Уявіть: ви – звичайний підприємець, і раптом ваш офіс заповнюють правоохоронці з ухвалою на обшук.
Вони вилучають комп'ютери, документи та готівку з сейфу, але в протоколі фіксують це як «електронні пристрої чорного кольору» чи «пачки паперів у синіх теках» – без марок, серійних номерів чи характерних ознак. Через місяці, коли справа розвалюється, ви намагаєтеся повернути майно, але слідчий стверджує: «Такого не вилучали», бо протокол не дає чітких доказів. Ви звертаєтеся до суду, але без ідентифікації в документах факт вилучення неможливо довести.
Ситуація набуває ще гірших барв, коли серед масиву неідентифікованих речей, документів чи грошових коштів — вилучених із загальними описами, наприклад, «сума 100 000 грн» без номерів купюр, — слідство «віднаходить» елементи, що пов'язують особу зі злочином. Ці елементи стають основою обвинувачення, тоді як подальші доводи обвинуваченого про те, що «віднайдені докази» взагалі не вилучалися під час обшуку, залишаються без уваги слідства та суду.
Саме для усунення таких ситуацій зареєстровано законопроєкт № 14159 «Про внесення змін до статті 87 Кримінального процесуального кодексу України щодо уточнення питань недопустимості доказів» від 27 жовтня 2025 року. Наразі він перебуває на опрацюванні в Комітеті з питань правоохоронної діяльності Верховної Ради України.
З’ясуймо, чи зможе цей законопроєкт реально захистити ваші права на практиці, адже недоторканність житла та власності (статті 30, 41 Конституції України) стосується кожного громадянина.
Ключові нововведення: від «розмитих» протоколів до жорстких стандартів допустимості доказів
Законопроєкт, ініційований народним депутатом Олександром Юрченком 27 жовтня 2025 року, передбачає доповнення частини третьої статті 87 КПК новим пунктом 5. Згідно з ним, докази, отримані під час виконання ухвали про обшук житла чи іншого володіння особи, визнаються недопустимими, якщо в протоколі обшуку відсутні ідентифікаційні ознаки виявлених та вилучених речей – зокрема, марки, моделі, номери чи характерні ознаки, за якими річ можна достовірно ідентифікувати.
Щоб зрозуміти значущість, пригадаймо класифікацію недопустимих доказів за КПК
(ст. ст. 87-89). Згідно з актуальною судовою практикою Верховного Суду, недопустимі докази поділяються на три види:
Докази, отримані з істотним порушенням прав людини (ч. ч. 1-3 ст. 87 КПК): Це «очевидна недопустимість», коли порушення фундаментальних прав (наприклад, незаконний обшук) робить доказ непридатним одразу, без оцінки сукупності. Суд зобов'язаний визнати їх недопустимими на будь-якій стадії процесу (ч. 4 ст. 87 КПК), мотивуючи, яке право порушено і чому порушення істотне. Новий пункт 5 вписується саме сюди, роблячи неповний протокол «істотним порушенням».
Докази з процесуальними порушеннями, що тягнуть інші порушення прав: Вони оцінюються в сукупності, з перевіркою впливу на справедливість розгляду (за критеріями ЄСПЛ і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Недопустимість встановлюється в нарадчій кімнаті при ухваленні рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК).
Докази з порушеннями, що викликають сумніви в достовірності: Тут суд аналізує, чи сумніви можна усунути іншими доказами. Якщо ні – доказ недопустимий. Оцінка допустимості теж відбувається у нарадчій кімнаті.
Нововведення підвищує вимоги до оформлення протоколу обшуку: без детальної ідентифікації докази не можуть використовуватися в суді, ні для обвинувачення, ні для обґрунтування рішень (ст. 86 КПК). Це поширюється на «похідні докази» (fruit of the poisonous tree): якщо первісний доказ недопустимий, похідні теж, якщо вони здобуті завдяки йому (ч. 1 ст. 87 КПК).
Чим зумовлені зміни: від прецедентів ВС до системних зловживань
Ініціатива базується на постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 306/2629/17, де протокол обшуку визнали недопустимим через відсутність ідентифікаційних ознак виявлених та вилучених речей (марки, моделі, номери, характерні ознаки). Верховний Суд аргументував своє рішення тим, що без таких деталей неможлива верифікація доказів, що порушує принципи допустимості (ст. 86 КПК). Пояснювальна записка до законопроєкту № 14159 підкреслює мету – уніфікацію судової практики, оскільки зараз трактування подібних порушень неоднорідне (наприклад, деякі суди ігнорують прецедент, дозволяючи використання «розмитих» протоколів як доказів).
Зміни зумовлені ширшими проблемами в кримінальному процесі:
Зловживання обшуками як інструментом тиску: Особливо на бізнес, де невідкладні обшуки (ст. 233 КПК) часто проводяться з неналежною фіксацією.
Критика з боку ЄС: Звіт Єврокомісії щодо прогресу України в межах Пакета розширення 2025 хвалить прогрес у реформах, але зазначає порушення прав людини під час досудових розслідувань, зокрема у сфері верховенства права, що опосередковано стосується обшуків.
Тренд на реформи: Аналогічні ініціативи, як законопроєкт № 13599, спрямовані на обмеження невідкладних обшуків та посилення захисту недоторканності житла і права власності, свідчать про загальний рух до балансу між ефективністю розслідувань та правами особи.
Проблеми з поверненням вилученого майна: коли «розмитий» протокол стає пасткою
Одна з ключових вад поточної системи — тісний зв’язок між неповною ідентифікацією майна в протоколі обшуку та неможливістю його повернення власнику. Згідно зі статтями 168–169 КПК України, тимчасово вилучене майно підлягає поверненню, якщо прокурор не подасть клопотання про арешт упродовж 48 годин з моменту вилучення, або якщо суд не розгляне таке клопотання упродовж 72 годин з моменту його подання, чи в разі відмови в арешті чи скасування останнього. Однак на практиці, за відсутності детальних описів (серійних номерів, унікальних ознак чи фотофіксації), власник не може довести, що вилучене майно належить саме йому. Суд вимагає переконливих доказів, що створює замкнене коло: без ідентифікації в протоколі немає підстав для повернення.
Особливо гостро це для документів і коштів:
Грошові кошти: Вилучають із записом «готівка в сумі 100,000 грн» без номерів купюр, які пізніше «губляться» чи «не ідентифікуються». Навіть якщо суд приймає рішення про повернення майна, бо арешт не накладено, то без зазначення ідентифікаційних ознак та інших деталей процес повернення може тягнутися місяцями.
Документи: Невибіркове вилучення всього масиву наявних на підприємстві (в бухгалтерії) документів, які фіксуються в протоколі як «теки синього кольору з підписами» без назв чи номерів, призводить до того, що бізнес паралізується, адже без них неможлива діяльність. Крім того, в ході податкових перевірок підприємство не може підтвердити факт вилучення конкретних документів.
На практиці власники вдаються до оскарження в суді бездіяльності слідчого, прокурора (ст. ст. 303-307 КПК), але без чіткого протоколу процедура значно ускладнюється. Законопроєкт № 14159 міг би вирішити це, роблячи неповні протоколи недопустимими, що стимулювало б точну фіксацію і полегшувало повернення.
Слабкі сторони законопроєкту: лазівки для зловживань і неповнота
Попри переваги, документ має вади, які можуть обмежити його ефективність.
Так, вжиті в законопроєкті терміни «достовірно ідентифікувати» та «характерні ознаки» (п. 5 ч. 3 ст. 87 КПК) не конкретизовані. Чи це колір, розмір, пошкодження, або щось інше? Пояснювальна записка дає приклади (марки, моделі, номери), але без чіткого тлумачення можливі суперечки в суді, де прокурори аргументуватимуть «достатність» опису. Це знову ж таки на практиці призведе до виникнення неоднорідної судової практики та свідчитиме про недосягнення мети законопроєкту.
Крім того, зміни торкаються лише обшуків за ухвалою слідчого судді (ст. 234 КПК), ігноруючи невідкладні (ст. 233 КПК), де зловживання найпоширеніші. Особливо поширеною проблема таких обшуків стала в умовах воєнного стану, коли вони множаться з посиланням на «невідкладність».
Звертає на себе увагу також і те, що законопроєкт не регулює суміжні аспекти неналежної ідентифікації вилученого майна, як повернення майна (ст. ст. 168-169 КПК) чи відповідальність за порушення (ст. ст. 162, 365 КК), залишаючи лазівки для зволікань. Без інтеграції з іншими розділами КПК ефект від змін буде обмеженим.
Ці вади можна виправити на етапі комітетського розгляду, інакше законопроєкт ризикує стати декларативним, не усуваючи системних прогалин.
Висновок: крок до справедливості, але не панацея
Законопроєкт № 14159 – важливий крок до прозорості, уніфікації судової практики та захисту від зловживань. Він посилить вимоги до допустимості доказів, зменшить тиск на громадян і бізнес, стимулюючи точну фіксацію в протоколах обшуків і полегшуючи повернення майна. Однак для повної ефективності потрібні уточнення термінів, ширше охоплення та контроль виконання.
До прийняття законопроєкту громадянам варто пам'ятати: при обшуку вимагайте детальної фіксації (марки, номери, ознаки) з відеозаписом, залучайте адвоката на будь-якому етапі та оскаржуйте порушення – це ключ до доведення факту вилучення та повернення майна. У часи воєнного стану та системних зловживань це нагадування: права не даються, їх відстоюють через послідовні дії.
Віталій Чаюн, адвокат AO Barristers
