Чесно про український кіберспорт: інтерв'ю з Романом Wolf Михайленком, команда з CS:GO IKLA

Як український кіберспорт переживає війну і завдяки чому індустрії вдається зростати сьогодні, які стратегії повинні використовувати українські команди, які поки що не можуть відмовитися від російських гравців, а також чому Україна – найкраща локація для великих кіберспортивних турнірів – в ексклюзивному інтерв'ю UA.NEWS розповів Роман Wolf Михайленко, тренер української кіберкоманди IKLA.

Роман Wolf Михайленко – другий тренер та аналітик в українській команді з CS:GO IKLA, тренер молодіжного складу IKLA – IKLA Gennins. У грудні Роман взяв участь у благодійному шоуматчі команди Leogaming та підтримав збір на дрон для наших захисників.

 

Поділіться враженнями від шоуматчу Leogaming, що думаєте про подібні благодійні івенти?

Роман Михайленко: Це дуже корисна та максимально крута тема. Я брав участь у багатьох благодійних шоуматчах, переважно коментував. А на івенті Leogaming відчув себе у ролі гравця.

Кіберспорт здатний дуже сильно допомагати нашим захисникам у плані збору донатів для армії в такий нелегкий час. Це є must-have. Без цього у нас теж все йде досить добре – дякую велике ЗСУ, для яких і проводяться такі збори.

Звичайно, в Україні існує багато людей, які мають звичку закидати якусь суму на армію чи гуманітарні ініціативи, донатити, віддавати відсоток від зарплати, або приєднуватися до якогось збору. Але людей все ж таки потрібно підштовхувати до цього. І подібні івенти є таким поштовхом, тим більше, коли на заході присутні медіа-персони, які мають своїх фанатів, аудиторію.

 

Чи допомагають такі івенти розвитку та популяризації кіберспорту?

Роман Михайленко: Так, вони розвивають кіберспорт. Але його популяризують, якщо на заходи приходять медіа-персони з інших сфер. Наприклад, футболісти. Так, Олександр Зінченко, Євген Коноплянка у вересні грали у благодійному матчі з CS:GO, збираючи кошти для ЗСУ. Також Зінченко та Віталій Миколенко разом із NAVI у жовтні проводили благодійний шоуматч. Це відомі футболісти зі своєю великою аудиторією, і вони таким чином долучають людей до кіберспорту.

Глобально для кіберспорту від такого ні холодно ні жарко, але це дозволяє відкрити цю сферу для багатьох. Показати, на що здатний кіберспорт, що це не тільки "підвальне" явище, комп'ютерні клуби тощо. Що це не лише з чимось поганим пов'язано, як сприймається багатьма, особливо людьми старшого покоління, а і щось позитивне.

Фото: Instagram romanthewolf1

А самі ви стикалися з подібними стереотипами?

Роман Михайленко: Звісно. Але коли я працював коментатором, співпрацював зі студією Maincast, потім працював тренером – такого вже не було. Тоді вже настав час, коли кіберспорт відчував себе більш luxury, він був більш поширеним, авторитетнішим в очах обивателів. І багато хто чув про кіберспорт, що сфера цікава, і важливо - прибуткова.

А ось у часи, коли я лише починав (2015-2018 роки), проблема зі стереотипами, буду щирим, існувала. Умовно, коли знайомився з дівчатами, було соромно і некомфортно зізнатися, чим я займаюся. Нині все по-іншому. І кіберспорт став серйозною сферою, і я зайняв у ній свою нішу – тільки радий розповісти та поділитися деталями своєї діяльності.

Думаю, що з 2019 по 2021 кіберспорт сильно масштабувався, він активніше світиться у мас-медіа, новинах. Я бачу, як люди, які раніше сприймали цю сферу скептично, як щось несерйозне, сьогодні радикально змінили свою думку. Плюс у нас є команда NAVI, про яку знає чи не кожен другий.

 

Чи можуть в Україні після нашої перемоги проводитись великі кіберспортивні змагання?

Роман Михайленко: Вони не просто можуть. Вони вже проводилися і будуть проводитися. Тому що в Україні дуже хороша локація для турнірів з точки зору швидкого, якісного інтернету та з точки зору ціна + якість. Поєднання "ціна-якість" у нас просто колосальне. Багато популярних команд влаштовували тут буткемпи свого часу.

Потрібно врахувати і те, що у зв'язку з війною, український кіберспорт уже частково відокремився від російського. І зараз ми маємо розвивати своє і не дивитися туди убік. Така тенденція є, тому, гадаю, кіберспорт в Україні зростатиме стрімко.

Не секрет, що головні кіберспортивні потоки у пострадянському просторі багато в чому йшли з України. Аудиторія, очевидно, навіть за кількістю гравців – у Росії основна маса. Але якість контенту багато в чому йде з Києва та України загалом.

Я також оптимістично дивлюсь на україномовні трансляції. Сьогодні цифри україномовних трансляцій, що з'являються на великих турнірах, дуже несподівані. Україномовну трансляцію на тому ж The International по Dota 2 у фіналі, якщо не помиляюся, дивилося 40 тисяч людей.

Хоча російською мовою вигідніше коментувати, оскільки більше охоплення аудиторії…

Роман Михайленко: Вигідніше – так. І питання не тільки в самій країні - в Росії, а в тому, що у світі багато російськомовних людей - сотні мільйонів. Це зрозуміло. А тут на україномовну трансляцію такі рекордні цифри, грубо кажучи, одразу. Це дуже перспективно.

Фото: Instagram romanthewolf1

 

Як ви ставитеся до того, що зараз багато українських команд відмовляються від співпраці з російськими гравцями і збирають повністю або майже повністю українські склади? Чи це позитивна тенденція?

Роман Михайленко: Це вимушена тенденція, але водночас дуже позитивна. Звісно, на фоні війни не можна говорити “Як чудово, що так склалося”. Але в цьому є позитивне для сфери, наші внутрішні зрушення у тому плані, що всі розплющили очі. Зазначу, що кіберспортивні організації, які з'являлися в Україні, зазвичай ставили у пріоритет українських гравців.

Головна мета у спорті – результат, перемоги. І ти під свої цілі та завдання знаходиш і підганяєш потрібні інструменти. Інструменти в даному випадку - це хороші гравці та кадри загалом. Тому організації звертали увагу на інші речі, а не стільки на громадянство.

У наш час їм потрібно поєднувати: і враховувати специфіку спортивного середовища, коли потрібен результат, і розуміння, що потрібно більше свого. Тому що партнерство з країною-терористом у нинішній ситуації важко зрозуміти.

Звичайно, сьогодні всі мають право щось робити, навіть якщо люди цього не поділяють.

Приклад – команда NAVI, українська організація. Навколо них багато галасу та багато хейтерів, але вони намагаються якось це оминати, справляються.

 

В Україні ще залишилися склади з російськими гравцями, які отримують українську зарплату та сплачують податки до бюджету агресора, що такі команди мають робити у нинішній ситуації? Чи можуть вони мотивувати гравців їхати з Росії або хоча б фінансово не підтримувати?

Роман Михайленко: Мотивувати не сплачувати податки у Росії? Складно таке уявити і тим більше – важко проконтролювати.

Я оптиміст і вважаю, що скрізь можна знайти і хороших, і поганих. І в країні-терористі можуть бути добрі люди. Інше питання, як таких людей відстежити та відфільтрувати. Це не просто. Наведу приклад, Perfecto (російський кіберспортсмен Ілля Залуцький, гравець NAVI – ред.). Я з ним знайомий - це максимально чіткий хлопець, і його думка максимально адекватна, до того ж він кілька років жив у Києві до моменту повномасштабної війни. Тобто прибирати людину тільки через те, що в неї такий паспорт? Так собі ідея. Я таких прикладів можу навести ще кілька.

Командам із російськими гравцями потрібно обирати курс на розвиток молодіжки. Що NAVI, до речі, зробили. Вони прибрали всіх молодих російських хлопців, і беруть лише українців, розвивають їх та розвиватимуть. Хтось назве це лицемірством – окей, нехай так. Не усі, мабуть, на їхньому місці. Я нагадаю, що потреба у спорті – перемагати, а NAVI – це бренд. Вони інакше не виживуть. Не забувайте, що це міжнародні змагання і потрібно показувати клас.

Звісно, командам потрібно й почути своїх українських фанатів, які радикально налаштовані. Але зі сторони легко бути радикальним. А коли в тебе є організація, бренд, персонал із 100-150 потенційно “голодних ротів”, якщо раптом що не так, то треба тримати рівень. Це також треба розуміти.

Важливо, щоб такі команди на дистанції показували своє ставлення, чітку позицію - у висловлюваннях, і підтримці армії. Я не за те, щоб спускати з рук те, що не до кінця зроблено всі дії. І я не за те, щоби когось залишати.

Я за те, щоб знаходити якийсь баланс: щоб і людям догодити, і при цьому обличчя не втратити і свій бренд, і щоб були результати. І що найголовніше, щоб такі команди мали стратегію на подальший час - займатися академікою, розвитком українських гравців.

[caption id="attachment_670346" align="aligncenter" width="819"] Фото: Instagram romanthewolf1

Як ви прийшли до кіберспорту і чому вибрали професію тренера?

Роман Михайленко: У спорті загалом я з 9 років, займався футболом, грав у київському Арсеналі, були перспективи. Але всі знають, що в нашій країні ця сфера влаштована досить специфічно, і футбол переважно спонсорують олігархи. Я розчарувався у футболі та в оточенні після серії певних подій. Після цього свідомо перейшов у сферу кіберспорту.

Спочатку я просто грався, вникав, що це таке. Як тільки дізнався, що ця сфера собою представляє, і зрозумів, які емоції та перспективи вона може давати - не менше, ніж футбол - я засів у кіберспорті.

Деякий час просувався як гравець, намагався чогось досягти, а потім випали можливості спробувати себе як коментатор, аналітик на студії, і тренер. Тому я й пішов іншою доріжкою. У якихось речах переглянув свої погляди та ставлення, у чомусь смаки змінилися.

Не можу сказати, що прям вибрав професію тренера. Просто так співпало. Я відчуваю в собі наставницькі потреби та скіли. У мене виходить людям навіювати (у хорошому сенсі), передавати інформацію, розкривати їх. І свою подальшу діяльність, зокрема медіа, бачу як таку, що пов'язана з менторством. На даний момент сконцентрований на Twitch, стримлю. TikTok теж є – все як у людей (Сміється). У майбутньому хочу нарощувати YouTube-канал, зараз там кілька відео та кілька сотень підписників. Розвиватиму різні платформи.