Мінські угоди: історія домовленостей та наслідки для України
Мінські угоди – це комплекс документів, які мали на меті врегулювати збройну агресію рф на сході України, що розпочалась у 2014 році. Ці домовленості, укладені за посередництва ОБСЄ та за участю представників України, Росії та так званих ДНР і ЛНР, стали спробою знайти політичне рішення для припинення бойових дій. Однак, попри підписання, вони так і не були повністю реалізовані, залишившись однією з найскладніших та найсуперечливіших сторінок в історії України.
Мінські угоди
Мінські угоди – це загальна назва для двох ключових документів, підписаних у Мінську у 2014 та 2015 роках. Їхня мета полягала у припиненні вогню, відведенні важкого озброєння, обміні полоненими та політичному врегулюванні війни на Донбасі. Ці угоди стали єдиною міжнародно визнаною основою для переговорів щодо війни на сході України до повномасштабного вторгнення росії у 2022 році.
Мінські домовленості
Мінські домовленості включають два основні етапи: Мінський протокол від 5 вересня 2014 року та Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод від 12 лютого 2015 року. Обидва документи були розроблені Тристоронньою контактною групою (ТКГ) за участю представників України, Росії та ОБСЄ, а також представників непідконтрольних Україні територій Донецької та Луганської областей. Ці домовленості стали основою для роботи нормандського формату (Україна, Німеччина, Франція, Росія) на рівні глав держав та урядів.
Мінські домовленості: зародження нормандського формату
Історія Мінських домовленостей бере свій початок у 2014 році, коли після перших масштабних боїв на Донбасі виникла гостра потреба у деескалації конфлікту. Для цього було створено спеціальний формат переговорів, який пізніше отримав назву нормандський формат, за участю лідерів України, Німеччини, Франції та Росії.
Самі ж домовленості були результатом інтенсивних Мінських переговорів, які відбувалися у столиці Білорусі. Вони складаються з двох основних документів, кожен з яких мав на меті досягти певних цілей щодо припинення насильства та політичного врегулювання.
Перші Мінські угоди 2014 (Мінськ-1)
Перші Мінські угоди, також відомі як Мінські угоди 2014, підписали 5 вересня 2014 року. Цей документ, який офіційно називався "Протокол за підсумками консультацій Тристоронньої контактної групи", був спробою зупинити ескалацію конфлікту після Іловайської трагедії.
Мінські угоди пункти цього першого протоколу включали:
Припинення вогню: Головний пункт, спрямований на негайне припинення бойових дій.
Відведення важкого озброєння: Створення буферної зони безпеки.
Моніторинг ОБСЄ: Забезпечення контролю за режимом припинення вогню.
Звільнення заручників: Обмін військовополоненими та цивільними особами.
Децентралізація влади: Надання особливого статусу деяким районам Донецької та Луганської областей.
Проведення місцевих виборів: Організація виборів у цих районах з дотриманням українського законодавства.
Однак, незважаючи на підписання, Мінський договір вересня 2014 року не приніс стабільного миру. Бойові дії тривали, а його пункти часто порушувалися рф та підконтрольними їй терористичними угрупованнями ЛНР і ДНР, що призвело до загострення ситуації взимку 2015 року.
Другі Мінські угоди 2015 (Мінськ-2)
Після нових масштабних бойових дій, зокрема Дебальцівського котла, виникла гостра необхідність у більш детальному та розширеному документі. Так 12 лютого 2015 року був підписаний "Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод", який відомий як Мінські угоди 2015. Це був більш амбітний і деталізований план.
Зміст Мінських домовленостей
Зміст Мінських домовленостей 2015 року включав 13 пунктів, які мали бути виконані у чіткій послідовності:
Негайне і всеосяжне припинення вогню в окремих районах Донецької та Луганської областей України.
Відведення всіх важких озброєнь обома сторонами на рівні відстані з метою створення зони безпеки.
Ефективний моніторинг та верифікація режиму припинення вогню та відведення важких озброєнь з боку ОБСЄ.
Початок діалогу щодо модальностей проведення місцевих виборів згідно з українським законодавством та Законом України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей".
Забезпечення помилування та амністії, що забороняє переслідування осіб, пов'язаних з подіями на Донбасі.
Звільнення та обмін всіх заручників та незаконно утримуваних осіб.
Забезпечення безпечного доступу, доставки, зберігання та розподілу гуманітарної допомоги.
Визначення модальностей повного відновлення соціально-економічних зв'язків, включаючи виплату пенсій та інших соціальних виплат.
Відновлення повного контролю України над державним кордоном по всій зоні конфлікту.
Виведення всіх іноземних військових формувань, техніки, а також найманців з території України.
Проведення конституційної реформи в Україні з набранням чинності нової конституції до кінця 2015 року, що передбачає децентралізацію як ключовий елемент.
Виведення та роззброєння незаконних збройних формувань.
Інтенсифікація роботи Тристоронньої контактної групи, включаючи створення робочих груп.
Мінські угоди коротко: ключові аспекти та невиконання
Основна ідея Мінських угод полягала в отриманні контролю над українським кордоном та виведенні іноземних військ в обмін на надання окремим районам Донбасу особливого статусу та проведення виборів. Проте, рф не бажала виконувати угоди, що і стало головною перешкодою.
Україна наполягала на пріоритеті безпекових питань – повне припинення вогню, виведення військ та повернення контролю над кордоном – перед політичними кроками. Росія ж та представники ОРДЛО вимагали першочергового надання особливого статусу та проведення виборів, що, на думку України, узаконило б російську присутність та контроль над окупованими територіями.
Мінські угоди 2019 та подальша доля
Після 2015 року Мінські угоди залишалися єдиною офіційно визнаною міжнародною платформою для врегулювання конфлікту. Дипломатичні зусилля в нормандському форматі тривали, але значного прогресу не досягли.
рф наполягала, що вона не є стороною конфлікту, а лише "гарантом", і вимагала від України "прямого діалогу" з "республіками". Україна ж, навпаки, вважала Росію стороною конфлікту і агресором, який контролює ці території.
У 2019 році, після обрання нового президента України Володимира Зеленського, були спроби активізувати нормандський формат та досягти прогресу в реалізації Мінських угод, зокрема, через обміни полоненими та розведення сил на окремих ділянках. Проте, принципові розбіжності щодо послідовності кроків та інтерпретації пунктів залишалися.
Мінський договір та його юридична сила
Юридична природа Мінського договору завжди викликала дискусії. Чи є це міжнародний договір? Для України це був політичний документ, який не ратифікувався парламентом і не мав статусу міжнародного договору, що прямо зобов'язує країну. Для Росії ж це був інструмент для тиску на Україну та легітимізації свого впливу на Донбасі.
Текст Мінських угод
Текст Мінських угод 2015 року, який затвердили під час переговорів Петра Порошенка, Володимира Путіна, Франсуа Олланда та Ангели Меркель у Мінську:
1. Негайне і всеосяжне припинення вогню в окремих районах Донецької та Луганської областей України і його суворе виконання починаючи з 00 год. 00 хв. (київський час) 15 лютого 2015 року.
2. Відведення всіх важких озброєнь обома сторонами на рівні відстані з метою створення зони безпеки шириною мінімум 50 км один від одного для артилерійських систем калібром 100 мм і більше, зони безпеки шириною 70 км для РСЗВ і шириною 140 км для РСЗВ Торнадо-С, Ураган, Смерч і тактичних ракетних систем Точка (Точка У):
– для українських військ: від фактичної лінії зіткнення;
– для збройних формувань окремих районів Донецької та Луганської областей України: від лінії зіткнення згідно Мінському меморандуму від 19 вересня 2014 року.
Відведення зазначених вище важких озброєнь має розпочатися не пізніше другого дня після припинення вогню і завершитися протягом 14 днів.
Цьому процесу сприятиме ОБСЄ за підтримки Тристоронньої Контактної групи.
3. Забезпечити ефективний моніторинг і верифікацію режиму припинення вогню і відведення важкого озброєння з боку ОБСЄ з першого дня відводу, із застосуванням всіх необхідних технічних засобів, включаючи супутники, БПЛА, радіолокаційні системи та ін.
4. У перший день після відводу почати діалог про модальності проведення місцевих виборів відповідно до українського законодавства і Закону України Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, а також про майбутній режим цих районів на підставі зазначеного закону.
Негайно, не пізніше 30 днів з дати підписання даного документу, прийняти постанову Верховної Ради України із зазначенням території, на яку поширюється особливий режим відповідно до Закону України Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей на основі лінії, встановленої в Мінському меморандумі від 19 вересня 2014 року.
5. Забезпечити помилування і амністію шляхом введення в силу закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України.
6. Забезпечити звільнення і обмін всіх заручників і незаконно утримуваних осіб на основі принципу всіх на всіх. Цей процес має бути завершений найпізніше на п’ятий день після відводу.
7. Забезпечити безпечний доступ, доставку, зберігання і розподіл гуманітарної допомоги тим хто її потребує на основі міжнародного механізму.
8. Визначення модальностей повного відновлення соціально-економічних зв’язків, включно з соціальними переказами, такими як виплата пенсій та інші виплати (надходження і доходи, своєчасна оплата всіх комунальних рахунків, відновлення оподаткування в рамках правового поля України).
У цих цілях Україна відновить управління сегментом своєї банківської системи в районах, порушених конфліктом, і, можливо, буде створений міжнародний механізм для полегшення таких переказів.
9. Відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту, яке має розпочатися в перший день після місцевих виборів і завершитися після всеосяжного політичного врегулювання (місцеві вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей на підставі Закону України та конституційної реформи) до кінця 2015 року за умови виконання пункту 11 – в консультаціях і за погодженням з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей в рамках Тристоронньої Контактної групи.
10. Виведення усіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України під спостереженням ОБСЄ. Роззброєння усіх незаконних груп.
11. Проведення конституційної реформи в Україні з набуттям чинності до кінця 2015 року нової конституції, яка передбачає в якості ключового елемента децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів), а також прийняття постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей відповідно до заходів, зазначеними в примітці [1], до кінця 2015 року. (Див. примітку).
12. На підставі Закону України Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей питання, які стосуються місцевих виборів, будуть обговорюватися і узгоджуватися з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей в рамках Тристоронньої Контактної групи. Вибори будуть проведені з дотриманням відповідних стандартів ОБСЄ при моніторингу з боку БДІПЛ ОБСЄ.
13. Активізувати діяльність Тристоронньої Контактної групи, також і шляхом створення робочих груп щодо виконання відповідних аспектів Мінських угод. Вони будуть відображати склад Тристоронньої Контактної групи.
Чому Мінські угоди не були реалізовані?
Мінські домовленості так і не були повністю втілені у життя через низку факторів:
Відсутність політичної волі насамперед з боку Росії, яка не прагнула реального врегулювання конфлікту, а використовувала його для тиску на Україну.
Різне трактування пунктів. Україна та Росія інтерпретували ключові положення угод по-різному, особливо щодо послідовності дій.
Неконтрольований кордон. Відсутність повного контролю України над кордоном унеможливлювала виведення російських військ та техніки.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року, Мінські угоди остаточно втратили свою актуальність та сенс, залишившись символом невдалої спроби дипломатичного врегулювання конфлікту. Вони стали частиною історії, але їхній досвід продовжує бути предметом аналізу та обговорень.
