Чому офшори більше не панацея: нові правила в Україні та їх вплив на бізнес
Україні таки вдалося зробити реальний крок протидії офшоризації капіталів, шляхом ратифікації на початку 2019 року MLI-конвенції, підписану після тривалої підготовки. Відтак, Україна стала на шлях виконання зобов’язань Base erosion and profit shifting (BEPS) – протидії розмивання бази оподаткування.
Зроблено крок, який примусить бізнес сплачувати податки в країні, де виготовляється продукція й отримуються доходи, попри спрямування коштів в розрахунки через структури фірм з формально «невідомими» власниками. Адже, законодавство юрисдикцій зареєстрованих фіктивних фірм більше не слугуватиме інструментом імітації «іноземних інвестицій», що за економічним змістом є лише механізмом уникнення оподаткування та виведення капіталів закордон. Відтак, бізнес вимушений буде платити належне.
На сьогодні клієнтами українських банків все частіше стають нерезиденти, які зареєстровані в організаційно-правових формах, не передбачених законодавством України, наприклад, інвестиційні фонди, трасти, інші форми управління майном. Найбільш привабливими юрисдикціями для створення компаній з номінальними власниками залишаються офшорні зони.
Вважається абсолютно нормальним використовувати закордонні компанії в цілях оптимізації бізнес-діяльності. І пояснення до яких звик пересічний українець – це, мовляв, недосконале законодавство, корупція, можливості укладання контрактів з іноземними партнерами, уніфікація розрахунків, для захисту свого майна тощо. Тому наразі у багатьох українських бізнес-структурах є одна або декілька закордонних компаній.
Варто зазначити, що такі компанії працюють за в межах правил юрисдикції, в якій вони зареєстровані, попри те, що власник – українець. Компанія платить податки згідно з законодавством відповідної країни-реєстратора, ставки яких менші, ніж в Україні. Якщо в Україні ставка податку на прибуток - 18%, то на Кіпрі – 12,5%, в Угорщині – 9%, а в офшорних юрисдикціях – 0%.
Зазначимо, що до недавно в нашій країні питання проблеми офшоризації бізнесу не порушувалося взагалі, попри чисельні скандали, які так обурювали суспільство та майстерно використовувалися політиками для маніпуляцій в боротьбі з опонентами.
Економічні наслідки плану BEPS
Згідно з дослідженнями міжнародних компаній, у «офшорах» приховується понад 10-13% світового ВВП, що перевищує суму в 10 трлн доларів. І як зазначає видання The Guardian, з України щороку виводиться та осідає в «податкових гаванях» від 100 до 300 млрд гривень.
Виведення капіталу має негативний вплив на державні фінанси. По-перше, це призводить до збільшення зовнішніх боргів, що обумовлює зростання податкового навантаження. Виникає проблема: або посилювати податкове навантаження на внутрішній ринок, або ж скорочувати видаткову частину шляхом інвестування. Результатом є негативні фактори: зростальна інфляція, що обумовлює ефект «інфляційного податку» та призводить до виведення й втечі капіталу, зростання доларизації економіки і як наслідок — зростання валютного курсу.
По-друге, з позиції фіскального ефекту, в результаті витоку капіталу здійснюється пряме скорочення бази оподаткування суспільства коштом доданої вартості, яка виводиться в юрисдикції з меншим податковим навантаженням. В остаточному підсумку це спричиняє зростання бюджетного дефіциту і, як наслідок, зростання інфляції та зростанням вразливості незахищених верств населення.
По-третє, зростальна інфляція та девальвація національної валюти провокує подорожчання зовнішнього боргу, що також веде до зростання дефіциту державного бюджету.
Таким чином, усе указує на те, що виведення капіталу неминуче веде до зростання інфляції. Тобто, створюється механізм у якому інфляція провокує виведення капіталу, з іншого – відтік капіталу і є передумовою стійкої тенденції інфляційного зростання.
Світові тренди протидії офшоризації
План дій BEPS передбачає 15 дій для усунення прогалин у міжнародному податковому регулюванні та розбіжностей в національному податковому законодавстві різних країн, які уможливлюють «приховування» корпоративного прибутку та його штучне переміщення у низькоподаткові юрисдикції, де компанії не здійснюють економічної діяльності. За останні три роки 115 країн вже розпочали запровадження Плану дій BEPS у національному податковому законодавстві.
Ратифікація Україною на початку 2019 року MLI-конвенції – це важливі напрямки практичної реалізації валютної лібералізації та протидії виведенню капіталів, адже план BEPS є світовим трендом, і опір відповідному процесу ускладнить діяльність українського бізнесу закордоном. Прикладом можливих наслідків є вплив на бізнес американського закону про податкову звітність щодо закордонних рахунків (FATCA, від «foreign account tax compliance act»). Сполучені Штати ухвалили свій закон ще у 2010 році, підписавши його з усіма країнами й сьогодні обмінюються цією інформацією в односторонньому порядку.
Якщо ти відмовляєшся бути прозорим, то світова спільнота тебе відправляє в «сіру зону». Це, у свою чергу, означає, що до вашого бізнесу, який має намір вийти на міжнародні ринки, будуть висуватися більші вимоги: будуть ретельніше перевіряти KYC-файли (знай свого клієнта, know your customer-ред.), усі без винятку транзакції та контракти. Всі ці процедури істотно ускладнюють роботу бізнесу, і, якщо компанії не зможуть повноцінно вести бізнес з українською «пропискою», то це, в кінцевому підсумку, припинить їх діяльність.
Реалізація плану BEPS
Проєкт Закону спрямований на втілення в Україні восьми найбільш критичних для нашої країни кроків. І перша зміна, що очікується в найближчий час – дія 1-3: розкриття фізичними особами-резидентами України своєї участі в іноземних компаніях, які вони контролюють (Controlled foreign Companies (CFC/КІК).
Правила КІК, як і FATCA, належать до нового принципу обміну податковою інформацією між державами, банками та податковими органами. Уряди воліють бути проінформованими щодо контрольованих іноземних компаній своїх громадян – платників податків. І якщо контрольовані компанії – це шлях до мінімізації податків, то мати податкові органи отримують законні підстави для донарахування різниці. Основні засади правил КІК для всіх однакові: доходи КІК дооподатковує та держава, податковим резидентом якої є особа, яка контролює компанію, пропорційно її частці у ній. Тобто, якщо українець є власником компанії у розмірі 25%, то й дооподаткування буде здійснювати наша країна у розмірі відповідної пропорції.
Згідно з законопроєктом, особою, що контролює закордонну компанію, вважається: власник (акціонер) компанії з пакетом акцій 50% і більше; власник (акціонер) компанії з пакетом акцій 25% і більше, якщо у компанії є ще українські власники (акціонери), і їм всім сумарно належить 50% і більше акцій компанії; особа, яка самостійно або разом з іншими резидентами України фактично контролює закордонну компанію, зокрема:
- дає інструкції виконавчим (керівним органам) компанії;
- розпоряджається банківським рахунком і може блокувати операції;
- має довіреність з широким переліком повноважень, якщо вона видана більш ніж на один рік і не передбачає обов'язку погоджувати дії з органами управління компанії;
- вказана як бенефіціар компанії при відкритті банківського рахунку;
- та інше.
Якщо резидент України підпадає хоча б під один критерій, йому необхідно буде задекларувати всі свої КІК в українських податкових органах. Це обов'язкова дія, навіть якщо у закордонної компанії немає прибутку або вона не веде господарської діяльності.
Підпадаючи хоча б під один критерій, резиденту необхідно буде також задекларувати суму скоригованого прибутку відповідних компаній. Скоригований прибуток – це прибуток до оподаткування за звітний період. Такий прибуток додається до загального доходу людини, яка контролює КІК (у відповідній пропорції її частці участі в компанії). І вже із сукупного доходу вона повинна буде платити податок за ставкою 18%. Але сума ПДФО зменшується на суму корпоративного податку, який компанія фактично оплатила в країні своєї реєстрації.
В підсумку зазначимо, що правила розкриття фізичними особами-резидентами України своєї участі в іноземних компаніях, які вони контролюють (Controlled foreign Companies (CFC/КІК) почнуть діяти в Україні вже з 2020–2021 року, якщо законопроєкт буде прийнятий Верховною Радою у найближчому майбутньому.