На розгляд Верховної Ради України групою народних депутатів подано законопроєкт, що має на меті забезпечити справедливе зарахування до стажу роботи періоду фактичного догляду за дитиною, яка за медичним висновком потребує постійного домашнього догляду – до досягнення такою дитиною шестирічного віку.
Розмір пенсії в Україні прямо залежить від тривалості страхового стажу. Втрата трьох років стажу може суттєво вплинути на розмір майбутньої пенсії, особливо для осіб з невисокими заробітками або перерваною трудовою кар'єрою. Для людини, чий стаж є на межі мінімально необхідного для призначення пенсії за віком, ці три роки можуть стати вирішальними. Таким чином, законопроєкт беззаперечно є позитивною ініціативою, спрямованою на захист осіб, що не можуть реалізувати свої трудові права через необхідність догляду за хворою дитиною.
Однак, запропонований інструментарій для досягнення цієї мети є недостатнім.
Ключова зміна, запропонована законопроєктом, стосується пункту «ж» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вказана норма в чинній редакції до стажу роботи зараховує час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Запропонована групою народних депутатів видозмінена норма доповнює цей текст важливим розширенням – а у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду за медичним висновком, не довше ніж до досягнення такою дитиною 6-річного віку.
Автори законопроєкту у Пояснювальній записці обґрунтовують його необхідність:
– Узгодженням норми пенсійного законодавства з трудовим законодавством та Законом «Про відпустки»;
– Запобіганням дискримінації осіб, які здійснюють необхідний догляд за дітьми з тривалими медичними показаннями;
– Підвищенням рівня соціального захисту сімей з дітьми, які потребують додаткової опіки.
Незважаючи на заявлену мету, запропонований текст зберігає вузьке і гендерно-специфічне формулювання «непрацюючої матері», успадковане з чинної редакції закону.
Стаття 179 КЗпП України є гендерно-нейтральною і надає право на відпустку по догляду за дитиною не лише матері, а й батькові, бабусі, дідусеві чи іншим родичам, які фактично здійснюють догляд.
Зберігаючи формулювання «непрацюючої матері», законопроєкт не усуває колізію, а лише поглиблює її. Він узгоджує тривалість періоду догляду, але залишає неузгодженим коло суб'єктів, які можуть претендувати на відповідне право.
Це призводить до правової гендерної нерівності: батько може на законних підставах взяти відпустку для догляду за хворою дитиною віком від трьох до шести років, але цей період не буде зарахований до його пенсійного стажу. Водночас для матері в ідентичній ситуації такий стаж буде зараховано. Така норма прямо суперечить статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність прав жінок і чоловіків, та принципам Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі).
Замість того, щоб сприяти політиці рівності та залученню чоловіків до догляду за дітьми, законопроєкт у його поточній редакції закріплює в пенсійному законодавстві дискримінаційний стандарт і посилює застарілий соціальний стереотип про те, що довготривалий догляд за дітьми є виключно жіночою роллю.
Суперечливим є твердження Пояснювальної записки про те, що реалізація законопроєкту не потребує додаткових видатків з Державного бюджету України.
Автори, ймовірно, виходять з того, що фінансово-економічне обґрунтування стосується лише безпосередніх витрат поточного бюджету. Однак, цей закон створює майбутні (відкладені) зобов'язання держави виплачувати вищу пенсію через багато років.
Група народних депутатів ігнорує основний принцип сучасної пенсійної системи України, яка є страховою. Право на пенсійне забезпечення та зарахування періодів до страхового стажу нерозривно пов'язане зі сплатою страхових внесків (ЄСВ).
Законопроєкт пропонує зараховувати період догляду до стажу, але жодним чином не врегульовує питання сплати ЄСВ за цей період. Ця прогалина робить норму юридично недієздатною та створює ілюзорну соціальну гарантію, яку Пенсійний фонд України (ПФУ) не зможе виконати в межах чинного законодавства.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж — це період, протягом якого особа підлягала страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі, не меншій за мінімальний страховий внесок.
У пункті 30 постанови від 22 липня 2025 року в справі № 120/6021/24 Верховний Суду наголосив, що з 01 січня 2004 року обов`язковою умовою зарахування певного періоду до страхового стажу є проміжок часу, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачуються страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Цей принцип прослідковується в постанові Верховного Суду від 30 квітня 2021 року у справі № 816/1234/17. Касаційний суд чітко розмежував поняття отримання державної допомоги по догляду за дитиною та перебування в офіційній відпустці по догляду, яка пов'язана з трудовими відносинами. Суд встановив, що ЄСВ, який сплачується органами соцзахисту за осіб, що отримують допомогу, спрямовується виключно на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і не розподіляється на інші види соціального страхування. Це підкреслює, що для зарахування стажу критично важливим є не лише факт сплати внеску, а й його цільове призначення.
Отже, законопроєкт створює законодавчу колізію:
– ПФУ буде зобов'язаний відмовляти у зарахуванні цього періоду до стажу, оскільки відсутній механізм сплати ЄСВ, що підтверджується даними персоніфікованого обліку.
– Громадяни, покладаючись на новий закон, будуть введені в оману, вважаючи, що їхні пенсійні права захищені, але через десятки років отримають відмову.
– Це неминуче призведе до масових судових позовів, що створить додаткову навантаження на судову систему та правову невизначеність.
Важливо зауважити, що для схожих випадків законодавець вже створив дієвий механізм. Наприклад, Законом № 8294 було внесено зміни, якими до кола застрахованих осіб включили непрацюючих батьків, що доглядають за дітьми з важкими захворюваннями, та передбачили сплату за них ЄСВ.
Відсутність аналогічного підходу в законопроєкті № 14119 є помилкою, яка робить запропоновану норму недієздатною на практиці.
Єдиною підставою для отримання права на зарахування додаткових трьох років стажу відповідно до законопроєкту № 14119 є «медичний висновок». Процедура його отримання передбачає видачу довідки за формою № 080-1/о, яка видається на підставі рішення лікарсько-консультативної комісії (ЛКК). Саме цей документ стає ключовим елементом, що відкриває доступ до відповідної соціальної пільги.
Система видачі медичних довідок в Україні, зокрема через ЛКК, є сферою з системними та добре задокументованими корупційними ризиками. Ці ризики включають хабарництво за встановлення фіктивних діагнозів, змову лікарів, підробку документів для отримання соціальних виплат чи ухилення від мобілізації.
Законопроєкт, надаючи значну фінансову цінність (три роки пенсійного стажу) одній довідці, неминуче створює новий ринок для корупційних послуг. Виникає попит на отримання такого документа неправомірним шляхом, який буде задовольнятися існуючою корупційною інфраструктурою. Як наслідок, пільга може дістатися не тим сім'ям, які її найбільше потребують через стан здоров'я дитини, а тим, хто має фінансові можливості або зв'язки, щоб «придбати» необхідний висновок. Не передбачивши жодних запобіжників, механізмів верифікації чи чітких об'єктивних критеріїв для видачі відповідної довідки, закон фактично створює нові корупційні ризики.
Таким чином, попри беззаперечну соціальну важливість, законопроєкт № 14119 у поточній редакції є юридично дефектним. Щоб перетворити цю ініціативу з декларації про наміри на дієвий інструмент соціального захисту, необхідно зробити три ключові кроки: запровадити гендерно-нейтральну термінологію, створити механізм сплати ЄСВ за аналогією з уже чинними законами та розробити запобіжники корупційним ризикам у видачі медичних висновків. Лише за таких умов закон зможе забезпечити реальну соціальну справедливість.
Руслан Гуцол
