НБУ посилює контроль за кредитними спілками: як це торкнеться українців
Кредитні спілки – один із різновидів небанківських фінансових установ, що стрімко зростали наприкінці 90-х та початку 2000-х років в Україні. Після кризи 2008 – 2009 років ріст цього сегмента призупинився, зараз він потребує нового імпульсу для розвитку.
Для цього НБУ має намір змінити регулювання кредитних спілок, щоб зробити їх більш фінансово стійкими. Буде впроваджено більш жорсткі вимоги до системи управління та внутрішнього контролю, нормативів ліквідності та платоспроможності. Також НБУ вважає, що перелік послуг, які можуть надавати кредитні спілки, має бути розширено.
Наразі мало установ реалізують класичну модель діяльності кредитної спілки, зазначає НБУ. Класична бізнес-модель кредитних спілок полягає в тому, щоб надавати кредити одним членам коштом внесків та депозитів інших членів. Оскільки робота класичних кредитних спілок базується на принципі взаємодопомоги, то їхні кредити мають надаватися на вигідніших умовах, ніж банківські.
Кредитні спілки досить часто беруть на себе реалізацію й соціальної функції: підтримка громади, кооперативів, невеликих локальних виробників. Саме тому вони інколи отримують міжнародну фінансову підтримку, яка, зокрема, сприяла їх активному розвитку до 2008 року.
Рисунок 1 - Динаміка ринку кредитних спілок (КС)
Джерело: НБУ.
Зовнішньою фінансовою підтримкою пояснюється ріст кредитування кредитними спілками малого бізнесу, насамперед агросектору від 2016 року. Проте з часом таку класичну модель діяльності реалізують усе менше фінустанов.
Ринок значно звузився внаслідок кризи 2008 – 2009 років та стагнує вже протягом десяти років. Відтоді кількість кредитних спілок, обсяг депозитів та кредитів скоротились у 2‒3 рази. Третина із зареєстрованих кредитних спілок не працює, а майже 70% членів неактивні.
Кредитні спілки та споживче кредитування
Наразі чи не єдина конкурентна перевага кредитних спілок у сегменті споживчого кредитування – це розташування у віддалених населених пунктах, де не працюють інші фінансові установи.
Варто зазначити, конкурувати з банками та фінансовими компаніями кредитні спілки здебільшого не спроможні. Зокрема їхні ставки за кредитами не нижчі, а подекуди вищі, ніж ставки за банківськими кредитами. Також, на відміну від банків, кредитні спілки не надають супутні фінансові послуги.
Фінансові компанії ж мають перевагу перед кредитними спілками через швидше та зручніше дистанційне кредитування. Тому приріст кредитного портфеля кредитних спілок є дуже помірним.
Рисунок 2 - Структура кредитного портфеля кредитних спілок
Джерело: НБУ.
У багатьох випадках основа бізнесу кредитних спілок – дороге кредитування на поточні потреби осіб з невисокими доходами часто без належної оцінки платоспроможності та реальної застави. Якість таких кредитів посередня, 15 ‒ 17% з них прострочені за поверненням на строк понад 90 днів. Навіть більше, подекуди кредитний портфель спілок концентрований через спрямування коштів на бізнес-потреби керівників та пов’язаних з ними осіб.
Отже, такі практики суперечать класичним принципам роботи кредитних спілок. Водночас кредитні спілки часто мають м’які підходи до оцінки кредитного ризику, його реальний рівень, а отже і резерви занижено, а показники достатності капіталу завищено.
Фінансування та ризики платоспроможності кредитних спілок
Інструменти фінансування та підтримки платоспроможності кредитних спілок обмежені Більшість кредитних спілок, що становлять три чверті загальних активів сектору, отримують фондування переважно через депозити. Попри те, що кредитні спілки пропонують привабливі проценти за депозитами, середні темпи росту вкладів протягом трьох останніх років становили лише 7%. Це значно нижче, ніж темпи зростання доходів населення чи приріст банківських депозитів.
Таке відставання пояснюється високими ризиками для вкладників та відсутністю системи гарантування. У той самий час частина кредитних спілок не залучають депозити взагалі, для них основним джерелом фінансування є додаткові пайові внески членів. Через свою поворотність вони по суті не є інструментом капіталу, це скоріше квазідепозити. Їх простіше залучити, для цього навіть не потрібно укладати договір. Але з цієї самої причини такі внески нестабільні. Більш того, подекуди додаткові пайові внески здійснюються на короткий період виключно заради отримання частки прибутку кредитної спілки, що розподіляється. Відповідно ці внески не забезпечують надійність бази фондування.
Рисунок 3 - Структура джерел фондування кредитних спілок (КС)
Джерело: НБУ.
Для кредитних спілок єдиним джерелом капіталу є прибуток. До 2017 року спілки користувалися статусом неприбуткових організацій та переважно розподіляли отриманий прибуток між членами. Разом з тим зміни до податкового законодавства створили передумови для утримання прибутку та його спрямування в резервний фонд. Тож останніми роками власний капітал кредитних спілок зростав за рахунок цієї складової. Наразі жодних інших дієвих інструментів підтримки платоспроможності, крім накопичення прибутку, не існує.
Низька операційна ефективність та прибутковість
Капітал кредитних спілок зростає повільно через низьку операційну ефективність та прибутковість, зазначають в НБУ. Завдяки високій вартості позик спред між кредитними та депозитними ставками сягає 31%. Попри це співвідношення операційних витрат до доходів (CIR) перевищує 75% через невеликі масштаби діяльності та значні адміністративні витрати. Після формування резервів у кредитних спілок практично не залишається прибутку на поповнення капіталу. Визнання справжньої якості кредитного портфеля може погіршити відповідну ситуацію.
Імпульс для розвитку
Кредитним спілкам потрібен імпульс для розвитку, зазначають в НБУ. Щоб отримати новий поштовх для розвитку, кредитні спілки повинні відновити довіру своїх членів, підвищити власну фінансову стійкість, розширити спектр послуг та покращити їхню якість. Для цього регулятор планує змінити правила регулювання кредитних спілок, зокрема через ініціювання змін до законодавства.
В підсумку слід зазначити, для забезпечення розвитку кредитних спілок, Нацбанк встановлює вищі вимоги до корпоративного управління та системи внутрішнього контролю, здійснює розширення переліку інструментів залучення фондування, створює механізм підтримки платоспроможності членами кредитних спілок й усунуто неоднозначності щодо неприбуткового статусу.