«Північний потік-2»: сценарії поразки агресора набувають розвитку
Країни Євросоюзу уклали попередню угоду про нові правила регулювання імпортних газопроводів, в тому числі «Північного потоку-2», які можуть зруйнувати заплановану схему просування проекту. В підсумку це не зупиняє будівництво Nord Stream 2 , але його використання істотно ускладнюється. Якщо ж потік потрапляє під третій енергопакет, відповідно «Газпром» зможе використовувати лише 50% з 55 млрд куб м потужностей, а це, як зазначають аналітики, може збільшити термін окупності, знівелювавши інвестиційну привабливість проекту.
Нагадаємо, 20 лютого комітет постійних представників Євросоюзу затвердив текст поправки до газової директиви ЄС, які вимагають, щоб морські трубопроводи підпорядковувалися тим же нормам, що і сухопутні: одній компанії (йдеться у конкретному випадку про «Газпром») забороняється бути одночасно і продавцем газу і власником труби. Наголошується, що доступ до труби повинні отримати незалежні постачальники.
Вчорашній день демонстрував мінімум вартості акцій «Газпрому» з початку року - на торгах МосБіржі ціна опустилася до позначки 153,01 рубля.
За лютий місяць акції здешевіли на 5,6%, майже втричі випередивши по падінню індекс ММВБ. Капіталізація «Газпрому» скоротилася на 211 млрд рублів, або 3,2 млрд доларів.
Погіршення торгів акціями «Газпрому» лише зростає, оскільки збільшується тиск на «Північний потік-2», відмічають біржові аналітики.
У чому полягають виклики для монополіста у разі набуття чинності вимог щодо підпорядковування морських трубопроводів тим же нормам, що і сухопутних, а також дії заборони одній компанії бути одночасно і продавцем газу і власником труби? Зазначимо, директивою передбачено, що доступ до труби повинні отримати незалежні постачальники.
Якщо першу вимогу виконати можна формально, створивши окрему структуру, то для другої альтернативи немає: газ в російський кінець труби може подати тільки «Газпром» як єдина компанія, яка має право на його експорт.
Нагадаємо, Німеччина блокувала прийняття поправок більше року, проте ситуація різко змінилася після втручання Франції. В лютому Франція заявила про «стратегічні проблеми», які пов’язані з другою ниткою газотранспортного потоку, що суттєво збільшить і без того напружені відносини РФ з ЄС.
Німеччина як країна, що приймає трубу, таки домоглася права подати заявку на виключення Nord Sream 2 з-під дії газової директиви. Однак зробити це в односторонньому порядку Берлін не зможе: для вирішення буде потрібно схвалення Єврокомісії, яка налаштована по відношенню до російського газу більш ніж скептично, а також з комітетом, куди увійдуть представники всіх країн-членів ЄС.
Без їх ухвали монополіст зможе використовувати лише половину потужностей трубопроводу, що збільшить термін окупності, і як зазначали вище, негативно вплине на його інвестиційну привабливість.
В підсумку зазначимо, експорт газу «Газпрому» до Європи тим часом падає: через теплу погоду і економічної кризи в Туреччині за перші 15 днів лютого поставки скоротилися на 8,3%. За підсумками місяця експорт газу може впасти до 15,4 млрд кубометрів, що на 12% нижче торішнього.
Розвиток будівництва країною-агресором газотранспортної магістралі «Північний потік-2», обумовлює проблему національної безпеки не лише для України, а й інших країн, зокрема США. Нагадаємо, «Газпром» планує запустити газопровід «Північний потік-2» в обхід України 1 січня 2020 року. Для України це обумовлює прямі економічні втрати. Голова правління НАК «Нафтогаз» зазначив, що оцінює втрати України від будівництва Північного потоку-2 на рівні 3% ВВП країни.
Реалізація проекту без забезпечення балансу національних інтересів обумовлює зростання зовнішньополітичних викликів. Зростає загроза не лише втрати економічних інтересів, а й збільшення військової присутності РФ на Балтійському морі. Ця проблема обумовлює все більшої гостроти в пошуках партнерського консенсусу США і ЄС для забезпечення економічної та військової безпеки. Йдеться про адекватну реакцію на агресивну політику РФ, що обумовлює виклики світовому порядку, загрози національній безпеці, та необхідності реалізації політики санкцій, спрямованої на приборкання країни-агресора.