У ситуації з Ізраїлем та українським зерном ми досі достеменно не знаємо і не можемо знати, хто правий, а хто винуватий.
Треба досліджувати документи, яких у нас немає. Ізраїль стверджує, що Україна не обґрунтувала, що це зерно має походження саме з окупованих територій. Україна стверджує, що це зерно постачалося саме з окупованих територій на територію Ізраїля та деяких інших країн регіону. Проблема в тому, що не маючи документів, ми цього стверджувати чи спростовувати не можемо.
І це вже не перша такого роду криза. Те, що вона вийшла у публічну площину, створює обтяжливий фон для міждержавних стосунків і може бути проявом кількох процесів.
Передусім це погіршення стосунків між Ізраїлем і Європою. Ізраїль вважає що Україна займає жорстку, негативну позицію щодо Ізраїля через те, що в останнього погіршуються відносини з Європою. І що Україна таким чином як би уніфікує свою позицію. По-друге, це історія співпраці, яка розвивається між Україною і новим сирійським урядом, який залишається антиізраїльським — це теж може кидати тінь на ці процеси. По-третє, не можна виключити, що драйвером цього конфлікту є певні інтереси окремих компаній, тому що зерно з окупованих територій постачається російськими компаніями, і воно займає нішу деяких українських компаній. І драйвером цього можуть бути саме бізнесові інтереси.
Мені здається, що зараз уряд намагається досягнути ситуації, при якій Ізраїль буде вимушений або вибачитися, і Україна буде виглядати сильною, або компенсувати це Україні якимось іншим способом — наприклад, шляхом надання додаткової військової чи фінансової підтримки.
Руслан Бортнік