Стало відомо, як Національний банк забезпечуватиме фінансову стабільність

Сприяння фінансовій стабільності – друга за пріоритетністю (після забезпечення цінової стабільності) функція Національного банку, закріплена у законі «Про Національний банк України» в середині 2015 року.

З метою посилення можливостей сприяння фінансовій стабільності, Національний банк України оприлюднив Стратегію макропруденційної політики.

Стратегія характеризує, що та як робитиме НБУ, щоб забезпечити фінансову стабільність, необхідну для сталого економічного зростання. Стратегія закладає основу для запровадження системної макропруденційної політики в Україні, а також знайомить з нею громадськість, забезпечуючи таким чином прозорість політики, її зрозумілість та більшу ефективність в досягненні фінансової стабільності.

Для убезпечення фінансової системи від криз Національний банк здійснює моніторинг значної  за величезною кількістю факторів, прагнучи обмежити концентрацію в окремих секторах та переконатись в наявності у фінустанов так званої «подушки безпеки».

Щоб ефективно виконувати функцію забезпечення фінансової стабільності, Національний банк розробив описану у Стратегії систему макропруденційної політики, необхідну для запобігання накопиченню й реалізації системних ризиків у фінансовому секторі, а також для підвищення його стійкості до кризових явищ, яка формується на таких засадах:

• Національний банк не буде нав'язувати банкам бізнес-моделі. Кожен банк сам для себе визначає ризик-апетит і пріоритетні галузі для кредитування. НБУ не може обмежити роботу в окремому секторі, але ставитиме за мету переконатися, що прийняті банком ризики покриті капіталом.


• Суть макропруденційної політики та її інструментарій практично не передбачають прямих заборон. НБУ не може, наприклад, обмежити ринкову частку банку як за активами, так і за пасивами. НБУ може лише використовувати інструментарій, який уповільнює темпи зростання банку, наприклад, через підвищення вимог до його капіталу. Такий захід знизить бажання, і можливості банку рости швидше, ніж ринок.


• Філософія макропруденційного підходу - це регулювання, спрямоване на посилення стійкості сектора до криз, і недопущення накопичення істотних дисбалансів.


• Розвиток комунікацій. Якщо Нацбанк бачить ризики - про це повідомляється і в Інфляційному звіті, і в Звіті про фінансову стабільність. Наприклад, в одному з інфляційних звітів, вже згадували про ризики, пов'язані з альтернативною енергетикою.


• Привабливі для кредитування позичальники є практично в кожному секторі. Більшість секторів вже нормалізували своє боргове навантаження, яке після кризи перевищувало всі припустимі ліміти. Наразі ключова проблема вітчизняних банків полягає не в концентрації на секторах, а в концентрації на бізнес-групах.


• Адекватна методологія оцінки ризиків, належний внутрішній контроль та ефективне управління комплаєнс ризиками.  Банки зараз з випередженням виконують програму щодо зниження рівня кредитування пов'язаних осіб. Також припинилася практика держбанків по кредитуванню бізнесів політично значущих фігур.


• НБУ зближує підходи банків до оцінки приватних і державних компаній. Якщо держкомпанія слабка і нестійка, вона повинна бути відповідно оцінена, і по кредиту такої компанії повинен бути визнаний відповідний кредитний ризик.

Нагадаємо, на відміну від банківського нагляду, інструменти макропруденційної політики застосовуються до фінансової системи загалом або окремих груп її учасників.  Оскільки фінансова стабільність залежить не тільки від банків, а й від небанківських фінансових установ, то для вчасного виявлення системних ризиків і реагування на них Національний банк координуватиме свої дії з іншими регуляторами фінансового сектору, зокрема через міжвідомчий орган – Раду з фінансової стабільності.