Немає сенсу вдаватися до тактики і навіть військової стратегії останніх ударів по Києву.
Тут варто міркувати щодо широкої політичної стратегії. Ми підходимо до точки, коли конвенційна війна переходить у «війну міст». Це найнебезпечніше і найстрашніше. Останні удари — це «війна міст». Це означає, що противники будуть завдавати ударів згідно з доктринами знищення не тільки військово-промислового комплексу, а й у рамках психологічного тиску на тил. Ось що основне у цих ударах…
Підсумки Другої світової показали, що класичні бомбардування тієї ж Німеччини ні до чого глобально не привели. Ось це бомбардування Дрездена, наприклад. Навіщо знищили Дрезден, культурний європейський центр? Ніхто не скаже. Але місто стерли з лиця землі. Перед ядерними ударами по Хіросімі та Нагасакі американці провели масовані бомбардування Токіо. Знищили 100 тисяч японців, а мільйон позбулися будинків, але Японія не припинила війну, це не позначилося на полі бою. Тобто масові обстріли міст не призводять до зміни ситуації на лінії бойового зіткнення. Ні операції супротивника проти нас, ні наші спеціальні повітряні операції проти супротивника — жодного впливу на фронт вони взагалі не несуть.
«Війна міст» піде за подальшою ескалацією. У результаті, якщо й надалі діятиме принцип «око за око», переможців взагалі не буде. Будуть гинути все більше цивільних, але на лінії бойового зіткнення змін все одно не буде. Вищі військові керівники — як наші, так і противника — повинні охолонути, видихнути і визначити межі, за якими завдавати ударів категорично заборонено.
Але партія війни у Кремлі перемогла, це видно. Ми, боюся, такими темпами ще дочекаємось килимових бомбардувань. Коли міста навіть у тилу просто зноситимуть у нуль. Якщо дотримуватись принципу «око за око, зуб за зуб», то зупинитися буде просто неможливо.
Олег Старіков
