18-20 лютого в Україні згадують трагедію 2014 року, коли мирні протести на Майдані Незалежності у Києві переросли у масовий розстріл учасників з боку силовиків. 23 загиблих 18 лютого і більше 50 чоловік протягом наступних двох днів.
Ці події назавжди увійшли до історії України як пам'ять про подвиг людей, що стояли за свої переконання і Батьківщину. Пам'ять про Героїв Небесної Сотні.
Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР» та всі наступні закони – незаперечний історичний факт. Як і багато інших документів, що підтверджують статус півострова та гарантії України на територіальну цілісність і суверенітет.
У дні особливої пам'яті Героїв Небесної Сотні ми вирішили зробити невеликий оглядовий екскурс в історію і нагадати всім, чому Крим – це Україна.
Документи, що підтверджують статус Криму
Передумови. Про передачу Криму Україні говорили ще за життя Сталіна. Сам диктатор був проти. Але є відомості про те, що в останні роки життя, коли право підписів документів отримало його найближче оточення, ситуація змінилася.
«Ідея зі зміною підпорядкування Криму визрівала в оточенні Сталіна ще за його життя. Принаймні, з 1952 року, коли дієздатність вождя зменшилася, і він довго не підписував документи. За спогадами В'ячеслава Молотова (один з керівників КПРС – прим.авт), три члени політбюро набули право ставити підписи замість вождя, отримавши доступ до усіх документів. І до тих, до речі, які вказували на складну ситуацію в Криму після депортації (кримських татар у 1944 році за рішенням Сталіна – прим.авт.). Важкі враження Хрущова від поїздки по півострову восени 1953 року послужили «останньою краплею», яка змусила його діяти»
Після депортації корінних жителів Криму татар, за ними вірмен, болгар і греків, було проведено штучне заселення півострова жителями російської глибинки. Які виявилися нездатними до життя у степах півострова. За менш ніж 10 років Крим перетворився у тотальну розруху та убогість. Саме це побачив Микита Хрущов, коли відвідував Крим 1953 року.
Указ і закони 1954 року
Моторошний занепад півострова вимагав прагматики: Крим необхідно повернути Україні. У січні 1954 року керівництвом ЦК КПРС було прийнято проект указу «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Обґрунтування – не примха і не експромт Хрущова, як міркує російська пропаганда, а здоровий глузд і вимушене рішення з порятунку Криму:
19 лютого 1954 року президія Верховної Ради СРСР задовольнила вимогу президії ЦК КПРС. Був виданий указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».
Оскільки передача частини територій від союзної держави республіці була у компетенції Верховної Ради СРСР, а не його президії, для юридичного закріплення статусу Криму за Україною необхідно було ухвалення відповідного закону. Що було зроблено на сесії Верховної Ради СРСР у квітні 1954 року і внесенням змін до Конституції республік.
Конституції РРФСР і УРСР
Щоб завершити процес передачі півострова Україні, необхідно було внести правки до Конституції РРФСР і УРСР, що і було реалізовано прийняттям відповідних законів:
- Закон Української РСР від 02.06.1954 «Про внесення змін і доповнень до статті 14 Конституції (Основного Закону) Української РСР»;
- Закон УРСР від 17.06.1954 «Про внесення змін і доповнень до статті 18 Конституції (Основного Закону) Української РСР».
Референдуми і закони 90-х років
У 1989 році Верховна Рада СРСР визнала сталінську депортацію кримських татар незаконною та злочином проти корінного народу. Кримчанам дозволили повернутися на батьківщину.
У листопаді 1990 року Україна і Росія уклали договір про відмову від територіальних претензій один до одного.
У січні 1991 року у Кримській області України пройшов референдум по відновленню союзного статусу Криму і визнання автономії. Що підтримала більшість жителів півострова. Верховна Рада УРСР визнала результати референдуму прийняттям Закону «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки»:
1 грудня 1991 року в УРСР пройшов всеукраїнський референдум про незалежність України, який підтримало близько 60% кримчан.
6 травня 1992 року прийнята Конституція Криму, що закріплювала перейменування Кримської АРСР у республіку Крим та встановлювала входження півострова до складу України:
Будапештський меморандум, підписаний 5 грудня 1994 року між Україною, РФ, США і Великобританією, означав відмову України від ядерного статусу в обмін на гарантії суверенітету і безпеки країни. Держави-підписанти зобов'язалися гарантувати незалежність, територіальну цілісність та існуючі кордони України. Крім цього сторони:
У 1997 році Україна і РФ підписали Договір про дружбу, співпрацю і партнерство, де серед іншого закріпили зобов'язання взаємно поважати територіальну цілісність і суверенітет.
Події «нульових» та анексія 2014 року
2003 рік – Договір між Україною і Росією про державний кордон, згідно з яким Крим належить до території України, за встановленою договором лінією проходження кордону.
У тому ж році відбулося підписання «Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки» між країнами.
Через 60 років після законної передачі Криму Українській республіці та усіх наступних легітимних рішень, що підтверджують статус півострова у складі України, Росія анексувала Крим під виглядом кримського референдуму про входження до складу Російської Федерації.
І протягом 90-х, і у «нульових» були неодноразові спроби Кремля оскаржити та змінити територіальну приналежність півострова Україні, в тому числі – де легітимізувати рішення Верховної Ради СРСР. Але правда в тому, що вся влада в Союзі належала правлячій партії та усі її рішення були законними, легітимними та відповідали нормам і тодішніх законів, і Конституціям, а також не суперечили міжнародним правовим актам і угодам, які визнавав Радянський Союз.
«Аналіз змісту прийнятих тоді законів та інших документів свідчить, що сам акт передачі з точки зору правової процедури був зроблений бездоганно, цілком легітимно, а тому він був і є таким, який відповідав усім вимогам чинного на той час радянського законодавства, а отже, є правомірним і законним»
За 5 років окупації всеукраїнська здравниця, яку Україна відновлювала своїми ресурсами, надрами і робочою силою, перетворилася на сіру мілітаризовану зону зі спалахами екологічних катастроф.
Сьогоднішня політика Кремля із витіснення з півострова не тільки кримських татар і українців, а й життя як такого, добровільно-примусове переселення «одвічно руського» народу до Криму нагадує повоєнні сталінські заходи із русифікації півострова.
18-20 лютого – дні поминання Героїв Небесної Сотні – ніколи не зітруться з історичної пам'яті України. Як і дати, що підтверджують передачу і статус Криму у складі нашої країни. Ймовірно, цей колись чудовий край змушений пережити історію свого повернення на Батьківщину, до України, двічі.
