Одним із найнебезпечніших викривлень сприйняття адвоката залишається його ототожнення з клієнтом.
У суспільній дискусії питання щоразу спалахує у резонансних провадженнях, підмінюючи розуміння ролі захисника емоціями та стереотипами. Але коли адвокатові приписують мотиви чи дії його підзахисного, страждає не лише професія — під загрозою опиняється сама змагальність процесу та право людини на справедливий суд.
Хибність ідентифікації
Ототожнення адвоката з клієнтом означає перенесення на адвоката характеристик або мотивів особи, яку він захищає, та формування уявлення про їхню нібито спільність. На практиці це перетворюється на інструмент тиску: через негативний образ клієнта ставиться під сумнів професійний статус і гарантії діяльності. Це явище супроводжує адвокатуру відпочатку, оскільки суспільству часто властиво шукати «винних поруч», не розрізняючи ролей у процесі.
В українських реаліях проблема загострюється низьким рівнем правової культури. Для частини громадян місце адвоката в системі правосуддя лишається незрозумілим: він сприймається не як гарант законності процесу, а як співучасник злочинця. Такий хибний образ підсилюється інформаційним середовищем, яке часто буває надмірним, фрагментованим та емоційним. Люди втрачають здатність критично мислити і легко піддаються нав’язаній колективній позиції. Саме тому ототожнення легко поширюється та відтворюється, особливо коли потрапляє в медіа, де негативний наратив масштабується та набуває ознак суспільного осуду.
Публічні кампанії, у яких адвоката подають як захисника злочинців (вбивць, ґвалтівників, крадіїв, корупціонерів, зрадників і колаборантів), формують небезпечну логіку: професійне виконання обов’язків інтерпретується як прояв симпатії чи солідарності з клієнтом. Наслідки передбачувані — від репутаційного тиску і погроз до реальних інцидентів, коли адвокати вимушені відмовлятися від доручень або працювати у стані постійної небезпеки.
У ширшій перспективі шкода значно глибша. Ототожнення підриває змагальність процесу, послаблює інститут захисту і фактично позбавляє людину можливості отримати належну правничу допомогу. Систематичний тиск змінює поведінку адвокатів, стримує їхню професійну активність і створює загрозу втрати незалежного статусу. У такій моделі програють усі: і ті, кого сьогодні захищають, і ті, хто завтра потребуватиме захисту сам.
Недостатність запобіжників
Законодавство України та міжнародні стандарти прямо забороняють ототожнення адвоката з клієнтом. П. 16 ч. 1 ст. 23 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює пряму заборону таких дій. Параграф 18 розділу «Гарантії діяльності адвокатів» Основних положень про роль адвокатів (VIII Конгрес ООН із запобігання злочинам, 1990 рік) закріплює аналогічний підхід: адвокати не повинні ідентифікуватися з клієнтами чи їхніми справами у зв’язку з виконанням професійних обов’язків. Стандарти Міжнародної асоціації адвокатів щодо незалежності професії (п. 7) також наголошують, що адвокат не може бути ототожнений ні владою, ні громадськістю з з клієнтом чи справою клієнта, хоч би якою популярною чи непопулярною вона не була.
Попри наявність цих норм, ототожнення залишається поширеною практикою. Ключова причина — відсутність дієвих механізмів відповідальності за їх порушення.
Навіть кримінально-правові запобіжники не виконують своєї функції. Стаття 397 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за втручання в діяльність захисника чи представника особи, однак у практиці вона фактично не працює. За перші десять місяців 2025 року зареєстровано 107 кримінальних проваджень за цією статтею, і в жодному з них не повідомлено про підозру. У співвідношенні з чисельністю адвокатів та кількістю порушень, на які вони скаржаться, така статистика свідчить про відсутність реального захисту.
Реальна відповідальність
16 липня 2025 року Верховна Рада ухвалила Закон № 4547-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо забезпечення дотримання гарантій адвокатської діяльності». Ним, зокрема, запроваджено адміністративну відповідальність за ототожнення адвоката з клієнтом — у вигляді штрафів від 1700 до 10200 грн. Ця подія викликала значний резонанс у частини журналістської спільноти та громадських активістів.
Основна критика стосувалася припущення, що будь-яка згадка адвоката в ЗМІ може бути підставою для накладення стягнення. Однак закон не передбачає покарання за інформування про судові процеси чи участь адвоката у справі. Відповідальність настає виключно за дії, спрямовані на негативний тиск на адвоката або на підрив гарантій його професійної діяльності. Якщо публікація не містить такого змісту, підстав для притягнення немає. Наявність чи відсутність ознак правопорушення встановлюватиме суд на підставі протоколу, який складатиме рада адвокатів.
Також поширюється теза про обмеження свободи слова. Проте закон не запроваджує нових заборон на висловлювання, а встановлює відповідальність за дії, які вже прямо заборонені законодавством та міжнародними стандартами. У цьому сенсі його логіка не відрізняється від інших норм, що встановлюють відповідальність за публічні заклики чи погрози.
Частина критичних оцінок ґрунтується на помилковому тлумаченні міжнародних стандартів. Принцип неототожнення справді покликаний захищати адвоката від державного тиску, але він так само застосовується до будь-яких форм впливу, включно з публічним. Мета національного законодавця полягає у створенні реального механізму забезпечення цих гарантій, а не у втручанні в свободу слова чи обмеженні суспільної дискусії.
***
Відповідно до Конституції незалежна адвокатура є одним із ключових елементів системи правосуддя й необхідною умовою реалізації конституційного права кожної особи на належну правничу допомогу. Але збереження її статусу неможливе в умовах тиску, що виникає внаслідок ототожнення адвоката з клієнтом. Такі практики підривають змагальність процесу, послаблюють гарантії захисту і зрештою шкодять правосуддю та справедливості. У правовій державі цьому явищу не може бути місця.
Юрій Радзієвський, голова Комітету НААУ з питань інформаційної політики та взаємодії із ЗМІ
