У лютому 1998 року київське «Динамо» готувалося до матчів чвертьфіналу Ліги чемпіонів проти туринського «Ювентуса». Після сенсаційних перемог над «Барселоною», здобутих восени 1997-го, всі чекали подальших успіхів, тож команда ретельно готувалася до єврокубкового двобою. Готувалася в Ізраїлі, де проходили передсезонні збори. У план підготовки, ретельно розроблений тренерським штабом Валерія Лобановського, не вписувалися два кубкові матчі з маріупольським «Металургом», заплановані на 9 та 13 березня, саме у проміжку між іграми з «Ювентусом».
Ось тоді керівництво «Динамо» запропонувало «Металургу» провести один із двох кубкових матчів в Ізраїлі, щоб не відволікати команду від підготовки. Звісно, що всі витрати київський клуб брав на себе. Але матч в Ізраїлі не відбувся. Його, на прохання киян, перенесли на 1 квітня і зіграний він був в Україні. Причина проста – результат офіційної кубкової гри за межами України міг бути не визнаний УЄФА з усіма наступними не дуже приємними наслідками.
За всю понад столітню історію європейських і не лише європейських футбольних чемпіонатів жоден офіційний матч жодного національного чемпіонату не був зіграний за межами країни, яка його проводила.
Тепер ми чи не щодня чуємо про намір провести наступний чемпіонат України за кордоном. Теоретично це можливо, але для цього УЄФА має ухвалити спеціальне рішення, яке порушує статут цієї організації, тобто створити прецедент, який може згодом зруйнувати усю структуру європейського та світового футболу, яка вибудовувалась упродовж понад ста років.
Скажете, що у нас війна і проводити чемпіонат в Україні неможливо? Як би цинічно це не виглядало, але для світу це виключно наша внутрішня проблема. Світ вже виключив усі російські команди з усіх офіційних міжнародних футбольних турнірів і цим показав свою позицію. Далі справа за нами – перемагаємо ворога і відновлюємо офіційні футбольні змагання!
Навіть коли уявити собі що УЄФА як виключення дозволив провести чемпіонат України за її межами, що поки нереально, то як би це виглядало в очах решти футбольного і не лише футбольного світу? Із країни, яка потерпає від війни і просить світ про допомогу, раптом виїжджають кілька тисяч футбольних працівників, селяться у готелях, орендують тренувальні бази та стадіони і грають між собою матчі без глядачів, витрачаючи на це все дуже немалі гроші. Навіщо? Заради чого? Заради єврокубків, які теж гратимуться за кордоном?
Гадаю, що абсурдність такого варіанту очевидна всім. І ми припинимо нарешті обговорювати те, що малоймовірно, а швидше за все – неможливо. І головне – непотрібно!
Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.
