Як сьогодні працює фольклористика, лінгвістика і дескриптивна гуманітаристика

Статтю опублікували ще в червні минулого року, але дізнався про неї я тільки зараз. Дуже шкода, бо стаття чудова і пропонує розкішні інсайти в те, як сьогодні працює фольклористика, лінгвістика і взагалі дескриптивна гуманітаристика.

Отож, фолклорист і літературознавець із Штатів Тімоті Танґерліні з колегами з інших галузей навчились аналізувати дискурсивні репозиторії та відрізняти справжні злочинні змови від конспірології. Попередньо. Перш ніж переходити до статті, слід пояснити, при чому тут фольклористи і літературознавці. Свого часу у філології з'явилась дуже потужна структуралістська течія. В її рамках будь-який наратив визначається як структура зі скінченного набору повторюваних моделей, що дозволяє формалізувати і алгоритмізувати майже будь-який сюжетний елемент, мотив або, в загальніших рисах, повідомлення. Річ у тім, що ці структурні особливості наративу впливають на синтаксис і більш загальну структуру тексту. Вся наша мова складається з називання акторів (наголос на перший склад) та формалізацію контекстно-специфічних взаємин між ними. Багато дивних слів, але якщо надміру спрощувати: наділені ознаками суб'єкти виконують дії відносно об'єктів.

Команда науковців зробила от що: комп'ютер отримав два масиви даних, присвячений двом змовам - Бриджґейту (реальній змові, що трапилась у штаті Нью-Джерсі) та Піцаґейту (теорії змови, що гуляла Реддітом і рештою Інтернету). Структурний аналіз цих двох репозиторіїв дав помітно різні результати. Результати Бриджґейту, котрий реальна змова, нудніші: тут просто історія змови впливових осіб перекрити кілька смуг мосту нібито для проведення ремонтних робіт. І абсолютно всі актори і контекстно-специфічні взаємини тримаються в межах єдиного дискурсу місцевої політики, без жодних екзотичних вкраплень. Більше того, масив рухається до розширення, бо постійно з'являється інформація, яка поглиблює і розширює ситуацію під час судових розглядів.

Як поводиться теорія змови - можете бачити на ілюстрації. Нагадую, вузли відповідають акторам, ребра між вузлами - контекстно-специфічним зв'язкам. Ця візуальна модель розкладає наратив Піцаґейту на окремі субнаративи, які включають педофілію, підозрюваний ресторан, який нібито задіяний у дитячій проституції, політику демократичної партії США, яка нібито задіяна в цьому всьому, плюс історії про те, що Демократи сатаністи, плюс згадки сайту WikiLeaks, де начебто є залізобетонні підтвердження цьому всьому. Верхній графік демонструє дуже складну і багатократно пов'язану структуру залежностей. Нижній графік демонструє структуру залежностей без даних WikiLeaks, яких не існує. І без WikiLeaks як ключового елемента змови, джерела «таємного знання», на яке можна посилатися, без свого ядра, змова розпадається на кілька окремих наративів, які вплітаються в основний за компанію, хоча на ділі між ними немає жодного зв'язку.



Окрім цього, конспірологічна теорія більш стабільна за реальну змову - за короткий час після виникнення вона «стабілізується» в канон і більше не змінюється під упливом зовнішніх фактів, не доповнюється і не розширюється. В реальній змові нова інформація може розкриватись і через роки після того, як змову було викрито.

Звісно, це тільки один масштабний дослід тільки на двох репозиторіях, але дає надію на якісні інструменти перевірки інформації в майбутньому.

Хоча безпосередні практичні імплікації цього дослідження більш ніж скромні: ми й до цього знали, що кількість необхідних посилань на «таємне» знання для заповнення наративу прямо пропорційна нереальності наративу, просто тепер це знає і нейромережа.

А ось і стаття.

Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.