українські робітники. Показник «локалізації» передбачає певний рівень затрат у вартості готового виробу. Законопроєктом пропонується, щоб українські підприємства купували лише ту продукцію машинобудування, в яких місцева складова складає затрати не менше 25% собівартості.
Законопроєкт поширюється на ситуації, коли коштом державних видатків купується спецтехніка для енергетики, громадського транспорту та підприємств комунального господарства.
Варто зазначити, що підтвердження локалізації, буде відбуватися шляхом документального підтвердження в Мінекономрозвитку, а це обумовлює корупційний ризик. Адже локалізація залежить від підпису чиновника на документах.
Економічна перспектива та мета законопроєкту
Автори законопроєкту зазначають, що законодавча ініціатива направлена на створення робочих місць та створення додаткових стимулів економічного зростання.
На основі моделі, приведеної в пояснювальній записці, автори стверджують, що завдячуючи цій ініціативі, ВВП України у найближчі роки може зрости на 3,9 відсоткового пункту. Вдасться зберегти робочі місця у промисловості та створити 62,5 тисячі нових. Податкові надходження до бюджету зростуть на 8,17%. При цьому вдасться уникнути зростання імпорту товарів, робіт та послуг на 13,2% (близько 8,4 млрд дол. США). Проте, ці розрахунки є дуже приблизними, і даних, а особливо в умовах невизначеності, недостатньо, щоб порахувати ефект для ринку. Розрахунки зроблені не опираючись без розуміння позиції іноземних партнерів. Ефект від зростання машинобудування автори оцінили на 150 мільярдів гривень без врахування ризиків та негативних наслідків, а сама цифра є не більше ніж припущення.
З часом список галузей для захисту можуть розширити, а терміни продовжити ще на певний час. Ухваливши закон з обмеженою сферою дії, а потім вносити зміни – це вже закореніла практика просування суперечливих законів.
Варто також зазначити, що галузі, які обрано для захисту, не є класичними комерційними ринками — здебільшого це продукція, яка реалізується шляхом держзакупівлі. До речі, варто пригадати ініціативи руйнування системи державних закупівель України ProZorro. Отже, якщо місцеві компанії програють тендери в Україні, свою неконкурентну продукцію вони реалізувати не здатні. Відтак, лобіювавши відповідний закон не потрібно буде здійснювати капіталовкладення, щоб конкурувати з сучасними виробниками, а за кошти держбюджету позбавити себе конкуренції й продавати неякісну продукцію. Щодо економічного ефекту створення відповідних робочих місць, то слід нагадати, що висока зарплата – це рівень зарплат, коли роботодавці конкурують, а не «сидять» на бюджеті. Рівень зарплат, безумовно, й кількість робочих місць впливатиме на рівень споживчого попиту, а відтак ВВП країни.
Нагадаємо, в Національному банку прогнозують, що у 2021-2022 роках українська економіка зростатиме завдяки монетарним та фіскальним стимулам й посиленню зовнішнього попиту. Головним драйвером економічного зростання буде приватне споживання.
Можлива реакція у відповідь
Протекціонізм має негативні наслідки, адже — це завжди захист неконкурентоспроможних, тобто тих, хто не здатен виробляти продукцію, яка успішно конкурує на ринку.
У ринковій економіці такий бізнес повинен бути усунутий, але йдеться не про виробництво, а підходи та власників. Держава повинна заохочувати інвесторів до спільних проєктів, але для цього потрібні структурні реформи, демонополізація, правовий захист власності, а відтак судова реформа та прозорий ринок. В Україні, нагадаємо, рівень тіньової економіки є істотним, який за різними оцінками коливається від 40 до 60%. За таких умова всеосяжного економічного піднесення годі чекати.
Експерти застерігають, що у випадку дискримінації європейських виробників ЄС не забариться з відповіддю. Це безумовно може вплинути й на успіх переговорів щодо збільшення експортних квот для українських виробників у рамках зони вільної торгівлі з Євросоюзом, про що не перший рік намагається домовитися українська влада.
