Здається, вже тільки лінивий не написав статейку чи бложик про ПТСР, насилля в родинах військових, «агресивних», «неадекватних і схильних до насилля» ветеранів, спираючись на якесь там дослідження. Кожен, хто закінчив триденний тренінг онлайн з отриманням електронного сертифікату від якоїсь вчора зареєстрованої контори, і прочитав куценьку американську методичку про «ресоціалізацію ветеранів В єтнаму», чомусь щиро вважає, що може писати про ветеранів і роздавати поради, що з ними робити.
Почнемо з опитувань.
Всі опитування про насилля в сім’ях військових, на які спираються автори більшості статей і бложиків, мають досить сумну і сумнівну репрезентативність і довільне трактування результатів. 200 телефонних опитувань, 30 опитувань в фокус-групі, вибіркові опитування дружин, які погодились. Подібні опитування – це не історія під грантик, це - серйозна робота, яка має робитись фахівцями за дуже суворо прописаною методологією (бо «неважливі», на перший погляд, нюанси можуть перевернути догори ногами всі результати дослідження), з великою вибіркою і дуже серйозною і скрупульозною інтерпретацією даних. Чи є люди, які стали після війни агресивними, нестриманими, почали проявляти насилля щодо родини і інших? Є. Скільки їх? Хтозна. Хоча б приблизно? Навіть приблизно – хтозна. Так само, як хтозна, які цифри ми побачимо якщо візьмемо 200 дружин юристів, журналістів, сантехніків, водіїв, музикантів. Бо може виявитись, що там ще частіше «кричать та підвищують голос», застосовують силу чи поводяться неадекватно. Таких досліджень немає. Тому говорити про «дуже високий рівень насилля» саме в родинах військових - це, щонайменше, дивно, враховуючи, що ми не знаємо, який він в родинах з іншою професією.Тому дані про ПТСР серед військових не має морального права оприлюднювати організація, яка займається усім на світі від відпочинку ветеранів до соціологічних опитувань.
Другий момент – чиї самі дружини були опитані. Дійсно, хлопців з «нуля» чи писаря зі штабу, який всю ротацію пробув в 15 км від фронту та який вибухи і постріли чув лише на полігоні на ППД? Чи завжди дружини і дівчата знають, де саме був коханий? Ні, не завжди. Бо стосунки в сім’ях і парах різні – одні довіряють дружинам і розповідають все, інші – будучи в Іловайську говорили дружинам, що вони під Дніпром, треті (виняток, але він є) розповідали легенди про гризіння танків і різні дикі байки про свої героїчні подвиги. А це – теж важливо враховувати. Ніхто не говорить, що тиловий військовий не стресує і війна на ньому не позначається – абсолютно ні. Але, розумієте, що скидати усіх до купи – і робити один висновок – це тупо. Даруйте, не тупо, а ненауково і нерепрезентативно.
Третій важливий момент, який важливо врахувати – яким був ветеран до війни. Чи проявляв до того агресію, чи легко влазив в бійки, чи бив дружину? Так, армія – це зріз суспільства і там були абсолютно різні люди. Ми могли б робити висновки, якби в нас було психологічне тестування чи психологічний відбір при підписанні контракту. В нас його немає, давайте чесно, тому динаміку відслідкувати – нереально. Варто врахувати купу всього, аби зробити висновок, що саме бойові дії - першопричина агресії, насилля, суїцидальної поведінки, а не спусковий гачок, яким могли стати смерть, хвороба, розлучення - будь-яка сильна психологічна травма.
Четвертий момент – в якому стані дружина і їхні стосунки. Є дружини, які чеканням були травмовані значно більше, аніж їхні чоловіки війною. Уявіть собі жити день за днем роками з розумінням, що ця зустріч, ця телефонна розмова, це повідомлення – останнє. В обох – нервове і фізичне виснаження, як наслідок – конфлікти, крики, агресія. Часто взаємна. Є випадки, коли в родинах ветеранів просто сприйняття одне одного – неадекватне. Він чекає, що до нього буде безмежна лояльність, бо він – герой, він воював, вона – вважає себе героїнею, бо дочекалась, тягла на собі родину, сама вирішувала всі питання і до неї буде безмежна вдячність. «Вона (він) мене не розуміє» - це найчастіша фраза, яку я чула про сімейні конфлікти і в таких випадках, якщо ви вже вирішили мене в це втягти, то мені хочеться надавати по щам обом. Бо, так, вона тебе не розуміє, бо вона не може в принципі розуміти, як це страшно, коли по тобі лупить танк, яка гаряча людська кров і буде тупо, якщо ти будеш вимагати від неї не поваги, а саме РОЗУМІННЯ. Бо і ти не розумієш, що відчувала вона, коли після перших вибухів ти казав: «я передзвоню», а коли бій закінчувався – ти просто забував відписати. А вона весь цей час молилась всім на світі богам до ранку. Але я на повному серйозі знаю випадок, коли дружина влаштувала скандал при знімальній групі, бо він, падлюка, аж місяць тому (!!!) повернувся з фронту і не почав робити ремонт. Інша творила ще гірше, бо в районі, де зв’язок в принципі є по святам, вона намагалась кожні півгодини контролювати його. І коли він 9 (!!!) хвилин не відповідав, вона влаштувала такий розгон телефоном, який, на жаль, мусили слухати ми всі. А в іншому випадку, причиною «птср», від якого чоловіка намагалась врятувати дуже хороша дружина, був насправді не психологічною травмою, а молоденькою медичкою, «гріховна пристрасть» до якої стала причиною агресії до неї чоловіка.
Ніхто не говорить, що проблеми з ПТСР, агресією, насиллям немає. Вона є. Але вона глибше і ширше. І аби знати, що робити, потрібно збирати фахівців, які працюватимут не один рік, а не просто десяток небайдужих, які опитали два десятки знайомих дружин ветеранів і склепали на коліні звіт. Тому оці опитування для мене не джерело взагалі. Бо окрім стигматизації ветеранів ні до чого адекватного не приводять.
Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.
