З 6 квітня Кабінет міністрів суттєво посилив карантинні заходи, що передбачені постановою №255. Відсьогодні людям заборонили виходити на вулицю без респіратора чи маски, переміщуватися групою більше двох осіб, відвідувати парки, сквери, зон відпочинку, лісопаркові і прибережні зони, відвідувати спортивні і дитячі майданчики; проводити масові заходи за участю понад 10 осіб. Про доцільність запровадження таких обмежень і про те, чи не порушують вони права людини, в ексклюзивному інтерв’ю UA.News розповів Керуючий партнер юридичної компанії «Тарасов і партнери», адвокат Андрій Тарасов.
Наскільки потрібні нові жорсткі обмеження для протистояння епідемії коронавірусу, що набули чинності з 6 квітня? Чи мають вони елементи порушення базових прав громадянина на свободу пересування?
Статтями 20 і 22 цього Закону передбачені обов’язки осіб, які є потенційними бактеріоносіями, та заходи, які мають вживатися щодо таких осіб. На жаль, в ситуації, коли держава не має недостатньо сил і засобів для тестування переважної більшості громадян, які можуть бути і безсимптомними носіями вірусу, кожен з нас перетворюється на потенційного бактеріоносія. Такі особи у разі, якщо вони створюють реальну небезпеку зараження оточуючих, підлягають лікуванню, медичному нагляду та обстеженню у відповідних закладах охорони здоров’я. У статті 31 цього самого Закону визначені заклади (спецлікарні, ізолятори, обсерватори), на базі яких повинні перебувати та пройти необхідні обстеження особи, які мали достовірно встановлені контакти з хворим на особливо небезпечну інфекційну хворобу, а також особи з симптомами таких хвороб.
Крім того, статтею 29 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», врегульовано і питання встановлення карантину, під час якого затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їхні виконавці й терміни проведення, а також визначаються тимчасові обмеження прав фізичних осіб і додаткові обов’язки, що покладаються на них. Також зазначено, що ці обмеження має право впроваджувати Кабінет Міністрів України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-ІХ, передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил щодо карантину, встановлених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Встановлено також і кримінальну відповідальність за порушення правил та норм, визначених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним хворобам і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань, або загибель людей чи інші тяжкі наслідки.
Водночас, щодо доцільності тих чи інших заходів, то за ці питання повинні відповідати особи з профільною медичною освітою, які також залучені до розробки протиепідеміологічних заходів.
Кабмін також постановив, що кожен громадянин зобов’язаний мати при собі документ, що засвідчує особу. Наскільки це законно і взагалі доцільно в аспекті протиепідеміологічних заходів?
Андрій Тарасов: Справа в тому, що окрім карантинних заходів, уряд також впровадив заходи з їхнього забезпечення у вигляді адміністративної і кримінальної відповідальності. Для того, аби співробітникам поліції скласти протокол, вони мають пройти певні формальності – встановити особистість людини, зафіксувати її дані, і т.і. Якщо людина цих документів при собі не має, вони не зможуть скласти цей протокол правопорушення на місці, а повинні будуть мінімум на 3 години відвести таку особу до райвідділу й оформлювати документи там. Якщо упродовж 3 годин поліцейським не вдасться встановити його особу, їм доведеться її затримати.
По-перше, це відволікає поліцейські ресурси, по-друге, ставить самого громадянина у стан небезпеки, тому що усі карантинні заходи, яких вжив уряд, спрямовані на ізоляцію і на те, аби люди якомога менше між собою контактували. Коли вас приводять до райвідділу, ви можете як теоретично бути зараженим, так і заразити інших людей, які перебувають у його приміщенні. Потім вас садять за ґрати на ці 3 години. І там або купа заражених заражають вас, або ви інфікований, і починаєте заражати усіх інших затриманих. Тож аби позбавити необхідності везти громадянина для складання протоколу до райвідділу, уряд і впровадив механізм перевірки документів й оформлення порушників на місці.
Крім того, обов’язкову перевірку документів запровадили і для контролю за дотриманням громадянами протиепідеміологічних заходів. В Україні надалі буде зростати кількість осіб у режимі самоізоляції й обсервації і за ними потрібно комусь слідкувати. Без наявності у людини документів, неможливо проконтролювати, перебуває громадянин в обсервації чи ні.
Більше того, наступного дня, Кабмін дав більш детальне роз’яснення своєї постанови і звернув особливу увагу на ці два пункти: а) для контролю тих людей, які мають перебувати на обсервації і б) для полегшення порядку складення протоколу.
Вимога обов’язкового носіння при собі документів передбачена режимом надзвичайного стану, а не уже чинної надзвичайної ситуації. Наскільки легально влада впровадила таку вимогу з 6 квітня, з огляду на цю правову норму?
Андрій Тарасов: В принципі, у випадку епідемії, надзвичайний стан у країні можна і не оголошувати. Згідно зі статтею 29 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», Кабмін має достатньо повноважень, які дозволяють йому впроваджувати обмеження, які запрацювали відсьогодні.
Що ж стосується надзвичайного стану, то цей режим передбачає більш радикальні і жорсткі заходи, зокрема щодо обмеження прав громадян. За таких умов, впроваджується обмеження права власності, перерозподіл продуктів, можливість правоохоронців без суду заходити до квартири. Такий режим невигідний населенню. Тим більше з українською вкрай непрофесійною поліцією, схильною до зловживань.
Нові обмеження уряду також стосуються людей, яким понад 60 років. Фактично цих людей всіх автоматично віднесли до категорії інфікованих і примусово помістили на самоізоляцію. Якщо про них нікому попіклуватися, вони зобов’язані стати на облік у державних органах. Наскільки це законна вимога?
Андрій Тарасов: Подібні рішення також регулюються нормами Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб». Документ визначає поняття «потенційно інфікована особа». Тобто, аби знайти реально інфіковану людину, достатньо зробити тест на коронавірус, а про механізм пошуку потенційно інфікованої людини, у Законі не вказано. Натомість, Кабмін має право визначати такі групи осіб.
Водночас, в аспекті нинішніх обмежень, уряд не визначав пенсіонерів, як потенційно інфікованих і не обмежував їх через це у правах – Кабмін скоріше визначив їх, як групу особливого ризику. За статистикою, саме люди віком понад 60 років найважче переносять коронавірус, мають вищий ризик ускладнень. Якщо вони усі разом захворіють, у лікарнях може виникнути дефіцит апаратів штучної вентиляції легенів. Саме з цієї причини уряд виокремив цю соціальну групу людей, а зовсім не тому, що намагається дискримінувати їх за віком. Вони більш піддатливі до ураження, ускладнень і летальних випадків через епідемію COVID-19.