Паніка через кінець війни: про що говорять на нових плівках НАБУ фігуранти справи FirePoint

Виробник дронів і оборонних технологій Fire Point, який ще донедавна залишався маловідомим широкому загалу, раптово опинився в центрі медійних скандалів, антикорупційних розслідувань та політичних конфліктів. «Плівки Міндіча», мільярдні оборонні контракти, підозри щодо впливу на державні рішення та зникнення даних із відкритих реєстрів — назва Fire Point дедалі частіше з’являється у розслідуваннях навколо оборонних закупівель.

Одні називають історію навколо компанії черговою схемою освоєння бюджету під час війни. Інші — спробою дискредитації виробника, який зайшов у надто чутливий сектор. У самій Fire Point говорять про інформаційний тиск на компанію. Водночас що більше навколо підприємства з’являється гучних заяв, то більше виникає запитань — як до самої Fire Point, так і до людей, пов’язаних із нею.

Початок скандалу

Щоб зрозуміти, чому навколо Fire Point сьогодні стільки уваги, варто повернутися у серпень 2025 року — саме тоді вибухнув перший великий скандал довкола ракети «Фламінго». У медіа почали з’являтися публікації про те, що за проєктом нібито стоїть колишній народний депутат Борислав Розенблат, який на той момент уже перебував під судом у ВАКС у корупційній справі.

Паралельно Fire Point активно просувала тему нової ракети FP-5: журналістів Associated Press запросили на виробництво для підготовки репортажу, а українським медіа передали відео навчальних та бойових запусків.

Саме тоді й виникло питання: це була демонстрація реальної української розробки чи спроба посилити тиск на державу для отримання багатомільйонних контрактів?

Ситуацію додатково загострив матеріал Defense Express, де «Фламінго» ідентифікували як ракету FP-5, пов’язану з британсько-еміратською Milanion Group. Компанія зі штаб-квартирою в ОАЕ раніше вже укладала угоди про співпрацю з українськими оборонними структурами, однак структура її власності залишалася непрозорою.

Після цього з’явилися нові питання: хто насправді стоїть за проектом, чому навколо нього стільки піару та чи не перетворюється український оборонний ринок на майданчик для політичних і фінансових інтересів під прикриттям війни.

Саме з цього моменту Fire Point почала переходити зі статусу виробника оборонної продукції у категорію компаній, навколо яких концентрується увага політиків, силовиків, антикорупційних органів та медіа.

І тепер головне питання полягає не лише у якості ракет чи дронів, а й у тому, хто контролює оборонні кошти та як ухвалюються рішення щодо державних закупівель.

Хто стоїть за Fire Point

У рекламній публікації видання The Defender стверджується, що компанія Fire Point (ТОВ «Фаєр Поінт») з’явилася лише у 2022 році. За версією самої компанії, кілька людей із цивільних сфер вирішили створити українську відповідь російсько-іранським «Шахедам» — дешеві далекобійні дрони для ударів по території РФ. Так нібито і з’явився FP-1 — безпілотник, здатний долати до 1600 кілометрів.

У компанії наголошують, що люди без досвіду в оборонній сфері змогли створити технології, які «літають далі й б’ють точніше за більшість аналогів». Fire Point пояснює це «синергією» будівництва, архітектури та геймдизайну.

Втім, виникає логічне питання: як група людей із цивільного бізнесу за кілька років змогла побудувати високотехнологічне оборонне виробництво, яке претендує на мільярдні державні контракти.

У 2023 році компанію очолила архітекторка Ірина Терех, засновниця TEREKH.group та колишня менеджерка девелоперської структури Saga Development Андрія Вавриша. В інтерв’ю AP вона заявила, що спочатку перед компанією стояло завдання виробляти 30 дронів на місяць, але зараз Fire Point нібито випускає вже близько 100 одиниць на день вартістю приблизно $55 тисяч кожна.

Не менш цікаво виглядає і постать директора компанії — Єгора Скалиги, якого пов’язують із військовим середовищем та підрозділом «Горинич». Паралельно він має приватне підприємство «Ет Поінт», що займається рекламними зйомками, а також фірму Eco Catering. Крім того, Скалига та Терех є співзасновниками ГО «Громадський Хаб».

У результаті формується доволі нетиповий портрет нового оборонного бізнесу — представники цивільних сфер, які за короткий час увійшли у виробництво далекобійної зброї та вийшли на ринок державних оборонних контрактів.

Fire Point і розслідування НАБУ

Паралельно з презентаціями FP-1 та ракети «Фламінго» навколо Fire Point почали накопичуватися незручні питання. Як повідомляє Kyiv Independent, діяльністю компанії зацікавилося НАБУ. Детективи перевіряли можливе завищення вартості компонентів, обсягів постачання безпілотників або одночасно обох показників.

У самій Fire Point факт розслідування підтвердили, однак назвали його наслідком «чуток конкурентів» та інформаційного тиску.

Згідно з документами, на які посилаються журналісти, лише у 2024 році компанія продала державі далекобійних дронів FP-1 на 13,2 млрд грн — приблизно $320 млн. Це майже третина всіх витрат Міноборони на закупівлю дронів за рік.

Водночас арифметика контрактів викликає питання навіть без участі антикорупційних органів. За даними видання, Fire Point поставила близько 2000 дронів за орієнтовною ціною $55 тисяч за одиницю. Тобто загальна сума таких поставок мала б становити близько $110 млн, тоді як контракти оцінюються більш ніж у $320 млн.

Не менш показовими виглядають і темпи росту компанії. Якщо у 2023 році її дохід оцінювався приблизно у $4 млн, то вже за рік — у понад $100 млн. Штат, за даними журналістів, зріс із 18 до 2200 працівників.

Окремі співрозмовники Kyiv Independent також стверджували, що на старті Fire Point могла постачати військовим фактично «ледь функціональні» дрони, паралельно отримуючи значне державне фінансування.

І саме це зараз виглядає головним питанням усієї історії: чи почала держава вкладати сотні мільйонів у Fire Point вже після появи ефективного продукту — чи ще на етапі сирих та експериментальних розробок.

«Особливий статус» компанії

Наявність у FirePoint політичної підтримки на найвищому рівні підтверджують і офіційні особи, які працювали з розсекреченими матеріалами антикорупційних органів.

Зокрема, народний депутат та голова Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради Ярослав Железняк прямо заявляє: підтримка компанії в оборонному секторі ні для кого не була секретом. Коментуючи матеріали негласних слідчих дій НАБУ та держзакупівлі у сфері deep strike, він зазначив:

«Масштабні замовлення від Міністерства оборони, які FirePoint стабільно отримував і отримує, — це результат виключно талановитих інженерів та класної якості дронів, чи все ж таки наслідок зв’язків, що чітко простежуються у розмовах Міндіча та Умєрова? Думаю, тут мала місце комбінація факторів».

За словами Железняка, команда ТСК ще на початку розслідування аналізувала структуру власності компанії та ланцюги постачання компонентів. За результатами аналізу, слідчі звернули увагу на зв’язки між номінальними власниками підприємства, колишніми менеджерами структур, близьких до «95-го Кварталу», та конструкторською групою Дениса Штілєрмана.

Окремо перевірялися дані щодо можливого завищення маржі під час постачання двигунів через австрійські компанії-посередники та фінансових партнерів, серед яких згадувався Павло Присяжнюк. Матеріали були передані до НАБУ під депутатським підписом.

Водночас у ТСК наголошують: питання не в зупинці виробництва чи блокуванні роботи підприємства під час війни. Якщо комплекси «Фламінго» або FP-1 показують ефективність на фронті, держава зацікавлена у їх закупівлі. Але фінансова частина контрактів має бути прозорою.

«Якщо в "Фаєр Поінт" не виводили кошти понад дозволену межу, наприклад через Австрію, — тоді це морально-етична історія. Але якщо такі факти мали місце і це буде доведено в суді, то бажано, щоб ці гроші державі повернули», — заявив Железняк.

«Казки для дилетантів»: Юрій Касьянов про заяви FirePoint

Авіаційний інженер, офіцер ЗСУ та фахівець із безпілотних технологій Юрій Касьянов різко розкритикував заяви FirePoint про масштабне виробництво ракет та дронів.

«Обіцянки виробляти 7 000 балістичних ракет на рік — це казки для дилетантів», — заявив Касьянов.

За його словами, сучасна ракета — це не просто корпус і двигун, а складна система навігації, управління та електроніки. Він наголосив, що в Україні наразі немає власного виробництва необхідної мікроелектроніки, а закупити такі компоненти у великих обсягах за кордоном практично неможливо через міжнародний контроль над ракетними технологіями.

Коментуючи записи розмов, де Тимур Міндіч обговорює з Рустемом Умєровим масштабне виробництво балістики, Касьянов заявив:

«Вони не зроблять ні 7 000, ні навіть 700 таких ракет».

Математика контрактів: звідки взялися $55 тисяч за дрон

Касьянов також порівняв собівартість безпілотників свого підрозділу та дронів FP-1 від FirePoint.

За його словами, на початку 2024 року обидва апарати мали майже однакову архітектуру та електроніку: автопілоти, датчики, сервоприводи й планери були схожими. Основною відмінністю був дорожчий німецький двигун 3W у FirePoint вартістю близько $5 000.

Інженер стверджує, що реальна собівартість такого дрона разом із зарплатами, податками та прибутком — близько $10 000, тоді як держава ж закуповувала FP-1 по $55 000 за одиницю.

За оцінкою Касьянова, різниця у $45 000 на кожному дроні могла ставати прибутком організаторів схеми.

Він також звернув увагу на заявлені темпи виробництва: 100 дронів на добу і приблизно $5,5 млн витрат щодня.

«Через бездіяльність НАБУ лише на одній моделі FP-1 з бюджету могло бути втрачено щонайменше $850 млн», — заявив Касьянов.

Чому саме «діпстрайки» стали найбільш прибутковим напрямком

На думку Касьянова, напрямок далекобійних дронів став особливо зручним для можливих фінансових зловживань через специфіку самої зброї.

Він пояснює: звичайний квадрокоптер типу Mavic технічно значно складніший за далекобійний дрон-камікадзе, оскільки має маневрувати, передавати відео та повертатися назад.

Натомість у далекобійному БПЛА головне завдання — долетіти до цілі. Після вибуху апарата фактичну собівартість перевірити практично неможливо.

Монополія на ринку deep strike

Касьянов також стверджує, що FirePoint контролює від 2/3 до 3/4 державних замовлень у сегменті далекобійних ударних систем. За його словами, у 2023–2024 роках держава виділила компанії близько $320 млн на розвиток проєкту, який тоді ще перебував на ранній стадії. Водночас, як стверджує офіцер, в Україні працює щонайменше 10 компаній, здатних виробляти аналогічні системи, однак вони не отримали співмірного фінансування.

Штілерман відповідає на звинувачення

Під час засідання ТСК Денис Штілерман намагався переконати депутатів, що FirePoint не отримує штучної підтримки з боку Офісу Президента чи інших державних структур.

За його словами, компанію демонструють керівництву держави та іноземним делегаціям не через політичні зв’язки, а через результати роботи. Штілерман стверджує, що FirePoint стала одним із небагатьох виробників, який зміг забезпечити серійне виробництво далекобійних ударних дронів.

Пропозиції Міндіча: від $100 млн до $1 млрд

Відповідаючи на звинувачення щодо можливих прихованих бенефіціарів, Штілерман озвучив структуру власності компанії.

«97,5% Fire Point належить мені. Я є одноосібним засновником і головним конструктором компанії», — заявив він.

За словами Штілермана, стартові інвестиції у проєкт становили близько $2 млн. При цьому він стверджує, що сьогодні дрони FP-1 забезпечують близько 55% усіх дальніх ударів по території РФ.

Саме після цього, за його версією, компанією зацікавився підсанкційний бізнесмен Тимур Міндіч.

Штілєрман заявив, що у березні 2024 року Міндіч запропонував $100 млн за 50% компанії. Переговори тривали до серпня 2025 року і згодом сума пропозиції нібито зросла до $1 млрд.

Втім, за словами конструктора, FirePoint відмовилася від угоди. Він також стверджує, що компанія вела переговори із суверенним фондом однієї з іноземних держав, який пропонував $758 млн за 30% акцій.

Ігор Хмельов і зв’язки з Міндічем

Окремо Штілерману довелося пояснювати присутність у структурі компанії Ігоря Хмельова («Шмеля»), якого журналісти та розслідувачі називають людиною Міндіча. Хоча б тому, що саме Хмельов є бенефіціаром ТОВ «КАМЕРОН ФЕШН» (KAMERON Fashion). Цей бізнес (магазини брендового одягу) до справи «Мідас», вважалося належав Катерині Вербер, дружині Тимура Міндіча.

Штілерман підтвердив, що Хмельов працював у компанії з січня 2023 року, однак заявив, що його звільнили 21 липня 2025 року після появи публічних заяв про зв’язки з Міндічем.

«Причиною звільнення стало те, що в медіа почали поширюватися чутки про його зв’язок із Міндічем», — пояснив Штілерман.

Водночас він заперечив участь у будь-яких корупційних схемах та заявив, що у справі «Мідас» його жодного разу офіційно не допитували.

Податки як аргумент захисту

Одним із головних аргументів FirePoint у відповідь на звинувачення стали обсяги сплачених податків.

Під час засідання ТСК компанія озвучила такі цифри:

• податок на прибуток — 233 млн грн;
• ПДФО — 124 млн грн;
• військовий збір — 75 млн грн.

Загалом, за словами представників компанії, FirePoint сплатила до бюджету 434 млн грн.

У компанії заявляють, що ці показники свідчать про роботу «в білу» та відрізняють FirePoint від невеликих виробників, які не здатні забезпечити великі обсяги постачань.

Хто такий Денис Штілерман

Окремо слід пояснити, що Денис Штілерман — випускник Московський фізико-технічний інститут за спеціальністю «фізик-інженер, космологія».

Під час засідання ТСК він підтвердив, що раніше працював у структурі, пов’язаній із Міноборони РФ.

«У 2008 році я звільнився з компанії, яка належала Міністерству оборони РФ, і перестав бути головним конструктором російських автоматичних систем керування», — заявив Штілерман.

Водночас з’ясувалося, що після 2014 року він продовжував відвідувати Росію. За його словами, там залишалася родина — дружина та сини.

Штілєрман також визнав, що після анулювання російського паспорта у 2016 році незаконно перетинав кордон РФ через Білорусь.

«Законним шляхом я був у Росії у 2018 році. Після цього я перетинав кордон незаконно... Останній раз був у грудні 2021 року (за два місяці до повномасштабного вторгнення — прим. ред.). Я заїжджав через Білорусь і звідти переходив кордон з Росією. Таким самим чином і повертався».

Тобто, колишній конструктор Міноборони РФ, маючи доступ до секретних українських технологій, напередодні великої війни нелегально «блукав» лісами Білорусі та Московської області, повністю перебуваючи в зоні досяжності російських спецслужб.

Від оборонних технологій — до громадської діяльності

Штілерман переїхав до України приблизно у 2017 році, змінивши своє прізвище Данілов на Штілєрман.

За його словами, після переїзду він займався громадськими та реформаторськими проектами — від освітніх ініціатив до судової реформи та теми медичного канабісу.

Він також пояснював свій інтерес до судової системи критикою українського законодавства:

«Право базується на засадах логіки. На жаль, ці основи логіки в українському законодавстві представлені слабко».

Мільярдні борги та втеча з Москви

Згідно з даними офіційного російського судового реєстру, до 2016 року Денис Штілерман мав зовсім інше ім’я та прізвище — Денис Данілов. Він народився, тривалий час жив і активно займався бізнесом у Москві та Підмосков’ї.

Аналіз його російського бекграунду свідчить про масштабні фінансові махінації. Щонайменше з 2010 року Данілов (він же Штілерман) разом із пулом пов’язаних осіб укладав сумнівні договори позики та брав багатомільйонні кредити у банках РФ. Кредитні лінії відкривалися під заставу земельних ділянок у престижних районах Москви та Московської області, які структури Данілова отримали у власність ще у 2000-х роках за непрозорими схемами.

Левову частину цих мільярдних позик Данілов та його компанії російським банкам так і не повернули. Перед остаточним переїздом в Україну за ним зафіксували колосальний фінансовий дефіцит — станом на липень 2025 року сума офіційних боргів у РФ склала 1,61 млрд рублів. У доларовому еквіваленті це становило приблизно $18,8–20 млн, а в гривневому — близько 780–800 млн грн.

Через систематичне неповернення коштів права фінансової вимоги до Данілова були офіційно виставлені в Росії на торги. Саме тому розслідувачі наголошують: в український оборонний сектор Штілерман зайшов уже з репутацією людини, пов’язаної з масштабними фінансовими скандалами.

Бій за російський паспорт

В інтерв’ю журналістці Наталії Мосейчук Денис Штілерман намагався створити образ політичного дисидента. Він заявив, що Кремль позбавив його російського паспорта у 2016 році через «участь у Майдані» та критичні висловлювання про російську владу. Також він стверджував, що приводом нібито стало звернення колишньої дружини, і що сам він був цьому «несказанно радий».

Втім, офіційні судові документи РФ повністю руйнують цю версію. Як встановили аналітики Центру протидії корупції, Штілерман-Данілов не лише не змирився із втратою російського громадянства, а й роками намагався повернути його через суди. Більше того — він дійшов аж до Конституційного суду РФ.

Згідно з матеріалами суду від 27 вересня 2018 року, з’ясувалося, що з 1991 по 1995 роки Данілов мав лише тимчасову реєстрацію у гуртожитку при виші. Постійно зареєструвався в Росії він лише у 1999 році, а російський паспорт отримав у 2003-му.

Проблема полягала в іншому: як встановили російські органи, офіційної заяви про набуття громадянства РФ у встановленому порядку Данілов ніколи не подавав. Саме тому анулювання його документів суди визнали законним — не через політичні погляди чи Майдан, а через недостовірні дані під час оформлення паспорта.

Після цього Данілов намагався оскаржити рішення у вищих інстанціях і домогтися офіційного визнання себе громадянином РФ. Однак у 2018 році Конституційний суд Росії остаточно відмовив йому у розгляді скарги.

Таємні торги на держзамовленнях: плівки, олігарх та «Марина»

Полювання київських еліт за часткою у FirePoint почалося після закритих випробувань у березні 2024 року, коли дрон FP-1 нібито єдиний успішно подолав ворожий РЕБ під час тестів за участю Посольства США.

За словами Дениса Штілєрмана, після цього компанією зацікавилися понад 20 впливових осіб, готових вкладати величезні гроші в бізнес. Основні перемовини, за його ж словами, відбувалися в квартирі підсанкційного бізнесмена Тимура Міндіча.

На засіданні ТСК Штілєрман прямо заявив:

«Усі ці розмови відбувалися в квартирі, яку, як з’ясувалося, прослуховувало НАБУ».

На цьому фоні капіталізація FirePoint виглядала аномальною: від стартових інвестицій у $2 млн компанія нібито виросла до оцінки у $2,5 млрд — переважно завдяки багатомільярдним державним контрактам.

На оприлюднених плівках НАБУ Тимур Міндіч обговорює продаж часток FirePoint із тодішнім міністром оборони Рустемом Умєровим так, ніби йдеться про його власний актив. З матеріалів випливає, що Міндіч фактично поводився як співвласник компанії.

Окрему увагу детективи звернули на загадкову «Марину», якій Міндіч регулярно телефонував. НАБУ вказало, що йдеться про Марину Безрукову, колишню очільницю Агенції оборонних закупівель Міноборони.

Після запитань про ці контакти Штілєрман спробував уникнути відповіді, посилаючись на «державну таємницю», та вступив у перепалку з членами ТСК. У комісії після цього дійшли висновку, що Міндіч міг намагатися легалізувати вплив на оборонні контракти через менеджмент FirePoint.

Товариські дзвінки в Ізраїль

Попри офіційні заяви FirePoint про відсутність зв’язків із Тимуром Міндічем, Денис Штілерман підтвердив, що продовжує підтримувати з ним контакт навіть після санкцій РНБО та виїзду бізнесмена з України. За словами конструктора, остання розмова відбулася у січні 2026 року.

«Я просто привітав його з Новим роком, поцікавився, як він почувається в Ізраїлі», — пояснив Штілерман. На запитання, навіщо підтримувати стосунки з фігурантом кримінальних проваджень, він відповів, що вони «залишилися в нормальних людських стосунках».

Конфлікт інтересів із CTO Іриною Терех

Не менш скандальною виглядала і внутрішня фінансова структура FirePoint. Під час засідання ТСК депутати заявили про ознаки класичного конфлікту інтересів навколо директорки з виробництва компанії Ірини Терех.

Йдеться про спробу укласти внутрішню угоду на $20–26 млн. За ці гроші FirePoint планувала викупити технологічну компанію, яка належала самій Терех.

Парламентарі звернули увагу, що топменеджерка оборонного підприємства одночасно продавала власній компанії R&D-розробки через окрему структуру. На думку членів ТСК, це дозволяло штучно збільшувати валові витрати та зменшувати податкове навантаження в Україні.

Штілєрман від звинувачень дистанціювався. Він заявив, що не займається фінансовим аудитом, а всі рішення ухвалюють виконавчий директор та фінансові радники.

Однак ситуація ускладнилася ще більше після того, як через затягування процедури в АМКУ початкова угода на $26 млн зірвалася. Після цього, за словами депутатів, Ірина Терех почала вимагати перегляду вартості своєї компанії у бік суттєвого збільшення — фактично за рахунок державних оборонних коштів.

Логіка монополії: хакатони з Берлинською проти «корупційної» кодифікації

У фінальній частині засідання депутати заявили про можливу штучну монополізацію ринку з боку FirePoint. Члени ТСК стверджували, що Міністерство оборони фактично «звужує» сегмент далекобійних ударних систем під одного виробника: поки інші конструкторські бюро, зокрема розробники комплексів «Лютий», «Бобер» і «Довбуш», місяцями проходять погодження, структура Штілєрмана отримує необхідні процедури за лічені дні.

Штілерман назвав ці звинувачення маніпулятивними та заявив, що українське законодавство є одним із найпрозоріших, а затримки інших виробників пояснюються їхніми внутрішніми проблемами. Він також згадав про ініціативу разом із волонтеркою Марією Берлинською — масштабний хакатон, у межах якого командам пропонують грантове фінансування без викупу часток.

За його словами, учасникам не потрібно займатися бюрократичними процедурами: юридичний супровід бере на себе команда проєкту, яка обіцяє пройти кодифікацію безкоштовно і без додаткових зобов’язань.

Втім, депутати розцінили таку модель інакше — як потенційний механізм раннього контролю над перспективними розробками, що може концентрувати доступ до державних контрактів у вузького кола учасників, наближених до профільних відомств.

Позивний «Електронік» і питання допусків

У матеріалах ТСК і в телефонних записах Тимура Міндіча Штілерман фігурує під позивним «Електронік». Сам конструктор підтвердив, що йому відомо про це з медіа.

За даними слідства і свідченнями на засіданнях, під цим позивним він нібито з’являвся на оборонних майданчиках і брав участь у високорівневих зустрічах. Штілерман також заявляв про участь у нарадах РНБО та зустрічах із керівництвом держави, включно з обговореннями на рівні Ставки Верховного Головнокомандувача.

Водночас ТСК встановила, що Денис Штілерман, який створює стратегічну ракетну програму «Фламінго» і визначає цілі для ударів по РФ, не має офіційного допуску до державної таємниці від СБУ, бо «банально бракує часу на спецперевірки». При цьому його директор Скалига допуск отримав лише наприкінці 2025 року.

Офіційне спростування щодо РНБО

Після журналістських запитів до РНБО щодо участі Штілєрмана у засіданнях, у відповіді відомства зазначили, що він не брав участі в засіданнях Ради національної безпеки і оборони України.

Схоже, у співвласника FirePoint тепер виникнуть серйозні проблеми із законом, причому на рівному місці. Намагаючись виправдати перед депутатами відсутність у себе допуску до державної таємниці, Штілєрман запевняв, що на загальних оборонних нарадах в РНБО нібито «питання індивідуальних допусків не порушується». Тепер, коли сама Рада безпеки офіційно зачинила перед ним двері, цей «правовий оксюморон» перетворився на банальну та задокументовану брехню.

Замість епілогу: кому війна, а кому — мати рідна 

У сухому підсумку ми маємо дві паралельні реальності. З одного боку — офіційні папери оборонного гіганта. Завод працює, рахунки ніхто не блокував, НАБУ та САП із обшуками на виробництво не приходили. На папері все законно і красиво.

З іншого боку — розшифровки телефонних розмов із кримінальної справи «Мідас». На плівках близькі до олігарха Міндіча люди — Цукерман, Фурсенко та Хмельов — щиро переживають через те, що... війна колись закінчиться. Бо разом із миром закриється і багатомільярдне фінансування їхньої фірми з бюджету. Для них кінець війни — це особиста фінансова катастрофа.

А тепер просто цифри, які все пояснюють. Згідно з матеріалами прослуховування, реальну кількість виготовлених далекобійних дронів на папері завищували у шість разів. Замість півтори тисячі штук у звітах писали дев'ять тисяч. З урахуванням 20% відкату, про який оточення олігарха домовлялося з чиновниками, виходить, що реальна вартість дронів становила лише 13% від того, що платила держава. Решта 87% — чистий заробіток.

Якщо перевести це у гривні: минулого року на закупівлю безпілотників держава виділила 331 мільярд. Це ті гроші, які збирали податками, забирали з громад, на які люди донатили останні копійки. Так от, за логікою цих цифр, до фронту у вигляді реальних дронів дійшло трохи більше 40 мільярдів. А решта 288 мільярдів гривень просто пішли «потрібним людям» на рахунки.

Вони просто знайшли ідеальну бізнес-модель, де кожен день війни приносить мільйони. І засідання ТСК у п'ятницю лише підтвердило: крапки над «І» тут уже розставлені. Питання лише в тому, чи буде кому за це сісти.

Читай нас у Telegram та Sends