Нормандська зустріч, вперше зібрана за останні три роки 9 грудня в Парижі, завершилася спільним комюніке і стриманою задоволеністю учасників. Україна, Франція, Німеччина та Росія заявили про прогрес у вирішенні ситуації на Донбасі. І домовилися продовжити спілкування в рамках Нормандського формату. Для нашої країни і президента Зеленського ця зустріч стала серйозним випробуванням на міцність. Україна в особі нової влади виявилася здатною дивитися агресору прямо в очі, чітко озвучуючи свої національні інтереси і «червоні лінії». Закінчення війни ми не добилися, але і не програли цю зустріч. Так чого ж ми досягли на переговорах у Парижі? Чи виправдані суспільні очікування від Нормандського саміту?
Що вирішили лідери «Норманді»
Практичним підсумком зустрічі у Парижі стало досягнення домовленостей у гуманітарній сфері. В першу чергу, це обмін полоненими до кінця року. За версією Володимира Зеленського – обмін «всіх на всіх». За версією Володимира Путіна - «всіх встановлених на всіх встановлених». Ймовірно, що істина на ділі буде десь посередині. У підсумковому комюніке дослівно записано таке:
«Домовилися про початок – всіх узгоджених на всіх узгоджених. Зараз покажуть нам списки. Зараз мова йде про Донбас. Давайте зробимо перший крок. Це великий крок, тому що 72 людини можуть приїхати додому. Я цього дуже хочу»
президент України- реальне припинення вогню;
- розведення сил і техніки на трьох ділянках, які ще визначаються;
- мандат ОБСЄ поширюється на цілодобовий моніторинг ситуації на Донбасі та всю територію України;
- продовження особливого статусу Донбасу;
- впровадження формули Штайнмайєра до законодавства України.
Кожен з цих пунктів ще необхідно уточнювати у технічних і часових аспектах. Суть в тому, що Нормандський саміт дав старт цим ініціативам, практична реалізація яких багато в чому залежить від волі і «великодушності» однієї людини – Володимира Путіна. Така реальність. З досвіду попередніх років зрозуміло, що досягнення гуманітарних питань та безпекових завдань може переноситися нескінченно довго. Тому успішність усіх цих позицій можна буде записати в актив Зеленського в тому випадку, якщо Путін стримає дане на саміті слово. Позитивний досвід взаємного обміну у вересні обнадіює.
Чому Україна не програла
На підсумковій прес-конференції європейські партнери відзначили, що президенту Зеленському вистачило політичної мужності досягти цієї зустрічі. Власне, реанімація Нормандського процесу сталася завдяки зусиллям українського лідера. Більш того, щоб провести саміт, президент пішов на непопулярні заходи на вимогу Путіна – розведення сил у станиці Луганській, Золотому і Петровському. На думку міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, після відводу сил безпекова ситуація в цих регіонах не погіршилася.
Дотримання «червоних ліній»
На підсумковій прес-конференції Володимир Зеленський озвучив основні червоні лінії Києва, перетин яких не допустимий:
- Вибори на окупованих землях можливі тільки після повного відновлення контролю українського кордону і виведення/розформування усіх незаконних та іноземних військових угруповань;
- Україна – унітарна держава і федералізації країни не буде;
- Тільки український народ визначатиме долю і курс руху України;
- Врегулювання на Донбасі за рахунок «здачі» Криму не буде.
Фактично, це ті вимоги, які висувала президенту опозиція на своїх акціях протесту. Зеленський їх відстояв. Координатор акції «Варта на Банковій» Павло Білоус заявив про те, що опозиційний табір згортається, так як його місія виконана:
«Президент Володимир Зеленський не перетнув ніяких «червоних ліній». Вважаємо, що це і наша з вами заслуга. Саме завдяки масовому невдоволенню в Україні було засвідчено, що більшість українців хочуть миру, але не шляхом поступок агресору. Ми усвідомлюємо, що може існувати непублічна частина домовленостей між лідерами Нормандської четвірки, тому ми, представники громадянського суспільства, і далі будемо стежити за розвитком подій. Українська нація здатна реагувати швидко і дієво, як вона це робила неодноразово»
Де позиції України залишилися слабкими
Завищені очікування на мир – і є слабка позиція України. Досягти цього результату, всупереч високому суспільному запитові, дотримуючись «червоних ліній» - неможливо. Питання контролю кордонів також не вирішене і це великий мінус. Путін наполягав на тому, щоб Київ спочатку провів вибори на окупованих землях, амністував бойовиків і вів прямі переговори із сепаратистами. Зеленський ці умови не прийняв. А значить, що в цілому, ситуація на Донбасі залишається все ще не врегульованою. Експерти пишуть про сценарії заморожування конфлікту при вирішенні поточних гуманітарних питань і відносної демілітаризації. Ймовірно, у команди Зеленського немає «плану Б» щодо Донбасу і зовсім відсутня стратегія по Криму. Крім згадки на прес-конференції, кримське питання не піднімалося на переговорах з Путіним взагалі, у чому чесно зізнався Зеленський. У підсумковому комюніке сказано про те, що Мінські угоди – база для роботи Нормандської групи. Яка збирається зустрітися ще раз, через 4 місяці. Власне, діаметральність основних позицій між Києвом і Москвою робить процес малорухливим. І тут можна було б записати у плюс Україні те, що Мінські угоди необхідно трохи пожвавити, про що говорив Зеленський і що підтримала канцлер Німеччини Ангела Меркель. Але знову-таки, все впирається в позицію Володимира Путіна. Поки що висновок колишній – вирішення на Донбасі залежить від волі агресора. Спостерігаючи за висвітленням Паризького саміту, чи не вперше складається враження, що комунікація прес-служби президента кульгає. А точніше навіть відсутня. Що, безумовно, є слабкою позицією України. Викликає і побоювання тема транзитного контракту, що піднімалося на особистій зустрічі Зеленського з Путіним. Експертів бентежить ціна знижки, яку Росія завзято проштовхує Україні. До чого конкретно прийшли сторони, не повідомляється. Газова тема заслуговує окремого детального аналізу.
***
Загальний висновок із зустрічі у Парижі можна сформулювати наступним чином. Виграти війну, розв'язану Росією, Україна дипломатичним шляхом поки не може. Силовими методами – може, за рахунок професійної армії, про що говорять експерти. Також методами, подібно до того, як діє «Нафтогаз» у суперечках із «Газпромом» і МЗС у міжнародних судах. Агресор сприймає силу, цим і варто займатися – нарощувати можливості і протидіяти на усіх доступних фронтах.
