Сьогодні юридична спільнота завмерла в очікуванні.
Усі погляди спрямовані на Офіс Президента та самого Президента України, де на підпис очікує закон, прийнятий Верховною Радою України ще влітку 2025 року. Цей документ фактично «бронежилет» для інституту адвокатури, який вводить реальну індивідуальну адміністративну відповідальність за порушення гарантій адвокатської діяльності.
Серед переліку цих гарантій, визначених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є одна, яка сьогодні піддається найбільшим нападкам суспільства – заборона ототожнення адвоката з клієнтом.
Чому ця норма викликає такий супротив у певної частини суспільства та чому без неї правосуддя перетвориться на фарс? Давайте відійдемо від незвичних для пересічних українців юридичних термінів, і подивимося на ситуацію через призму простих життєвих аналогій.
Ефект «Лікаря Чикатило»: аналогії, які ігноруємо
Уявімо лікаря-хірурга в установі виконання покарань. На його операційний стіл потрапляє засуджений за жахливі злочини — серійний вбивця або терорист. Лікар робить свою роботу: зупиняє кров, зашиває рани, рятує життя.
Чи вийде завтра газета із заголовком «Лікар Іванов — поплічник маніяка»? Чи будуть активісти пікетувати лікарню з криками «Ганьба тому, хто лікує вбивць»?
Ні. Суспільство розуміє: місія лікаря — рятувати життя, незалежно від того, чиє це життя. Ніхто не називає медика «лікарем Чикатила». Його не асоціюють з діагнозом чи моральним обличчям пацієнта.
Візьмемо інший приклад — рятувальник ДСНС. Виносячи людину з палаючого будинку, він не питає довідку про несудимість чи характеристику з місця роботи. Він рятує життя. І якщо врятований виявиться корупціонером, ніхто не звинуватить пожежника в тому, що він «співучасник корупції», бо не дав вогню зробити свою справу.
Чому ж тоді адвокат, який надає професійну правову допомогу (таку ж життєво необхідну в правовій державі, як і медична, яка гарантована Конституцією України), миттєво стає об'єктом ненависті? Чому захисник підозрюваного у корупції автоматично стає «корупціонером» в очах публіки, а захисник обвинуваченого у державній зраді — «зрадником»? Чи це цілеспрямована робота окремих індивідів, які зацікавлені в знищенні репутації конкретного адвоката та адвокатури в цілому?
Ера «безредакційних» медіа та медіабулінг
Ми живемо в епоху інформаційного хаосу. Традиційна журналістика з її Етичним кодексом, перевіркою фактів та балансом думок відступає під натиском так би мовити «безредакційних» медіа.
Telegram-канали, анонімні пабліки, блогери-одинаки — це сегмент, який часто існує поза правилами. Тут немає стандартів, є лише хайп та клікбейт. Саме цей сегмент став головним генератором медіабулінгу адвокатів.
Механізм простий і руйнівний:
1. Береться резонансна справа.
2. Фотографія адвоката розміщується поруч із фотографією клієнта (якого суспільство вже "засудило" без вироку суду).
3. Створюється маніпулятивний заголовок, що прив'язує особу адвоката до злочину клієнта.
Таким чином відбувається цілеспрямоване створення у соціумі чітких патернів: «Адвокат = Злочинець».
Проте, введення адміністративної відповідальності за ототожнення адвоката з клієнтом це не лише намагання зупинити образи в інтернеті. Без перебільшення скажу, що це спроба зупинити крах правової системи.
Зрозумійте, якщо держава не захистить адвоката від медіабулінгу, ми отримаємо (і вже отримуємо) страшний феномен — самоцензуру адвокатури.
Адвокати, побоюючись знищення своєї професійної репутації, яку вони будували роками, починають «фільтрувати» клієнтів не за правовою позицією, а за «токсичністю репутації».
● «Цю справу я не візьму, бо мене змішають з брудом у Telegram-каналах».
● «Тут я не буду захищати, бо від мене відвернуться інші клієнти».
Це шлях в нікуди і до знищення правової держави, в якій диспозиція має передувати санкції, а ефективний правничий захист стає доступним виключно «обраним» з «чистою репутацією». Коли адвокати починають обирати клієнтів за принципом «подобається/не подобається натовпу», принцип верховенства права вмирає. Людина залишається сам на сам із системою, без фахового захисту, лише тому, що її справа «непопулярна».
Тому, підписання закону про відповідальність за порушення гарантій адвокатської діяльності це тест на зрілість нашого суспільства та держави.
Ми маємо нарешті усвідомити: адвокат у суді — це не друг, не партнер і не подільник свого клієнта. Це професіонал, який виконує свою роботу як обовʼязковий елемент системи правосуддя. Так само як лікар в операційній. Так само як рятувальник на пожежі.
Ототожнення адвоката з клієнтом має стати не просто «поганим тоном», а адміністративним правопорушенням з невідворотним покаранням для конкретного індивіда, який допустив таке порушення. Бо інакше завтра захищати доведеться вже не клієнтів, а саме право на професію. Тому, скільки б окрема «зацікавлена» частина громадськості не тиснула на Президента України через постановочні форуми чи такі ж дискусії, саме президент як гарант Конституції має врешті підписати закон, який вводить санкцію за давно вже встановлену диспозицію, яку окреслено в Конституції України як право на захист, а в Законі України про адвокатуру і адвокатську діяльність як гарантію адвокатської діяльності.
Висновок тут може бути єдиний: адвокат не дорівнює клієнт, а от Гарант Конституції дорівнює обовʼязку підпису закону, що захищає гарантії адвокатської діяльності.
Ярослав Куц
