18-річний кримчанин подолав 3000 кілометрів, щоб повернутися в Україну
Історія 18-річного Артема — це вражаючий приклад незламності та прагнення свободи. Юнак подолав понад 3000 кілометрів, щоб вирватися з анексованого Севастополя до вільного Києва, обравши ризикований шлях замість служби в армії окупантів.
Свою історію Артем розповів Суспільне Крим.
Артем переїхав до Криму ще дитиною, і його дорослішання супроводжувалося постійною російською пропагандою. Він згадує, як ще у другому класі за вигук «Слава Україні» отримав догану від шкільного психолога, яка намагалася залякати дитину вигаданими історіями про нацистів. Мріючи про журналістику, хлопець був змушений вчитися на ІТ-спеціаліста, оскільки розумів, що чесна журналістика в умовах окупації неможлива, а бути частиною пропагандистської машини він категорично не хотів.
Критичним моментом стала повістка до російської армії. Попри проблеми зі здоров'ям (захворювання нирок), окупаційна медична комісія визнала його придатним до служби. Страх опинитися в армії країни-агресора змусив Артема діяти рішуче. Зібравши кошти, він таємно від батьків виїхав нібито у похід до Ростова, а насправді тримав курс на кордон з Білоруссю.
За допомогою українських волонтерів Артем зміг прокласти безпечний маршрут. У Білорусі він звернувся до українського консульства, де оперативно отримав «білий паспорт» — посвідчення на повернення в Україну. Пройшовши перевірки на КПП, хлопець нарешті опинився на підконтрольній Україні території, де його зустріли волонтери.
Вже понад місяць Артем живе у столиці. Він зізнається, що одним із найсильніших вражень для нього став Гімн України, який він вперше в житті почув на вокзалі о сьомій ранку. Зараз юнак зосереджений на оформленні українських документів і готується до вступу на омріяний факультет журналістики. Його історія — це маніфест покоління, яке попри роки життя в ізоляції та під тиском пропаганди, зберегло свою ідентичність і вірність Україні.
Тим часом 16 грудня на кордоні з Білоруссю відбулася зустріч уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця з російською так званою омбудсменкою Тетяною Москальковою за участю представників Червоного Хреста. Головним результатом стало повернення в Україну 15 громадян, більшість з яких є маломобільними.
Перша леді США Меланія Трамп вітає прогрес у реалізації ініціативи щодо возз’єднання дітей «росії та України».
Росія перевиховує захоплених українських дітей не лише у власних центрах і таборах, а й залучила до цього свого нового партнера – Північну Корею.
сторія 18-річного Артема — це вражаючий приклад незламності та прагнення свободи. Юнак подолав понад 3000 кілометрів, щоб вирватися з анексованого Севастополя до вільного Києва, обравши ризикований шлях замість служби в армії окупантів.
Життя під тиском окупації
Артем переїхав до Криму ще дитиною, і його дорослішання супроводжувалося постійною російською пропагандою. Він згадує, як ще у другому класі за вигук «Слава Україні» отримав догану від шкільного психолога, яка намагалася залякати дитину вигаданими історіями про нацистів. Мріючи про журналістику, хлопець був змушений вчитися на ІТ-спеціаліста, оскільки розумів, що чесна журналістика в умовах окупації неможлива, а бути частиною пропагандистської машини він категорично не хотів.
Втеча від примусового призову
Критичним моментом стала повістка до російської армії. Попри проблеми зі здоров'ям (захворювання нирок), окупаційна медична комісія визнала його придатним до служби. Страх опинитися в армії країни-агресора змусив Артема діяти рішуче. Зібравши кошти, він таємно від батьків виїхав нібито у похід до Ростова, а насправді тримав курс на кордон з Білоруссю.
Шлях додому через Білорусь
За допомогою українських волонтерів Артем зміг прокласти безпечний маршрут. У Білорусі він звернувся до українського консульства, де оперативно отримав «білий паспорт» — посвідчення на повернення в Україну. Пройшовши перевірки на КПП, хлопець нарешті опинився на підконтрольній Україні території, де його зустріли волонтери.
Новий етап у Києві
Вже понад місяць Артем живе у столиці. Він зізнається, що одним із найсильніших вражень для нього став Гімн України, який він вперше в житті почув на вокзалі о сьомій ранку. Зараз юнак зосереджений на оформленні українських документів і готується до вступу на омріяний факультет журналістики. Його історія — це маніфест покоління, яке попри роки життя в ізоляції та під тиском пропаганди, зберегло свою ідентичність і вірність Україні.
Чи хотіли б ви дізнатися, які юридичні кроки потрібно зробити кримчанам для отримання українських документів після виїзду з окупації?