Сьогодні, 19 листопада 2024 року, минає рівно 1000 днів від початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України. 24.02.2022 світ сколихнула звістка про початок «спеціальної воєнної операції», яка за планом ворога мала б тривати кілька днів чи тижнів, але стала врешті найбільшою війною у Європі з часів Другої світової. Ця дата ознаменувала початок нової, трагічної сторінки в історії України, яка змінила як українське суспільство, так і систему глобальної безпеки, призвівши до політичних, економічних і соціальних зрушень у масштабах всього світу.
На цей час росіяни контролюють близько 111 тисяч км² української території. Для розуміння масштабів: це як майже три Швейцарії або дві Хорватії. На піку можливостей росіяни тримали в окупації близько 30% наших земель, але частину з них (близько 42,5 тисяч км²) ЗСУ змогли відбити в ході контрнаступальних дій – це територія площею розміром з чотири Катари або цілі Нідерланди. Активні бойові дії тривають і досі майже на всіх ділянках фронту.
Етапи війни: глобальний шок, героїчна оборона, «глухий кут» та ворожі прориви
З перших днів війна набула характеру тотального вторгнення, яке охопило не лише Схід України, як це було з 2014 року, а й центр, північ і південь країни. Росіяни наступали величезними колонами одночасно на 5-7 напрямках.
Ворожа армія намагалася швидко захопити Київ і змінити владу, але Україна проявила надзвичайну силу та дала гідний опір. Героїчна оборона Києва, Чернігова, Харкова та інших міст стала символом незламності українського народу і підтвердженням того, що українці готові боротися за свою незалежність і своє власне майбутнє.
Якийсь час партнери України перебували у стані, близькому до шоку. Більшість аналітиків давали країні декілька тижнів, найоптимістичніші – пару місяців. Українську державу готували до партизанської війни на окупованих РФ територіях, а президенту Зеленському пропонували допомогу в евакуації на Захід. Але тижні проходили, а опір України не припинявся.
Врешті, завдяки глобальній підтримці і військовій допомозі з боку Заходу, Україна змогла організувати ефективний захист і поступово зупинити наступ РФ. У перші місяці вдалося відкинути противника від Києва, звільнити значну частину північних областей, а пізніше — провести масштабні контрнаступи, що дозволило звільнити Харківську область та Херсон. Це стало переломним моментом, який показав, що Росія не зможе досягти своїх цілей швидко та легко, використовуючи тактику «бліцкригу».
Загалом, бойові дії в Україні можна широкими мазками розділити на чотири етапи. Перший охоплює, власне, перші дні вторгнення та завершується десь у квітні 2022-го, коли ЗСУ відкинули ворога від столиці та загалом вигнали його з півночі. Це був шоковий період, який Україна «вивезла» на такому собі «куражі», на пасіонарному бойовому дусі і прагненні до опору. На той час, зазначимо, ще навіть не почалися якісь масштабні поставки з боку партнерів.
Другий етап – це період військового домінування України. Він тривав десь до кінця 2022 року і завершився епічним контрнаступом під Харковом та звільненням Херсону. Це був пік найвищих надій та найбільшої віри в перемогу. І, мабуть, саме тоді для Києва склалися найкращі умови для переговорів – якраз з омріяної «позиції сили», на фоні територіальних успіхів та повної деморалізації ворожих військ.
Однак Україна вирішила рухатися далі, і так почався третій етап протистояння: він тривав з зими-2023 по літо-2024. Цей період характеризувався тим, що ексголовком ЗСУ Валерій Залужний зрештою назвав «стратегічним глухим кутом». Контрнаступ на півдні не призвів до бажаних результатів. В той же час ворог місяцями штурмував укріплення на Сході, і якщо й мав якісь успіхи, то лише ціною величезних, абсолютно позамежних втрат та зруйнованих вщент міст.
Нарешті, четвертий етап розпочався влітку цього року і триває досі. Він характеризується, на жаль, переходом воєнної ініціативи в руки ворога. Через велику кількість внутрішніх та зовнішніх причин (брак допомоги, політична турбулентність у країнах Заходу, проблеми з мобілізацією всередині України, нарощування військового виробництва РФ, допомога з боку КНДР та Ірану тощо) Москва почала виходити з «глухого куту» та нарощувати темпи просування вглиб української території. Перш за все це стосується Донбасу. Але й ЗСУ не сиділи на місці та здійснили вторгнення до Курської області, плацдарм у якій утримується вже понад чотири місяці.
Паралельно з усім цим з осені 2022 року і донині РФ періодично здійснює масовані ракетно-дронові атаки з метою знищення української енергетики. З вересня-2022 по листопад-2024 зафіксовано 26 (!) таких атак. Це призвело до катастрофічних наслідків для енергосистеми України. Втім, Україна також активно відповідає атаками на російську територію, «вибиваючи» об’єкти енергетики, нафтопромисловості, паливні склади, військові заводи тощо.
Наслідки війни: руйнування, економічний спад і глобальні зміни
За 1000 днів війни Україна зазнала масштабних втрат. Російська армія використала широкий арсенал озброєнь, включаючи авіацію, ракети, дрони, КАБи, танки та артилерію. Фактично, Москва задіяла усю номенклатуру зброї, яку мала – окрім ядерної.
Масовані бомбардування міст призвели до значного руйнування інфраструктури, житлових будівель, шкіл і лікарень. За оцінками Міністерства економіки України, тільки прямі інфраструктурні збитки перевищують 155 мільярдів доларів, і ця сума продовжує зростати. Десятки міст та сотні сіл в Україні фізично перестали існувати. У таких великих містах, як Харків, тепер немає цілих житлових районів. Мільйони людей залишилися без даху над головою.
Руйнування домівок, інфраструктури та будь-яких матеріальних об’єктів – це жахливо. Але все чи майже все можна відновити. Єдине, чого вже ніколи не повернути – людське життя та здоров’я.
Війна принесла Україні численні людські втрати. Точних цифр, на жаль, ми не знаємо. Але не менш як сотні тисяч військових і цивільних стали жертвами бойових дій, мільйони українців змушені були покинути свої домівки, емігруючи за кордон або переїжджаючи до більш безпечних регіонів України. За даними ООН, станом на зараз понад 5 мільйонів українців залишаються за кордоном як біженці. Всередині країни від 8 до 10 мільйонів стали ВПО. Ще не менше 2 мільйонів залишилися в окупації, до 3 мільйонів опинилися в Росії та Білорусі.
Це призвело до значного фактичного зменшення населення країни та спровокувало гостру гуманітарно-демографічну кризу. Критично впала народжуваність: зараз вона найменша в Європі та одна з найменших у світі.
Вже сьогодні демографи б’ють на сполох, кажучи про те, що з такою депопуляцією за 30-50 років нас може стати менше ще вдвічі. А з урахуванням того факту, що війна продовжується, мобілізація посилюється, а люди не перестають калічитися, гинути або виїжджати за кордон – є величезні ризики, що після завершення війни в країні буквально не залишиться достатньо людей для повоєнного відновлення, і нам доведеться залучати мігрантів.
Економіка у війні: витривалість і адаптація
Війна стала величезним викликом для економіки України, яка стикнулася з падінням експорту, закриттям підприємств, відтоком працездатного населення, дефіцитом робочої сили та руйнуванням критичної інфраструктури. Однак економічна адаптація та підтримка міжнародних партнерів дозволили Україні зберегти функціонування більшості ключових галузей і створити нові можливості для експорту, попри періодичні блокади Чорного моря. За оцінками Нацбанку, економічне падіння у 2022 році склало близько 30%, але завдяки міжнародним кредитам і грантам у 2023 році розпочався повільний відновлювальний процес.
Міжнародні фінансові інституції, включаючи МВФ та Світовий банк, активно підтримують Україну, надаючи фінансування для покриття бюджетного дефіциту та відбудови інфраструктури. Станом на листопад 2024 року обсяг всієї економічної допомоги вже перевищує 185 мільярдів доларів, що є надзвичайно важливим для подальшого розвитку економіки України та забезпечення якої-ніякої, але стабільності в умовах війни.
Соціальні зміни: національна єдність і виклики для суспільства
Війна об’єднала українців навколо ідеї незалежності, суверенітету та спільної боротьби за майбутнє. За результатами досліджень соціологічних служб, рівень підтримки армії, уряду і президента значно зріс на початку війни. А, наприклад, у 2023 році близько 85% українців вважали боротьбу за незалежність пріоритетом і були готові підтримувати армію в різних формах, причому навіть у складних економічних умовах.
Одночасно війна посилила проблеми, з якими стикалося суспільство, зокрема травматизацію населення. Багато українців відчувають вплив війни на психічне здоров'я. За даними МОЗ, від третини до половини населення потребує психологічної допомоги або підтримки через пережитий травматичний досвід. Соціальні інституції України, зокрема громадські організації та волонтерські рухи, активно працюють над вирішенням цих проблем, однак виклики залишаються значними.
Окрім цього, актуалізувалися як нові, так і старі соціальні конфлікти та тренди на розділення суспільства. Ті українці, які переїхали та ті, які залишилися на окупованих територіях, ті хто живуть в Україні та ті, хто поїхали в Європу, ті хто пішли в ЗСУ та ті, хто «ухиляється», хто говорить українською мовою, а хто російською тощо… Все це не сприяє єдності суспільства та є серйозним викликом. До того ж цими лініями розколу активно користується російська пропаганда та ворожі ІПСО.
Геополітичні наслідки: зміни глобальної безпеки та міжнародної політики
Війна в Україні радикально змінила ставлення світу до питань безпеки та міжнародної політики. НАТО і Європейський Союз посилили підтримку України і значно зміцнили власну обороноздатність. Зокрема, низка країн-членів НАТО оголосили про збільшення військових бюджетів, а Швеція та Фінляндія подали заявки на вступ до альянсу (Фінляндія вже стала членом), що є серйозним зрушенням у політиці нейтралітету в Європі. Навіть сотні років нейтральна Швейцарія – і та доєдналася до антиросійських санкцій.
Україна стала важливим стратегічним партнером для США та ЄС, що відображається як у військовій, так і у фінансовій допомозі. Наразі понад 50 країн світу активно підтримують Україну озброєнням і гуманітарними ресурсами в рамках групи «Рамштайн», що є свідченням глобальної коаліції заради миру та стабільності. Водночас такі країни, як Китай та Індія, будучи лідерами Глобального Півдня, займають обережно-нейтральну позицію, що ускладнює пошук універсальних рішень для припинення війни. Оформився і явно ворожий блок держав: окрім Росії, туди увійшли Північна Корея, Іран, Сирія, Венесуела тощо.
Надії України: відновлення та європейське майбутнє
Попри всі труднощі, Україна зберігає надію на перемогу і повне відновлення своєї територіальної цілісності. Зокрема, прагнення стати членом ЄС є важливим символом бажання українцями європейського майбутнього та відходу від пострадянських структур. У 2022 році Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС, що стало важливим дипломатичним досягненням і надією на повноцінну інтеграцію до європейської спільноти.
На внутрішньому рівні Україна сподівається на відбудову своїх міст і економіки за рахунок коштів міжнародних партнерів і фондів, які вже створюються. Національна програма відновлення України має стати одним з ключових елементів повоєнної відбудови країни, спрямованих на модернізацію інфраструктури, розвиток високих технологій та забезпечення енергетичної незалежності.
Проміжні підсумки
Остаточні висновки робити рано, адже війна, на жаль, досі далека від завершення. Втім, вже зараз очевидно, що ці 1000 днів стали для України часом жорстких випробувань, але водночас і періодом стійкості, самоусвідомлення та єдності. Україна продемонструвала готовність боротися за свободу і незалежність, чим завоювала повагу та підтримку багатьох держав і міжнародних організацій. Наслідки цієї війни залишатимуться відчутними ще багато десятиліть після завершення, але надія на мир, відбудову і європейське майбутнє продовжує надихати українців на боротьбу.
Станом на зараз жодна зі сторін не досягла своїх цілей-максимум. Можна говорити лише про цілі-мінімум. Україна зберіглася як держава, вона більш-менш стабільно функціонує, хоча перспективи залишаються складними та невизначеними. Однак програми-максимум – повернення всіх окупованих територій та військова поразка РФ – Україна поки не домоглася.
Росія також досягла лише мінімальних цілей. Так, вона забезпечила сухопутний коридор у Крим, окупувала значні території і т.п. Однак Україна досі існує як держава, вона не захоплена та не підпорядкована РФ, політичний режим у Києві не змінено на проросійський, країна не відмовилася від шляху в НАТО і ЄС тощо. Проблема також у тому, що кожна зі сторін вважає, що час на її боці, а тому відкидає будь-яку можливість компромісів та наполягає на досягненні всіх максимальних цілей. А за відсутності компромісів переговори про мир не те що неможливі – вони просто не мають жодного сенсу.
Війна в Україні стала каталізатором глобальних змін, змусивши світ переглянути цінності та пріоритети. Країни Заходу усвідомили важливість підтримки демократії, а Україна підтвердила свою відданість європейським принципам. Незважаючи на всі втрати, Україна залишається прикладом незламності й стійкості, який надихає інші народи та формує нові підходи до питань безпеки та солідарності у світі.
Микита Трачук