Поки Офіс Президента мовчить, адвокати та медійники напрацьовують спільні точки дотику і приберають непорозуміння.
16 січня у Національній асоціації адвокатів України відбулася дискусія, яку без перебільшення можна назвати «ходінням по лезу». Тема круглого столу — «Закон про ототожнення: баланс між правом на захист і свободою слова». За збігом обставин саме цього дня виповнилося рівно пів року, як Верховна Рада ухвалила відповідний законопроєкт, але він досі чекає на підпис Президента.
Ця шестимісячна пауза створила правову невизначеність. З одного боку — адвокати, які вимагають захисту від публічного цькування. З іншого — медіа, які через певні маніпуляції, яких припускаються грантові ГО, побоюються наступу на свободу слова. Саме ці два боки і спробував поєднати Круглий стіл. Насправді це ледь не вперше коли дві професійні спільноти наважилися на чесну розмову.
Позиція адвокатури, озвучена Головою НААУ Лідією Ізовітовою та її заступником Валентином Гвоздієм, базується на фундаменті Конституції. Стаття 59 гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. «Кожному» — це означає, що і герой, і корупціонер, і підозрюваний у держзраді мають рівне право на захист.
Проте реальність вносить свої корективи. Публічне таврування адвокатів, які беруться за так звані «токсичні» справи, призводить до небезпечного феномену: захисники відмовляються від справ, боячись репутаційних втрат. Це прямий шлях до руйнації правосуддя, адже суд неможливий без змагальності сторін. Саме тому адвокатура наполягає: закон про заборону ототожнення адвоката з клієнтом має запрацювати негайно.
Зрозуміло, що найгостріша частина дискусії розгорнулася, коли слово взяли представники медіаспільноти. Вони не заперечують проблему, втім мають кілька побоювань щодо своєї професійної діяльності, коли цей закон запрацює.
Виконавча директорка Національної асоціації медіа Катерина М’яснікова переконана, що проблема ототожнення існує.
“Безсумнівно, вона є великим викликом не тільки для адвокатури, але й для суспільства в цілому, тому що право на захист є таким же базовим правом, як і важливим правом, як і інші права і свободи. І тому вирішення цієї проблеми потрібне”
При цьому вона наголосила на головному, на її думку, ризику: відсутності чітких визначень. Що саме вважати «ототожненням»? Якщо журналіст-розслідувач пише про те, що адвокат допомагає клієнту ховати активи — це тиск на захист чи суспільно важлива інформація? В НАМ висловили певні побоювання, що без чітких критеріїв закон може перетворитися на «дубину» для цензурування незручних тем. Саме тому ще кілька місяців тому Комітет НААУ з інформаційної політики та взаємодії зі ЗМІ вийшов з ініціативою створити постійно діючу робочу групу з комунікації і медіації, аби розбирати конкретні кейси ототожнення і на їхньому прикладі напрацьовувати методичні рекомендації як для адвокатів, так і для представників медіа. Проте, як виявилося, цей дискусійний і робочий майданчик не дуже зацікавив медіа, на жаль.
Тим часом, журналіст Сергій Лямець перевів дискусію трохи в іншу площину. Він переконаний, що журналістика та адвокатура є дуже тотожними сферами за ризиками та за специфікою діяльності.
“Я гадаю, що наш випадок не з тієї категорії, коли хтось чогось не розуміє, коли люди не розуміють важливості цієї норми, важливості захисту адвокатів чи будь-яких представників професій, які передбачають постійний ризик віднесення професійної діяльності. Я вважаю, що ми маємо кейс, коли є незацікавлені сторони. І нам треба з'ясовувати, чому ці сторони не зацікавлені у тому, аби приймати цілком логічне рішення. При тому, що це рішення цілком співпадає з нашим рухом до європейської до європейської спільноти.”
Своєю чергою медіа-експертка Олена Громницька діагностувала ще глибшу проблему — комунікаційну прірву. Суспільство прагне «швидкої справедливості» і сприймає адвоката як перешкоду. Медіа часто лише ретранслюють цей запит. Тому одних лише законодавчих заборон замало — потрібна зміна суспільного сприйняття професії.
Попри гострі кути, Круглий стіл безумовно став проривом. По-перше, народні депутати Володимир Ватрас, Григорій Мамка та представники міжнародних інституцій зокрема Асієр Сантільян з Представництва ЄС наочно переконалися, що проблема не є чорно-білою. По-друге, і це головне, сторони погодилися на компроміс та відкритий і відвертий діалог.
Адвокати визнали, що захист професійних прав не повинен стати індульгенцією від критики. Журналісти ж погодилися, що безкарне цькування захисників за сам факт надання правової допомоги є неприпустимим у правовій державі.
Заразом, пів року очікування закону не минули дарма. Можливо, цей час був потрібен саме для того, щоб емоції вщухли і почалася конструктивна розмова. Так чи інакше, але хотілося б сподіватися, що та тонка грань, де свобода слова не перетворюється на інструмент знищення незалежної адвокатури спільними зусіллями буде знайдена.
16 січня адвокати та журналісти зробили відчутний крок назустріч. І про це необхідно повідомити Президента, тому що правову невизначенність пора припиняти.
Артем Верес
