Протягом трохи більше місяця Україна спостерігала за висуненням кандидатів на пост президента держави. Реєстраційна кампанія закінчилася 3 лютого. І видалася врожайною – українці обиратимуть серед кількох десятків політиків, які бачать себе на головній державній посаді країни.
Перед співгромадянами стоїть непросте завдання. Розібратися у незліченній кількості гучних обітниць, заяв і гарантій близько 40 кандидатів. Багато імен, які бажають взяти участь у президентських перегонах, ми почули вперше.
Золоті гори всім і кожному
У Центральної виборчої комісії залишається час до 8 лютого включно на обробку тих заяв, які надійшли в останній момент. Серед них – документи чинного президента Петра Порошенка. Та ряду інших маловідомих політиків. У цій статті ми не зможемо проаналізувати передвиборчі обіцянки цих висуванців, через відсутність їх політичних програм на сайті ЦВК станом на опівдень 7 лютого.
Але навіть з аналізу тих 30+ програм і документів, які вже розміщені Центрвиборчкомом, можна зробити деякі висновки про те, чим готові «брати» кандидати заповітні голоси виборців.
Перший висновок полягає в тому, що тема всеосяжного популізму і загравання з народом, нарівні з лайкою і критикою діючої влади, це незмінний тренд будь-якої виборчої кампанії в Україні. З тією лише різницею, що 2019 рік – рекордний в плані кількості висувань у президенти за всю незалежність України.
Під популізмом ми розуміємо емоційні і часто деструктивні та безглузді апеляції до широких народних мас із пропозицією легких і швидких шляхів вирішення нагальних проблем. Епатаж, одіозність, нетривіальність поведінки – часті супутники українського популізму.
В українських реаліях соціальні теми в електоральний період завжди гіперболізуються. Передвиборчі обіцянки рясніють бумом гарантій, допомоги, нескінченних державних дотацій і підтримок, минаючи незручне запитання «за чий рахунок цей банкет»?
Другий висновок, що «обіцяти – не виконувати» - очевидно принцип, яким керувалися практично усі кандидати, коли готували свої програми. Олег Ляшко, Юлія Тимошенко, Юрій Бойко, Геннадій Балашов, Володимир Зеленський, Сергій Тарута, Ілля Ківа, Сергій Каплін, Анатолій Гриценко, Микола Габер, Олександр Вілкул та інші «гаранти» золотих гір і адепти популістських гасел. У матеріалі нижче ми зібрали найбільш яскраві приклади, що відображають ступінь політичного марнослів'я, яке найчастіше і визначає майбутнє України.
Творчі платформи: «справедливий» Ляшко та «мрійливий» Зеленський
Треба віддати належне кандидатам Олегу Ляшку і Володимиру Зеленському – з усіх передвиборчих програм, опублікованих на сайті ЦВК станом на 6 лютого 2019 року, ці дві відрізняються властивою авторам стилістикою.
Олег Ляшко, епатажний лідер Радикальної партії, виклав своє бачення майбутніх реформ, використовуючи безліч буквальних та емоційних речей, написаних протестною мовою з нальотом брутальності:
«Для початку зроблю так, щоб у кожного українця був повний холодильник, в якому м'ясо водиться щодня, а не тільки у свята. Щоб бабуся не вибирала – поїсти їй, полікуватися або заплатити за комуналку. Щоб батьки не відмовлялися від дітей, тому що їх немає чим годувати. Щоб наші лікарі і вчителі не їхали в Польщу мити туалети, а мали гідну зарплату в Україні»
лідер Радикальної партіїУ Ляшка «люди не мерзнутимуть в холодній хаті», обіцяє всіх «зігріти справедливими тарифами на комуналку», забезпечити субсидіями, де необхідно і «безкоштовно встановити лічильники». «Справедливі» ціни на послуги ЖКГ, на думку Ляшка, це «не більше 15% доходів, а не 60-80%, як зараз».
Ляшко багато розмірковує про справедливість:
«Справедливість – це коли снайпер на фронті отримує 80 тис гривень, а снайпер НАБУ – 15 тис, а не навпаки, як зараз. Справедливість – це коли доярки і свинарки отримують пенсію більше, ніж у прокурорів, тому що перші все життя важко пахали, а другі сиділи у теплих кріслах. Справедливість – це перерахунок пенсій колишнім колгоспникам, які працювали за «галочки» і трудодні. Вони заслужили гідну старість, а не злиденне існування»
лідер Радикальної партіїКандидата не бентежить той факт, що деякі його пропозиції несумісні. Перемагати у війні і нести мир на Донбас політик має намір за рахунок сильної економіки, прямої військової угоди з США (які забрали у нього візу) і повернення ядерного статусу України.
У програмі уживаються високі зарплати і пенсії, низькі податки і тарифи, мораторій на продаж землі і багато інших благ, гарантованих державою. Регулювання цін на продукти харчування і ліки повинен здійснювати не вільна ринок, а держава. Те ж стосується і створення робочих місць. Держава, на думку Ляшка, має збільшити держзамовлення на професії.
А ще – стимулювати національного товаровиробника, дотувати розвиток сільського господарства і перерахувати пенсії селянам, забезпечити молодь доступним житлом, студентів – гідною стипендією, годувати армію, а не чиновників, скоротити держапарат ... не зрозуміло тільки з програми, де взяти стільки коштів, щоб все це втілити?
Шоумен Володимир Зеленський, художній керівник «Кварталу-95» і висуванець від партії «Слуга народу», підійшов до своєї програми творчо. Нестандартна преамбула і формулювання основних ідей відрізняють її від 99% інших передвиборних документів:
«Я розповім Вам про Україну своєї мрії. Україна, де стріляють тільки салюти на весіллях і днях народженнях. Україна, де відкрити бізнес можна за годину, отримати закордонний паспорт – за 15 хвилин, а проголосувати на виборах – за одну секунду в Інтернеті. Де немає оголошень «Робота в Польщі». А в Польщі є оголошення «Робота в Україні». Де у молодої сім'ї є одна проблема – вибрати квартиру в місті або заміський будинок. Де лікарі і вчителі отримують реальну заробітну плату, а корупціонери – реальні терміни. Де недоторканими є Карпатські ліси, а не депутати. Де бабуся отримує гідну пенсію, а не інфаркт від рахунку за комуналку. Де підставою для призначення на посаду стають розум, освіта, талант і совість, а не те, що разом хрестили дітей. Де дороги є, а дурнів – немає»
художній керівник «Кварталу-95»Ця програма звучить інакше, не традиційно, протестно – тобто, таким чином, як і працює позасистемний популізм Зеленського – відмінна риса президентської гонки-2019. Незважаючи на креативність, «слузі народу» не вдалося уникнути безлічі або щедрих обіцянок за принципом «всім і кожному», або узагальнюючих і знеособлених фраз:
«Ми повинні вибороти мир (цікава гра слів! - прим.авт.) для України. Перед гарантами по Будапештському меморандуму і партнерами по ЄС ми будемо ставити питання підтримки України у прагненні завершити війну, повернути тимчасово окуповані території і змусити агресора відшкодувати завдані збитки. Здача національних інтересів і територій не може бути предметом жодних переговорів»
художній керівник «Кварталу-95»Саме ця теза нічим не відрізняється від того, чим займається чинна влада, яку Зеленський вважає неспроможною і непродуктивною.
В цілому на папері все виглядає красиво, закономірно, просто і доступно. Але реформи легкими не бувають. Особливо в країні з високим антиреформаційним опором, корупцією, елітами старого гарту, війною та іншими гострими проблемами.
Зеленський запевняє, що збирається керувати країною тільки одну каденцію – п'ять років. Для реалізації багатьох його ідей в заявленому обсязі цього терміну буде недостатньо. Наприклад, втілити в життя програму енергетичної незалежності України і перепрофілюватися на експорт енергоресурсів.
У програмі присутні також раціональні цікаві пропозиції, але конструктивним ідеям серед кандидатів буде присвячений окремий матеріал.
Апофеоз популізму і нездійсненні обітниці
Лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко звертається до виборця високим стилем, але не відмовляється від задоволення гучних «клятв» народу і популістських маніфестацій, приправлених яскравими емоційними епітетами, що цілком вписується у її звичну політичну поведінку.
Сама Тимошенко вважає свій план реалістичним. Тут і мир на Донбасі, і компенсація Росією збитків від агресії, і сильна армія, і соціальна справедливість і допомога держави у всіх сферах, і податкові пільги, кредитування, стимулююча молодіжна політика, розвиток культурної спадщини і багато іншого.
«Нова Економічна Стратегія України, яку ми пропонуємо, підніме виробництво і допоможе створити мільйони нових робочих місць з гідною заробітною платою, в тому числі для молоді. Будуть надані істотні податкові пільги роботодавцям, які працевлаштовують випускників навчальних закладів»
лідер «Батьківщини» У всеохоплюючій програмі Тимошенко багато уваги приділено держзабезпеченню військових:
«Важливою частиною нового контракту буде затверджений законом мотиваційний пакет, що включає гарантоване забезпечення житлом, безкоштовним медичним обслуговуванням, гідним пенсійним страхуванням та інші важливі питання, а також додаткові пільги для учасників бойових дій та членів їх сімей»
лідер «Батьківщини» Ця пропозиція – прекрасна у своїй ідеї, але утопічна на практиці. Сьогодні українська армія налічує понад 250 тисяч осіб. Гарантувати цим людям житло за рахунок держави – це брехати їм прямо в обличчя, таких ресурсів і обсягів соціального житла в України просто немає. Не кажучи вже про повний мотиваційний пакет.
Такі благородні обіцянки можна прочитати і для малозабезпечених, пенсіонерів, людей з особливими потребами, фермерів, середнього і малого бізнесу, бюджетників, підростаючого і молодого покоління.
До слова, свого часу, будучи при владі, прем'єр Юлія Тимошенко «скасувала» залишки української армії. За 2007-2009 роки було здійснене посилене роззброєння і скорочення фінансування. Чи варто розглядати настільки кардинальну зміну ставлення Тимошенко до ВСУ і питань національної безпеки як політичне дорослішання? Швидше – як вигідне передвиборне марнослів'я, адже шанси на реалізацію таких стратегій у лідера Батьківщини були неодноразово, як мінімум з 2002 року.
Лідер партії 5.10 Геннадій Балашов пообіцяв українцям «золоту» країну з ростом економіки в 10 разів і «податковим раєм». Пенсії на рівні 200-500 доларів, зарплати для військових і поліції – не менше 1 тис доларів, скасування більшості податків, мит, митних зборів, скорочення чиновників, ліквідацію державної власності на компанії та інші «революційні» заходи:
«Гроші з усього світу надійдуть в Україну, тому що податковий рай і система «5.10» (пільгове оподаткування – прим.авт.) – це вигідні умови для економіки України та її громадян.. Моя мета: ВВП України – 2 трильйони доларів, середній дохід на душу населення – 2 тис доларів, а пенсія – 500 доларів»
Лідер партії 5.10 Не менш амбітні плани у бізнесмена і члена політичної партії «Основа» Сергія Тарути:
«Україна до 2030 року увійде у топ-30 країн світу щодо економічного зростання ВВП на рівні 710 – 750 млрд доларів. Щорічні темпи зростання економіки складуть не менше 10%. Не менш 50% населення за рівнем доходів буде належати до середнього класу. Середня тривалість життя в Україні становитиме понад 75 років»
кандидат від політичної партії «Основа» Цілий список передвиборчих гасел, які написані за принципом «про все і ні про що конкретно» - це програми Романа Безсмертного, Інни Богословської, Олександра Шевченка, Ігоря Смешка, Віталія Скоцика, Романа Насірова, Валентина Наливайченка, Євгенія Мураєва, Руслана Кошулинського, Аркадія Корнацького , Ігоря Шевченка та Олексанра Данилюка.
В окремо взятих документах можна зустріти неординарні пропозиції або радикальні заходи. Або ж масований популізм у певних сферах, або розрахований на конкретні групи населення.
Практично кожен кандидат починає свою програму із обвинувачень на адресу нинішньої влади. При цьому багато тез нібито майбутніх реформ чітко вписуються у поточні трансформації, просто кажучи – нічим не відрізняються від того, що вже і так працює.
В цілому, абсолютна більшість кандидатів впевнена, що поточний стан речей – несправедливий і українці заслуговують набагато більшого. Найпоширенішими передвиборними «морквинами» є високі зарплати і пенсії, дармова комуналка і низькі податки, різні патерналістські заходи та відверті утопії. Про ці та інші обіцянки кандидатів у президенти ми розповімо в наступній частині.
Далі буде.
