Минулого тижня майже завершилася багатомісячна епопея з призначенням нових членів ЦВК. Згідно з законом № 2550-VIII від 18 вересня 2018 року склад ЦВК було збільшено до 17 осіб, а вже 20 вересня Верховна Рада призначила 14 нових членів ЦВК. «Майже», тому що, по-перше, ще не призначено одного з сімнадцяти членів ЦВК, а по-друге, декілька політичних сил, зокрема «Батьківщина», «Самопоміч» та «Опозиційний блок» заявили про порушення процедури внесення змін до «Закону про ЦВК» та зареєстрували відповідну постанову, яку втім вже було відхилено. Також представники «Опозиційного блоку» заявили про намір оскаржити в Конституційному суді збільшення кількості членів ЦВК.
Втім, за два дні, 20 вересня, фракції «Батьківщина» та «Самопоміч» надали свої голоси на запропонованих Президентом кандидатів до складу ЦВК. Також з боку пропрезидентських сил пролунала обіцянка розглянути пропозицію від «Опозиційного блоку» та проголосувати за неї у Парламенті.
Сутність проблеми
Згідно зі статтею 6 закону «Про ЦВК» з квітня 2014 року саме Президент України має виключне право подавати до Верховної Ради пропозиції щодо призначення та звільнення членів Комісії.
Законодавчі вимоги до членів комісії є доволі простими. Ним може бути громадянин України, який на день призначення досяг двадцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні не менше п'яти останніх років та володіє державною мовою, не має непогашеної судимості, не був притягненим до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних дій, не є представником органів законодавчої та виконавчої влади або політичної партії на момент призначення.
Таким чином, потенційне коло кандидатів до складу ЦВК є доволі широким, є з кого обирати, але кожна політична сила вважає, що саме їх кандидат є найкращим, для неї зокрема. Згідно зі статтею 2 Закону «Про ЦВК» комісія будує свою діяльність на принципах верховенства права, законності, незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості і публічності. Таким чином теоретично, неважливо, яку політичну силу представляє (або з якою пов'язується) член ЦВК, головне, щоб сама комісія виконувала належним чином свої функції та у ефективний спосіб вирішувала проблеми.
Але всі політичні сили зацікавлені в тому, щоб членами ЦВК були, як мінімум, лояльні до них люди.
Після подій «Помаранчевою революції» статус ЦВК як органу центральної влади суттєво збільшився. Всі ми пам’ятаємо, що саме «бездіяльність ЦВК» стала основним аргументом щодо призначення у грудні 2004 року «третього туру» виборів Президента України. Після чого спроби оскарження результатів президентських та парламентських виборів стали майже обов’язковим елементом політичних баталій після закінчення виборчих кампаній. Подаються позови до судів, які тимчасово забороняють оголошувати кінцеві результати виборів. І це може вирішувати як стратегічні так й тактичні задачі політичних сил.
Звісно, для легітимного, з точки зору суспільства, оскарження результатів виборів потрібно мати серйозні аргументи та невелику відсоткова різницю у голосах, які були подані за претендентів на посаду Президента чи народного депутата за мажоритарними списками.
Суттєвою відмінністю наступної президентської кампанії від попередніх є теоретична можливість оскарження результатів вже першого туру виборів з боку одразу декількох учасників виборчої кампанії. Наразі точно спрогнозувати, хто саме вийде до другого туру виборів, не може ніхто. Навіть поточні лідери соціологічних опитувань мають всі шанси втратити довіру виборців та програти вибори ще у першому турі. У новітній історії держави досі ще було ситуації, коли реальні шанси на проходження до другого туру президентських виборів мали 7-8 кандидатів, причому у різних варіаціях.
Крім того, за відсутності змін виборчого законодавства половина народних депутатів буде обиратися за мажоритарною системою, і тут теж очікуються «дуже запеклі бої».
Тому обрання нових членів ЦВК, лояльних по певної політичної партії, розглядається як важлива тактична задача.
Патова ситуація
5 лютого 2018 року Президент вносить до Верховної Ради пропозиції щодо нових кандидатів до ЦВК.
Проблема №1. Президент вносить пропозиції щодо 14 претендентів на 13 вакансій. Таким чином, за результатами голосування у Верховній раді хтось один повинен «залишитися за бортом». Тому представники фракцій та депутатських груп Парламенту, окрім «БПП» та «НФ» як представників коаліції, цілком справедливо побоювалися, що цим «єдиним зайвим» стане кандидат саме від їхньої політичної сили.
Проблема №2. Згідно з рекомендаціями ПАРЄ до нового складу ЦВК повинні увійти представники всіх політичних партій, що пройшли до Парламенту за результатами виборів за пропорційною системою. У пропозиціях Президента не було жодного кандидату від «Опозиційного блоку» (посіла 4 місце на позачергових виборах 2014 р. з результатом у 9,43% ), і тому представники інших фракцій, у тому числі й «БПП», відкрито заявили про свою відмову голосувати за жодного з кандидатів зі списку Президента, незважаючи на політичні суперечки. Сигнальне голосування показало, що не вистачає біля 40 голосів, а це є доволі показовим результатом щодо відсутності компромісу.
Напередодні офіційного початку виборчої кампанії відсутність 13 членів ЦВК, та її неспроможність приймати будь-які рішення породжувало велику кількість проблем та надавало нових сильних аргументів критикам Президента як всередині держави, так і за кордоном.
Вирішення проблеми
Для виходу з цієї патової ситуації теоретично існували наступні варіанти:
- продовжити спроби голосування за кандидатів, що були внесені Президентом, але з неясними перспективами;
- звільнити двох діючих представників ЦВК та затвердити нових включно з представником «Опозиційного блоку»;
- змінити список кандидатів, скоротивши його до 13 осіб та включивши представникам «Опозиційного блоку»;
- збільшити склад ЦВК.
У результаті було обрано саме четвертий варіант зі збільшенням складу ЦВК до 17 членів. Чому саме до 17? Все дуже просто: 2 + 14 + 1 = 17. Таким чином, саме подібне рішення вирішувало проблему відсутності компромісу в умовах патової ситуації.
Новими членами ЦВК стали:
1) квота «Блоку Петра Порошенка» (6): Михайло Вербенський, Ольга Желтова, Олег Конопольський, Ольга Лотюк, Світлана Кустова, Віталій Плукар;
2) квота «Народного Фронту» (3): Наталія Бернацька, Ірина Єфремова, Леонтій Шипілов;
3) квоти інших фракцій та депутатських груп (5): Алла Басалаєва («Відродження»), Тетяна Юзькова («Радикальна партія Олега Ляшка»), Тетяна Сліпарчук, («Воля народу»), Євген Радченко («Самопоміч»), Андрій Євстігнєєв ( «Батьківщина»).
Проблему вирішено, але наприкінці залишаються не зовсім приємні відчуття. Знову суто технічна проблема, з боку суспільства, викликала кризову ситуацію на рівному місці. Знову для її вирішення змінюються законодавчі норми. І тут справа не в кількості членів ЦВК (насправді, окрім додаткових видатків з бюджету, двоє нових членів ЦВК мало що змінять), а у готовності змінювати законодавство заради пошуку компромісу замість вирішення штучно створеної проблеми в інший спосіб.
Доктор економічних наук, професор Сергій Колодій
