Найвідоміший анекдот про Леоніда Макаровича звучав та звучить так:
«Виходить Кравчук з машини, а назовні йде дощ. Підбігає охоронець:
- Та не треба. Я так, обережно, між крапельок».
Історія не знає умовного способу.
Скільки б не було помилок до та після. Щоби ми не зробили у 90-х не так, але саме на Леоніда Макаровича випала доля поховати СРСР та стати Першим.
Пройти між крапельок Єльцина, Кремля, КДБ, київської номенклатури, та, врешті-решт, власного народу, велика частина якого не розуміла тоді що таке незалежність та навіщо вона потрібна.
Володіючи пострадянським силовим та каральним апаратом, не маючи за спиною олігархії, яку побудував його наступник, Кравчук міг стати пожиттєвим президентом - агрофюрером загубленої між минулим та майбутнім відсталої житниці на утриманні Москви. Але не став. З нього та його поразки на виборах почалася українська демократія. Перше, ще кволе щеплення, з якого виріс потужний імунітет до авторитаризму.
Можна, звичайно, викинути на смітник роль особистості в історії. Сказати, що такими були обставини, що саме наявність «Народної ради» на противагу «Групи 239» поставила Кравчука у відповідні умови. Але мені здається, що Леонід Макарович просто настільки любив Гру, що заради самої її краси показав феликий кукіш Кремлю. І що ця любов до гри, до життя, до процесу, робила його політиком, а не заіндивівшим властолюбцем. Таким активним та життєлюбним він і залишався до кінця життя. Путін, Лукашенко, всі ці потвори, у свої неповні 70 перетворитися на сухих, неживих старців. На дряхлі мумії у склепі своєї влади. Кравчук же у свої 88 лишався хитрим, жвавим українським дідом. Живим, як і країна, яку він колись хай і манівцями, але привів до незалежності.
Символічним є навіть відхід Леоніда Макаровича у засвіти. Саме в ці часи, коли йде наша остання битва з совком та імперією. Війна за незалежність, яка була поставлена на паузу саме з часів його президентства.
Спочивайте з миром, Хитрий Лисе! Ми будемо вас пам’ятати! Народ, який через війну, поневіряння та труднощі, вийде врешті-решт із пострадянського Єгипту, з пустелі імперії, що догниває. Вийде до омріяної України! Цей народ поставить вам, колишньому компартійному бонзі, великий пам’ятник! І це стане вашою останньою блискучою комбінацією! Смійтеся над нами далі з кращих світів!
P.S. І, Господи, не пишіть мені в коментарі про «віддав ядерну зброю». Кучма підписав Будапештський меморандум. І це була де-факто умова США за визнання України та приєднання її до клубу цивілізованих держав. Я би подивився на вас, як би ви тоді не віддали.
Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.
