101-річна очевидиця Голодомору Яніна Соколовська розповіла свою історію виживання
Яніна Соколовська народилася у 1924 році на хуторі Зиків біля Городниці на Житомирщині. Вся її родина вижила під час Голодомору 1932–1933 років.
Про це Яніна Соколовська розповіла в інтерв'ю виданню DW.
Яніна Соколовська була п’ятою дитиною у багатодітній родині, де росло п’ять братів і чотири сестри. До колективізації батько працював помічником лісника й нумерував дерева, а сім’я мала велике господарство — дві корови, пару волів, два кабани та багато гусей. Але все змінилося, коли почали забирати майно в колгоспи.
«У нас дві корови було — забрали одну, два кабани — забирають одного. Бачать, що гусей багато — забрали, скільки їм треба. Це в’язали і все на підводи», - згадувала жінка.
Крім худоби, у людей забирали «борони, плуги, їжу», а зерно шукали, штрикаючи землю палицями. Схованки знаходили навіть тоді, коли селяни ховали збіжжя у закопаних дерев’яних відерцях.
Мати Яніни благала не забирати останнього, але у відповідь чула погрози: «Стань до стіни — буду стріляти».
Відбирали навіть одяг: «У мами був американський шарф — довгий, чорний… то навіть його забрали».
Голод, від якого пухли люди: дитячі спогади
Дитячі переживання Яніна пам’ятає донині: «Я на цьому пальці кров ссала свою — так я їсти хотіла!»
Її батько опух від голоду, а мати після роботи в колгоспі ходила мити підлогу чи прати єврейським родинам у Городниці, за що отримувала трохи гречаної крупи або тарілку їжі.
Діти збирали в лісі щавель і живокіст, товкли його та пекли пляцки. Пили «колотушу» — суміш води й розколоченої муки: «П’єш, п’єш, ніби багато… А їсти хочу, а їсти хочу!» — згадала Яніна.
У хід ішло все: жолуді кілька разів виварювали, товкли й змішували із ґрисом, роблячи пампушки. Люди помирали цілими сім’ями.
«По 5, по 6 людей було… вимирали всі», - розповіла Соколовська.
На дорозі нерідко їхали повозки з кількома трунами одразу.
Сім’ю Соколовських врятували висушені ягоди, трави та дички, які мати запасла наперед, але голодний відчай переслідує Яніну досі.
«Я так їсти хотіла, що я не могла… Душа болить в мене», - поділилася жінка.
Окремо вона згадала страшні чутки того часу, коли на ринку в холодці люди «знаходили нігті з пальців».
За збирання колосків давали тюремні строки: «7–8 років тюрми давали за один колосок». Люди вигрібали мерзлу гнилу картоплю з полів, терли її на коржі та галушки.
Виселення до Казахстану та повернення, яке знову співпало з голодом
У 1936 році родину виселили до Казахстану як «поляків». У них забрали паспорти й заборонили повертатися. Там вона прожила понад 11 років, і, за словами жінки, жити було легше. Вона працювала комбайнеркою.
Проте родина вирішила повернутися додому — і потрапила в новий голод 1946–1947 років.
«Як ми приїжджаємо, 47-й рік, голодовка страшна тут в Україні була», - додала Яніна Соколовська.
Односельці ділилися жменею крупи чи гнилою картоплею.
Коли Яніна народила донечку, то не мала молока.
«Візьму хліба… пожую-пожую, в шматочку зав’язала і в рот. Вона смокче, смокче, плаче, голодна», - зазначила вона.
У колгоспі видавали 200 грамів крупи за трудодень, але щоб його заробити, «треба було працювати і по 2 дні».
Життя після пережитих трагедій
«Я не пам’ятаю легкого життя», - розповіла Яніна Соколовська, зазначивши, що виростила трьох дітей.
Жінка живе сама у старій хатині в Городниці, де їй допомагає племінниця.
«Перебули, пережили всякі горя, біди і ще живу чогось довго», — додала вона.
22 листопада в Україні відзначають День пам’яті жертв Голодомору. Музей Голодомору у Києві працюватиме у режимі вільного відвідування з 13:00, вхід для всіх — безкоштовний.
