Третя декада листопада для України дуже показова, тому що це був старт двох революцій — найвідоміших, наймасштабніших.
І тут питання не в тому, чи варто було здійснювати ці революції. Питання в тому, що три революції за 25 років свідчать про таку особливість українського суспільства. Третьою, якщо що, була революція на граніті 1990 року.
Так от виявляється, що українському суспільству легше вийти на Майдан, ніж проголосувати осмислено та якісно, проголосувати за тих, хто не лише обіцяє, а реально робить. І це, на мою думку, найбільша проблема, через яку ми опинилися в такій ситуації. Я думаю, що ці вже понад 20 років – період достатньо стрімкого розвитку України і період нашого прощання з радянським минулим. Це прощання відбувається дуже болісно. В ньому не буде простих рішень. Але я знаю, що ці революції були не даремні.
І розстріл на Інститутській — знаєте, я дуже добре пам'ятаю той день, світило сонце, день був абсолютно весняний. І в цей день розстрілювали беззбройних людей. І ми досі не знаємо всієї правди про те, хто і як це зробив. Але я б схилявся до думки, що це зробили росіяни. Для Росії українські революції – це суміш страху і можливостей вплинути на ситуацію. Вони не очікували під час Помаранчевої революції настільки великого протесту, цього не очікували і українські політики. А під час Революції Гідності намагалися зробити висновки зі своїх помилок — тому кров пролилася, на жаль, достатньо швидко.
Але в будь-якому випадку Україна не просто прожила ці революції: вони стали частиною нашої новітньої історії. Вони показали, що ми суб'єктні. І те, що Україна після Революції Гідності зуміла дати відсіч Росії — дуже позитивний факт нашої спільної біографії. Мабуть, не будемо називати Київ містом трьох революцій. Ми просто будемо і повинні робити все для того, щоб це була столиця держави в центрі Європи. держави, вплив якої максимально відповідає її потенціалу.
Євген Магда
