Днями Асоціація правників України ухвалила документ, який вона назвала «Резолюцією щодо реформування адвокатури відповідно до Дорожньої карти з питань верховенства права».
Формально це чергове звернення юридичної спільноти до уряду, яких насправді було багато. І якби не певна синхронізація подій, можна було б і не шукати тут зайвої конспірології.
Проте синхронізація є. Спочатку — оприлюднення так званого Тіньового звіту коаліції громадських організацій, серед яких є і АПУ, а далі — Звіт Єврокомісії про перебіг реформ у правничому секторі України на шляху до ЄС, який на 60 відсотків складається якраз із Тіньового звіту. Потім — актуалізація Дорожньої карти. Тож усе цілком очевидно.
Справа в тому, що текст Резолюції, який виглядає як спроба переписати архітектуру адвокатури, не новий. Фахове середовище з ним добре знайоме ще з 2018 року завдяки законопроєкту № 9055.
Для початку зазначимо: АПУ — це громадське об’єднання, яке не має жодних повноважень формувати політику у сфері адвокатури. Її члени можуть бути адвокатами, а можуть бути ким завгодно — головне, мати хоч якийсь стосунок до юридичної сфери. Втім, їхня резолюція містить перелік «необхідних реформ» — від проведення з’їздів і виборів до обмеження строків повноважень керівників органів адвокатури.
По суті, АПУ вирішила виступити як альтернативний центр нормотворення, яким вона не є. Однак це не заважає їй намагатися нав’язати власне бачення моделі управління незалежною професією. Іронія в тому, що в Правлінні Асоціації є і представник Офісу Генерального прокурора, і президент Нотаріальної палати, і навіть суддя Верховного Суду. Така сама ситуація і з членами організації. Тобто за бажання можна сказати, що адвокатуру хочуть реформувати судді й прокурори.
Проте АПУ не бачить у цьому абсурду й продовжує втручатися в адвокатську сферу попри пряму заборону Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який чітко визначає Національну асоціацію адвокатів України як самоврядну організацію.
АПУ не є і ніколи не була суб’єктом адвокатського самоврядування. Її резолюція має нульову юридичну силу, адже питання структури, виборності та повноважень органів адвокатури визначаються виключно Профільним Законом і рішеннями З’їзду адвокатів України.
Тож спроба АПУ «вказувати» уряду, якою має бути адвокатура, — це фактичне втручання в самоврядування незалежної професії. Варто нагадати, що в демократичних державах, до яких якраз і апелюють «реформатори», така ініціатива розцінюється як лобізм в інтересах зовнішніх груп впливу.
Якщо вже зачепили світові стандарти, то слід зазначити, що під виглядом «євроінтеграційних вимог» АПУ пропонує моделі, які суперечать як українському законодавству, так і європейським стандартам незалежності адвокатури.
Так, вимоги щодо «простої процедури скликання позачергових з’їздів» і «участі всіх адвокатів у регіональних конференціях» є прямим руйнуванням інституційної моделі делегованого представництва. У Європі не існує систем, де десятки тисяч адвокатів одночасно голосують онлайн — це не демократія, а хаос, який відкриває двері маніпуляціям і зовнішньому управлінню. Ба більше, Європа вкрай скептично ставиться до улюбленої нами діджиталізації — насамперед через питання безпеки. Ну а ідея «простої процедури скликання позачергових з’їздів» в країні яка перебуває у стані війни, де прилетіти може в будь-яке місто, виглядає просто злочином, оскільки наражає не на уявну, а на справжню небезпеку сотні людей, які у таких «зʼїздах, наважаться взяти участь.
Що вже казати про пропозицію «єдиного централізованого цифровізованого іспиту» та «анонімної процедури», яка означає фактичне виведення контролю за доступом до професії з рук самоврядування. Це створює передумови для зовнішнього впливу з боку чиновників або спонсорів таких реформ.
Тут дуже хочеться спитати людей, які готували Резолюцію: а де ви бачили в Європі, щоб екзамен і допуск до професії здійснювали якісь сторонні структури, а не сама адвокатура?
При цьому Резолюція говорить про «посилення незалежності адвокатури», але пропонує механізми, які цю незалежність знищують. АПУ вимагає «підзвітності», але не пояснює — кому і в якій частині. Тим більш, що НААУ і так постійно звітує, публічно і прозоро. І кожний бажаючий може з цим ознайомитися буквально одним кліком. За що ще на думку АПУ мають звітувати адвокати? За гонорари, за клієнтів, за позицію? І кому? Президенту АПУ, який, на хвилиночку, є адвокатом взагалі іншої країни. Навіть смішно нагадувати прописні істини: якщо органи адвокатського самоврядування стануть підзвітні державі або «суспільству» в особі «громадських об’єднань», то про інституційну незалежність можна забути.
Окремо хочеться зробити фейспалм і від закликів до «оновлення Правил адвокатської етики відповідно до кращих європейських практик». Агов, в АПУ! Ці правила вже гармонізовані з європейськими. Та визнайте вже, що проблема не в етиці, а у спробах сторонніх осіб «редагувати» її зміст під власні політичні потреби.
А тепер головне. У 2018 році Асоціація правників і її тодішній президент Денис Бугай, щодо якого з 2013 року розпочате кримінальне провадження за фінансові махінації на користь сім’ї Януковича, активно просували законопроєкт № 9055 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У ньому було чотири так звані антикорупційні аргументи: анонімні іспити; повна участь усіх адвокатів у формуванні з’їзду; прозорість фінансів та незалежний аудит; коригування дисциплінарного блоку. Сьогоднішня резолюція АПУ повторює ці ж механіки — майже дослівно.
Вже тоді професійні кола висловили системні заперечення щодо цього законопроєкту. І врешті ідея «ззовні реформувати» адвокатуру під власне світосприйняття провалилася. Дивно, що АПУ так прагне реформувати когось іншого й закликає до допуску всіх до самоврядування, але водночас сама вносить зміни до свого статуту, і тепер голосувати в їхній організації можуть лише члени зі стажем від пів року.
Ага. НААУ — це «недемократично». АПУ — це «демократично». Не переплутайте.
Отже, доволі легко зробити очевидний висновок: Резолюція АПУ — це не новий документ і не «європейська вимога», а повтор провального законопроєкту № 9055 із тим самим функціональним ядром. Зміна назв і риторики не змінює суті: пропонується не підсилення ролі адвоката в суді, а перебудова самоврядування під масові онлайн-процедури, зовнішні аудити без визначених меж і технічний контроль третіх осіб над доступом до професії.
Навіщо це потрібно АПУ — зрозуміло. А навіщо це звичайним адвокатам — не дуже.
Артем Верес
