Нещодавно на засіданні Комітету НААУ з питань інформаційної політики та взаємодії із засобами масової інформації обговорювалася парламентська ініціатива щодо захисту осіб, які здійснюють громадську участь, від явно необґрунтованих претензій або зловживань судовими процесами (так званий анти-SLAPP законопроєкт). Аналізуючи цей документ, експерти виявили серйозні ризики для базових принципів правосуддя. Редакція зустрілася з членами Комітету НААУ — головою Юрієм Радзієвським та заступником голови Ярославом Куцом, щоб предметно розібрати загрози, які несе ця ініціатива, а також обговорити ширший правовий контекст, у якому вона з'явилася.
Пане Юрію, пане Ярославе, ініціатива Комітету свободи слова декларує захист від «правового терору» (SLAPP). Проте правнича спільнота бачить у ній серйозні загрози. У чому головна проблема цього законопроєкту?
Юрій Радзієвський: Проблема полягає у підході до вирішення питання. Анти-SLAPP законопроєкт пропонує створити окрему привілейовану групу, так званих «громадських учасників», наділивши їх специфічними процесуальними імунітетами. Замість того, щоб вдосконалювати загальні механізми захисту від зловживань для всіх громадян, нам пропонують систему, де особа з відповідним статусом отримує преференції в суді. Для незалежної журналістики, яка не має чи не бажає отримувати спеціальних «статусів», це не дає жодного додаткового захисту.
Ярослав Куц: Ми спостерігаємо підміну понять. Замість захисту суспільного інтересу, пропонується захист конкретних суб’єктів. Ініціатива запроваджує елементи правової сегрегації. Якщо особа визначається як активіст, вона отримує право на безоплатну правову допомогу, на неї можуть поширюватися заходи безпеки, передбачені для кримінальних проваджень. Більше того, для притягнення до відповідальності такої особи позивач має доводити «умисел». Це нонсенс для цивільного права, яке традиційно передбачає відповідальність за заподіяння шкоди незалежно від форми вини.
Давайте проаналізуємо дефініції. Хто саме підпадає під визначення «громадського учасника»? Від цього залежить, хто матиме ці процесуальні переваги.
Ярослав Куц: У цьому й полягає найбільший ризик — відсутність чіткого визначення. Законопроєкти оперують категорією «громадський активіст», проте не надають критеріїв класифікації чи прозорого механізму набуття цього статусу. Це створює широке поле для довільного тлумачення. Крім того, це пряме порушення статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян. Формується поділ на класи: ті, хто має розширений захист, звичайні громадяни зі стандартним рівнем захисту, та офіційні особи, які виявляються найменш захищеними.
Юрій Радзієвський: Варто також наголосити на процесуальних аспектах. Розробники намагаються імплементувати суто процесуальні норми через закон, що містить норми матеріального права. Питання зловживання правами, стандарти доказування, визначення розміру шкоди чи повернення судового збору — це предмет регулювання виключно процесуальних кодексів (ЦПК, ГПК, КАС України). Впровадження цих норм окремим законом неминуче призведе до правових колізій та ускладнить правозастосовну практику.
Якщо ми вже заговорили про ширший правовий контекст, варто згадати проєкт нового Цивільного кодексу, нещодавно проголосований Верховною Радою у першому читанні. Хоча він і не розглядався на засіданні Комітету НААУ, закладені в ньому норми (зокрема, концепція «інформаційного спокою») дивним чином перегукуються з анти-SLAPP ініціативою. Як ці два процеси співіснують?
Юрій Радзієвський: Вони працюють як взаємодоповнюючий механізм обмеження інформаційного простору. Поки анти-SLAPP законопроєкт створює імунітет для вузької групи активістів, новий Цивільний кодекс вводить поняття «інформаційного спокою» та «права на забуття». У результаті ми можемо отримати систему, де об'єкт критики отримує потужні інструменти для видалення небажаної, навіть достовірної інформації з публічного простору. Незалежна журналістика в цій конструкції опиняється під подвійним тиском.
Ярослав Куц: Впровадження концепцій на кшталт «інформаційного спокою» створює прямі ризики для розслідувальної журналістики та роботи з архівами. Фактично особі надається право вимагати видалення незручної інформації про своє минуле, аргументуючи це своїм психологічним дискомфортом. Це ідеальний механізм для легального очищення цифрової репутації фігурантами антикорупційних розслідувань перед новими призначеннями.
Юрій Радзієвський: Окрім цього, проєкт нового ЦК містить норми, що можуть трактуватися як легалізація превентивної цензури. Передбачається можливість блокування поширення інформації ще до моменту публікації, якщо особа просто заявить про ймовірне порушення своїх особистих немайнових прав. Для редакцій це означає загрозу зупинки ефіру чи виходу матеріалу на підставі самого лише припущення позивача про потенційну шкоду.
Повертаючись до анти-SLAPP законопроєкту: там є норма, згідно з якою стягнення моральної шкоди можливе лише за наявності умислу громадського учасника. Чим це загрожує на практиці?
Ярослав Куц: Як я вже зазначав, це руйнує базові засади цивільної відповідальності. Вимагати доведення умислу — категорії, притаманної виключно кримінальному праву, — означає створення умов, за яких притягнути активіста до відповідальності за поширення недостовірної інформації стає вкрай складним, майже неможливим завданням.
Юрій Радзієвський: Контраст особливо помітний на тлі того ж нового ЦК, де пропонується запровадити відповідальність за оціночні судження, висловлені у «принизливій формі». Оскільки критерії «принизливості» є оціночними, це створює ризик покарання журналістів за сатиру чи гостру критику. Утворюється парадоксальна ситуація: одна група осіб звільняється від відповідальності за фейки через неможливість довести їхній умисел, а інша — може бути покарана за суб'єктивно сприйняту форму подачі цілком достовірних фактів.
Автори анти-SLAPP ініціативи аргументують свої пропозиції необхідністю імплементації Директиви ЄС 2024/1069. Наскільки цей законопроєкт справді відповідає європейським стандартам?
Ярослав Куц: Директива ЄС спрямована на захист громадської участі від необґрунтованих позовів, а не на створення касти недоторканних. Європейський підхід передбачає розробку механізмів для швидкого відхилення судом явно безпідставних позовів, а не повне звільнення певних осіб від відповідальності за шкоду, завдану чужій репутації. Практика ЄСПЛ завжди базується на необхідності дотримання балансу між свободою слова та правом на захист честі й гідності. Запропонована ж ініціатива цей баланс повністю знищує.
Якими будуть наслідки для українського медіаринку та судової системи у разі ухвалення цих ініціатив?
Ярослав Куц: Ризики для професійної журналістики зростуть до критичної межі. Журналісти, які не мають і не прагнуть мати статус «громадських активістів», стануть максимально вразливими до позовів. Натомість може з'явитися ринок «послуг активістів», які використовуватимуть свої процесуальні імунітети для інформаційних атак без страху понести за це відповідальність.
Юрій Радзієвський: Судам доведеться першочергово з'ясовувати не обставини справи, а статус особи — чи є вона «громадським учасником», щоб зрозуміти, які процесуальні норми до неї застосовувати. Це затягне розгляд справ та ускладнить доступ до правосуддя. Захист свободи слова не може будуватися на обмеженні прав інших громадян чи створенні привілейованих груп. Необхідно шукати збалансовані, процедурно коректні рішення, які б реально протидіяли судовому булінгу, не руйнуючи при цьому загальну систему правосуддя.
