Найнебезпечніший вулкан у світі: вчені підтвердили активність кальдери Таупо у Новій Зеландії

Супервулкан Таупо проявляв активність 25 разів упродовж останніх 12 тисяч років. Вчені вважають, що наразі в ньому знову відбуваються зміни.

Вчені з Нової Зеландії з’ясували, що місцевий супервулкан Таупо залишається дуже активним останні 43 роки.

Таупо — це вулкан кальдерного типу, який є одним із найнебезпечніших у світі, і виверження якого у 232 році нашої ери призвело до катастрофічних наслідків для Землі.

Вчені досліджують активність вулкану з 1979-го, спостерігаючи за рівнем води у однойменному озері, розташованому в кальдері Таупо.

Стаціонарні дослідні станції на пляжах, скелях, причалах та інших місцях навколо озера підтверджують рух магми у жерлі вулкана.

Аналізуючи рівень води у цьому озері, вчені також можуть прогнозувати землетруси та попереджати місцевих жителів про небезпеку заздалегідь. Землетруси можуть бути спричинені тектонічною або вулканічною активністю.

«В озері, недалеко від рифів Хороматанги, вулкан викликав підйом на 160 мм, тоді як на північ від озера тектонічні розлами викликали опускання на 140 мм», — розповів науковий співробітник з геодинаміки вулканів в Університеті Вікторії доктор Фінніган Іллслі-Кемп.

Вчені припускають, що активність вулкана Таупо зростатиме з наближенням до наступного виверження. Однак поки немає ознак того, що виверження супервулкану відбудеться найближчим часом.

«Вулкани природно переміщуються уві сні. Землетруси та рухи ґрунту — це нормально, особливо для таких великих вулканів. Але це не означає, що він прокидається і ось-ось вибухне», — розповіли автори дослідження.

Раніше в рамках зниження залежності від викопних джерел енергії було запущено гігантську водяну батарею потужністю 20 млн кВт/год. Її об’єм складає 25 млн м куб., а ємність можна порівняти з 400 тисячами автомобільних акумуляторів.

Інноваційна батарея у місті Канкаанпяа працює на дешевому будівельному піску, зберігаючи запаси енергії, отриманої від сонячних і вітрових електростанцій.

Зазвичай ми уявляємо жирафа як тварину з непропорційно довгою шиєю, що з’явилася, за Дарвіном, як еволюційний механізм для спрощення пошуку їжі. Але знахідка китайських археологів дозволила спростувати однозначність цієї думки.