Точка зламу інтернету: що показав глобальний збій Amazon Web Services

20 жовтня 2025 року вранці користувачі по всьому світу прокинулися в інформаційній тиші. Перестали працювати звичні застосунки, не проходили платежі, зависали корпоративні сервіси. Причиною став масштабний збій у системі Amazon Web Services (AWS), хмарного гіганта, на якому «живе» значна частина інтернету.

За даними The Verge, збій почався о 10:43 за київським часом, коли внутрішній моніторинг AWS зафіксував сплеск помилок у регіоні US-EAST-1. Це один з найстаріших і найзавантаженіших центрів обробки даних.

Збої торкнулися DNS-резолюції – фактично, «телефонної книги» інтернету, яка перетворює доменні імена на IP-адреси. Через помилку в маршрутизації запити потрапляли не за адресою. Сервіси не могли дістатися своїх баз даних, а користувацькі програми не знаходили потрібні служби.

Помилка швидко зачепила й Amazon DynamoDB — одну з головних баз даних, на якій працює більшість сервісів у хмарі. Її відмова спричинила падіння сервісів балансування навантаження (Elastic Load Balancers), через що мікросервіси почали сприймати інші вузли як «нездорові» й відключати їх.

Класичний ефект доміно: локальна помилка перетворилася на глобальний збій. За даними Bloomberg, збій тривав близько 15 годин.
 

Масштаб і наслідки. Хто відчув удар
 

Масштаб став очевидним уже за перші хвилини — сайт Downdetector зафіксував сотні тисяч повідомлень про збої в різних країнах.

За даними The Verge та Reuters, упродовж кількох годин перестали працювати або частково зупинилися такі сервіси, як Snapchat, Fortnite, Slack, Venmo, Robinhood і навіть внутрішні інструменти самої Amazon.

Як зазначає The Guardian, проблеми зачепили не лише розважальні чи соціальні платформи, а й фінансові сервіси, онлайн-магазини, системи «розумного дому» та навіть окремі урядові сайти.

Світова економіка відчула цей збій буквально на дотик. Для користувачів це минуло кількома годинами цифрової тиші, однак для бізнесу – мільйони втрачених доларів і удар по довірі до хмарної інфраструктури, яку ще вчора вважали непорушною.

У Великій Британії проблеми з доступом відчули Lloyds Bank і Bank of Scotland, у США – низка платіжних платформ.

Кожна хвилина простою для фінтех-компаній означала тисячі недійсних транзакцій і втрату довіри клієнтів.

The Guardian також повідомляли, що окремі податкові й муніципальні системи у Великій Британії та Канаді, які використовують AWS-інфраструктуру, також зазнали короткочасних перебоїв.
 

Як ми дійшли до цієї залежності від AWS
 

Щоб зрозуміти, чому збій одного дата-центру в США здатен паралізувати половину світу, потрібно повернутися до початку. Ним є 2006 рік, коли Amazon Web Services вперше відкрила двері у «хмарну епоху».

Тоді Amazon лише шукала спосіб ефективніше використовувати власні сервери, які простоювали в міжсезоння продажів. Компанія створила внутрішню систему віртуалізації ресурсів, а згодом усвідомила: якщо інші бізнеси зможуть орендувати ці потужності, це відкриє новий ринок. Так з’явилися сервіси S3 (Simple Storage Service) і EC2 (Elastic Compute Cloud). Фактично, вони були першими «цеглинами» майбутньої інтернет-інфраструктури.

Це рішення було революційним. Якщо раніше створення стартапу вимагало сотень тисяч доларів на власні сервери, тепер достатньо було картки та облікового запису AWS. Як пізніше писав Wired, «AWS змінила правила гри» – зробила високі технології доступними навіть для невеликих команд.

Протягом наступного десятиліття AWS перетворилася на невидимий кістяк цифрової економіки. На її інфраструктурі працює Netflix, який щосекунди транслює відео мільйонам глядачів. Airbnb також використовує AWS для оброблення бронювання в реальному часі. Pfizer користується хмарними обчисленнями AWS для розробки вакцин. Навіть NASA зберігає у хмарі масиви супутникових даних.

Для урядів AWS стала зручною альтернативою власним дата-центрам. Це дешевше, масштабованіше, та швидше. Все поступово переїжджало у «хмару»: від урядових порталів до медичних реєстрів.

На початку 2010-х Amazon почала агресивну експансію. Компанія відкривала нові центри обробки даних у Європі, Азії, Латинській Америці. Кожен регіон складався з кількох «availability zones» (комплексів серверів, з’єднаних високошвидкісними мережами).

Із року в рік ці зони ставали щільнішими, складнішими і взаємозалежнішими. На ринку швидко з’явилися конкуренти – Microsoft Azure і Google Cloud. Разом вони сформували хмарний «тріумвірат», який сьогодні контролює понад 63 % усіх інфраструктурних хмарних послуг світу. Втім, саме AWS залишилася флагманом – близько 31% глобального ринку, за даними Visual Capitalist станом на сьогоднішій день.

І хоча ці компанії конкурують, їхня філософія однакова: централізація. Будівництво величезних дата-центрів дозволяє зменшити витрати й підвищити швидкість обробки даних, але водночас створює точки концентрації ризику.

Однак схожий збій відбувся у 2021 році – і знову в регіоні US-EAST-1. Тоді через помилку в системі автоматичного масштабування мережевих пристроїв мільйони користувачів по всьому світу залишилися без доступу до сервісів. Постраждали Disney+, Netflix, Tinder, Slack, Amazon Prime Video, а також внутрішні логістичні системи самої Amazon.

Як повідомляло The Verge, саме перевантаження мережевої інфраструктури у Вірджинії спричинило лавину збоїв, що швидко поширилися на інші сервіси по всьому світу.

AWS тоді визнала, що навіть окремий інцидент у цьому регіоні може вплинути на «значну частину глобальної клієнтської бази». Це стало першим публічним сигналом про масштаб залежності сучасного інтернету від кількох дата-центрів у США.
 

Чому бізнеси активно і добровільно стали залежними від AWS
 

Причина проста – зручність і економія.

Хмарні сервіси зняли бар’єр входу у світ високих технологій. Якщо раніше створення стартапу вимагало сотень тисяч доларів на сервери й адміністраторів, то з появою AWS для цього достатньо банківської картки та кількох кліків.

Для молодих компаній AWS стала квитком у великий світ. Не треба будувати дата-центри, купувати обладнання, орендувати офіс чи наймати системних адміністраторів. Усе можна орендувати: обчислення, зберігання, бази даних, аналітика. П’ять хвилин і перед тобою розгортається інфраструктура світового рівня.

Для корпорацій це означало моментальне масштабування. Якщо користувачів раптом стало вдесятеро більше, треба буде просто додати нові «екземпляри» серверів.

AWS, як і її конкуренти, пропонує сотні спеціалізованих інструментів: від штучного інтелекту й машинного навчання до сервісів безпеки, управління фінансами, CRM-платформ чи автоматизації ланцюгів постачання.

З кожним роком цей каталог зростає й кожна нова опція ще глибше вбудовує компанію в екосистему Amazon.

Однак поступово бізнес перестав помічати, що зручність перетворюється на залежність. Відмова від AWS сьогодні – це не просто перенести файли на інший сервер. Це означає переписати код, перебудувати архітектуру, змінити внутрішні процеси й логіку бізнесу.

Багато компаній навіть не можуть собі цього дозволити. Так поступово утворився феномен, який аналітики називають cloud lock-in – «ефект замикання у хмарі».
 

Ризики централізації
 

Централізація хмарної інфраструктури принесла світові зручність, але разом із нею й новий рівень ризику. Одна технічна помилка здатна паралізувати мільйони систем по всьому світу. Лиш тільки стається збій у DNS чи базі даних DynamoDB в одному регіоні – десятки тисяч сервісів виходить з ладу. Це явище фахівці називають каскадною вразливістю – коли відмова однієї підсистеми породжує ланцюгову реакцію збоїв у пов’язаних компонентах.

Наслідки таких інцидентів не обмежуються технікою. Вони мають пряму економічну ціну. За оцінками Gartner, у 2021 році година простою AWS-інфраструктури коштувала бізнесу понад $ 336 тисяч. Інші джерела вказують, що для великих підприємств година простою може оцінюватися у понад $1 млн станом на сьогодні. Під час великих збоїв компанії втрачають не лише транзакції, а й довіру клієнтів, інвесторів і партнерів. Для фінтех-платформ це особливо критично: навіть кількахвилинна затримка платежів може викликати хвилю паніки на ринку.

Та технічна й фінансова залежність має ще глибший вимір – геополітичний. Коли урядові сервіси чи банківські системи покладаються на приватну американську інфраструктуру, це стає питанням національної безпеки. Саме тому Європейський Союз активно просуває політику «цифрового суверенітету» – вимогу зберігати критичні дані на території ЄС. 

Але ризик не лише у безпеці. Він і в конкуренції. Як ми вище зазначали, сьогодні хмарна трійка контролює понад 63 % світового ринку. Така концентрація створює де-факто олігополію, у якій новим гравцям майже неможливо пробитися. Інновації зосереджуються всередині закритих систем, а правила гри диктують ті самі корпорації, що володіють і обчислювальною потужністю, і даними, і екосистемами, від яких залежить решта світу.

Це і є головний парадокс цифрової епохи. Ми прагнемо децентралізованого, відкритого інтернету. Однак будуємо його на основі кількох централізованих гігантів, чия відмова може тимчасово вимкнути світ.
 

Що з цим робити та як цього уникнути?
 

Збій Amazon Web Services став ще одним нагадуванням того, що наша цифрова цивілізація набагато крихкіша, ніж здається. Ми звикли, що все працює без перебоїв, однак одна помилка в дата-центрі здатна зупинити половину світу. Проблема не лише в технологіях. Вона в тому, що ми занадто довірилися зручності централізованих систем, не замислюючись, наскільки вони вразливі. Тож сьогодні мова йде не просто про швидке відновлення після збоїв, а про необхідність переосмислити, як ми будуємо цифрову інфраструктуру і кому довіряємо свої дані.

Щоб уникнути подібних колапсів у майбутньому, експерти радять переосмислити саму концепцію “хмари”, пише The Conversation.

Одним із найефективніших підходів є мультихмарна стратегія (multi-cloud), коли компанія розподіляє свої критичні сервіси між кількома постачальниками. Така модель усуває ризик “єдиної точки відмови” і дозволяє уникнути ситуації, коли бізнес стає заручником одного провайдера через високу вартість і складність переходу на іншу платформу.

Ще один напрям, що стрімко розвивається, – граничні обчислення (edge computing). Ця технологія пропонує перенести частину зберігання та обробки даних із великих централізованих дата-центрів на менші, розподілені вузли. Наприклад, на локальні сервери або “розумні” пристрої, які компанії можуть контролювати безпосередньо.

Такий підхід не лише підвищує швидкість і надійність, але й допомагає дотримуватися вимог щодо цифрового суверенітету.

Іншими словами, майбутнє хмар не в одному гіганті, а в розподіленій, стійкій екосистемі, яка здатна витримати будь-який збій без глобальних наслідків.

Але технічних рішень замало. Хмарні провайдери більше не просто ІТ-бізнес. Це нові “електростанції даних”, без яких не працюють уряди, банки, лікарні й транспорт. Тому вони мають бути під реальним контролем регуляторів. 

Європейський Союз уже рухається цим шляхом: політика Digital Sovereignty і закон Data Act вимагають прозорості, локалізації критичних даних і звітування про інциденти. Подібні кроки потрібні й іншим країнам, щоб обмежити залежність від кількох американських корпорацій, які фактично контролюють світовий цифровий обіг.

Урок цього збою очевидний – цифровий світ потребує не лише швидкості, а насамперед стійкості.