Українські банки демонструють одні з найвищих у світі показників рентабельності. Але чому за конфлікт голови НБУ Андрія Пишного з профільним комітетом Верховної Ради доведеться платити саме банкам — 50-відсотковим податком на прибуток?
27 жовтня Верховна Рада 265 голосами ухвалила в першому читанні законопроєкт № 15262. Він передбачає продовження на 2027 рік 50-відсоткової ставки податку на прибуток банків. А вже 5 листопада профільний парламентський комітет рекомендував ухвалити документ у другому читанні та в цілому. Остаточного рішення ще немає, але напрям законодавчої роботи вже зрозумілий.
За оцінкою голови Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева, додаткові надходження у 2027 році становитимуть близько 38,5 млрд грн. Для бюджету воєнного часу це вагомий ресурс. І фіскальна логіка рішення мені зрозуміла.
Однак є питання. Національний банк неодноразово попереджав про негативні наслідки підвищеного оподаткування для капіталу та кредитування. Подібні застереження висловлював МВФ. Аргументи були, часу для переговорів також вистачало. А голосування відбулося саме так.
Тому спочатку порівняймо прибутковість банківських систем і податки в різних країнах. А вже потім повернімося до того, чому професійна позиція регулятора знову не змінила законодавчої траєкторії.
Прибутковість: капітал і активи
Для порівняння банків краще брати не абсолютний прибуток, а два показники: ROE — чистий прибуток відносно власного капіталу, і ROA — чистий прибуток відносно активів. Саме разом вони дають уявлення про дохідність банківського бізнесу. Високий ROE за невеликого обсягу капіталу не тотожний високій рентабельності активів.
За основу я взяв перше півріччя 2026 року — останній спільний період, за який можна зібрати порівнянну міжнародну статистику. У таблиці наведено річні показники, розраховані за підсумками шести місяців або оприлюднені регуляторами станом на 30 червня — 1 липня.
Українська банківська система з ROE 22,46% майже вдвічі випереджає середній показник ЄС/ЄЕЗ. Американські банки за те саме півріччя мали ROE 13,11% та ROA 1,32%; в Україні ROA становив 2,70%. Але абсолютного рекорду немає: Казахстан показав 24,1% рентабельності капіталу і 3,7% рентабельності активів, Грузія — 22,7% рентабельності капіталу.
На іншому кінці порівняння — Китай: 7,72% ROE та 0,58% ROA. Це не означає, що українські банки в кілька разів ефективніші. Показники не враховують різниці у вартості капіталу, ризиках та моделях фінансових систем. Інвестор у банківський сектор країни, що воює, закономірно вимагатиме вищої премії за ризик. Високий номінальний ROE ще не доводить наявності економічного надприбутку.
Європа: від Франції до Іспанії
Середній показник єврозони приховує велику різницю між країнами. У звіті ЄЦБ за другий квартал 2026 року наведено зіставні показники ROE і ROA значущих банків за країною їхньої консолідації. Це не вся національна банківська система, але саме для цієї вибірки методологія єдина.
Дані за перше півріччя 2026 року, перераховані в річному вимірі.
Рентабельність капіталу значущих банків Німеччини та Франції — близько 7,5%, Іспанії — 16,64%, Австрії — 15,98%. При цьому консолідована статистика австрійських груп враховує їхні міжнародні операції. Тому робити висновки про ефективність виключно внутрішнього австрійського банківського ринку за цими цифрами не можна.
На рівні окремих банків розкид ще більший. За перші шість місяців JPMorgan Chase отримав $37,65 млрд чистого прибутку з ROE 22%, Goldman Sachs — $12,26 млрд і 21,7%; польський PKO Bank Polski — 5,29 млрд злотих і 18,4%. Це приклади конкретних фінансових груп, а не заміна показників банківських систем США чи Польщі.
Податки: скільки держава стягує з банків
Важлива друга частина порівняння — податкова політика. Україна не єдина країна зі спеціальним оподаткуванням банків. Але між підвищеною ставкою податку на прибуток, збором з активів та податком з обороту є принципова різниця: порівнювати самі відсотки, не зважаючи на базу оподаткування, неправильно.
Особливо показова Польща. У 2026 році ставку для більшості комерційних банків підвищили з 19% до 30%, але передбачили подальше зниження до 26% та 23% у наступні роки для банків зі звичайним календарним податковим роком. Водночас BFG зафіксував падіння ROE з 21,05% у першому півріччі 2025-го до 17,91% у першому півріччі 2026-го. Фонд прямо зазначає, що підвищення корпоративного податку суттєво вплинуло на чистий результат. Приписувати всю зміну ROE лише податку було б некоректно.
Казахстан також підвищив ставку, проте розмежував оподаткування: 20% для доходів від кредитування підприємництва та 25% для іншої банківської діяльності. Румунія застосовує додатковий податок із визначеного обороту, Австрія — окрему банківську плату, Італія та Іспанія — власні спеціальні механізми. Це різні способи мобілізувати бюджетний ресурс, і кожен має свої економічні наслідки.
Українська особливість — не сам факт спеціального податку, а його 50-відсоткова ставка та повторюваність. Вона застосовувалася до прибутків 2023 і 2024 років, у 2025 році діяла ставка 25%, на 2026-й знову запроваджено 50%, а тепер пропонується продовжити її на 2027-й. Законопроєкт № 15262 також забороняє зменшувати фінансовий результат на збитки минулих періодів.
Податкова передбачуваність — частина вартості банківського капіталу. Ставка, яку постійно переглядають у бік підвищення, робить довгострокове інвестування дорожчим, навіть якщо сьогодні банки залишаються прибутковими.
Скільки коштує ставка 50%
За перше півріччя 2026 року українські банки заробили 108,57 млрд грн до оподаткування; витрати на податок становили 54,5 млрд грн, чистий прибуток — 54,07 млрд грн. За незмінної податкової бази умовна різниця між ставками 50% та 25% становила б близько 27 млрд грн за шість місяців. Це ілюстрація масштабу, а не точна оцінка додатково сплаченого податку: бухгалтерський прибуток і база оподаткування не завжди збігаються.
Для банку нерозподілений прибуток — джерело збільшення капіталу. Капітал, своєю чергою, визначає здатність брати на себе кредитний ризик і покривати збитки. Звичайно, кожна збережена гривня не перетвориться автоматично на кредит. Але вимагати від банків розширення кредитування та одночасно скорочувати можливості накопичення капіталу — суперечлива політика.
Державні банки: перекіс, який не можна вважати нормою
Міжнародні середні показники не пояснюють однієї української особливості — концентрації прибутку в державному секторі. За оцінкою МВФ, державні банки контролюють близько 52% активів системи. За перше півріччя 2026 року п'ять державних банків отримали 32,46 млрд грн чистого прибутку — 60% загального результату. Один лише ПриватБанк заробив 24,56 млрд грн, або близько 45% прибутку всієї системи.
Для ринкової економіки така структура — перекіс. І він має значення для податкової дискусії. Для держави як власника банків підвищений податок частково означає перерозподіл коштів усередині публічного сектору, хоча й зменшує капітал самих банків. Для приватних акціонерів це пряме скорочення доходу на інвестований капітал та можливостей його накопичення. Однакова ставка не означає однакових наслідків.
Коли я очолював НБУ у 2020–2022 роках, скорочення частки держави було одним із моїх пріоритетів. Ми ставили за мету знизити її приблизно з 55% до менш ніж 25%. Це не були лише декларації: у 2021 році Укргазбанк отримав €30 млн фінансування від IFC з можливістю конвертації в капітал. Ми працювали над залученням стратегічних інвесторів і до інших державних банків.
Повномасштабне вторгнення зупинило реалізацію довоєнних планів у визначені строки. Війна пояснює відтермінування приватизації, але не скасовує її як мету. Україні потрібен сильний приватний банківський сектор, а для цього інвестор має розуміти правила оподаткування на роки вперед.
Чому НБУ знову не зміг захистити банки?
Аргументація регулятора відома. У звіті про фінансову стабільність НБУ назвав непередбачуваність та дискримінаційність оподаткування ключовим ризиком для прибутковості банків. МВФ у липні 2026 року теж застерігав, що повторне оподаткування надприбутків стримує накопичення капіталу й знижує інвестиційну привабливість сектору.
Законопроєкт № 15262 зареєстрували 20 травня. Профільний комітет розглянув його в червні, а 27 жовтня Рада проголосувала в першому читанні. Тобто для консультацій і пошуку альтернатив у керівництва НБУ було понад п'ять місяців. 5 листопада комітет рекомендував ухвалити законопроєкт у другому читанні та в цілому.
Відомо й про публічне загострення відносин між головою НБУ Андрієм Пишним та головою профільного комітету Данилом Гетманцевим: у серпні після обговорення ситуації навколо державного Сенс Банку голова комітету вимагав відставки Пишного.
Позиція голови комітету має зрозумілу фіскальну логіку: країні потрібні кошти на оборону, і він знаходить парламентську підтримку свого рішення. НБУ, зі свого боку, має обґрунтовано захищати капіталізацію банків. Я не стверджую, що персональний конфлікт спричинив голосування 265 депутатів. Та коли професійні розбіжності переходять у публічне протистояння, не можна не запитати: чи не страждає від цього якість переговорів?
Які компроміси пропонував НБУ? Чи обговорював поступове зниження ставки, як у Польщі, або особливі умови для прибутку, що спрямовується на капіталізацію? Можливо, відповідні консультації були. Але їхнього результату в ухваленій за основу редакції не видно.
Не можна автоматично відносити всі майбутні податкові платежі до «вартості конфлікту». Це була б маніпуляція. Проте фінансовий масштаб рішення зрозумілий: за оцінкою голови комітету, лише у 2027 році йдеться про 38,5 млрд грн додаткових надходжень. А отже, навіть часткове пом'якшення режиму було б важливим для банківського капіталу.
З власного досвіду знаю: голові центрального банку недостатньо мати правильну професійну позицію. Її потрібно вміти захистити — зокрема в діалозі з тими, хто ухвалює рішення. Особисті суперечності не повинні ставати перешкодою для захисту інтересів інституції.
Замість висновку
Українські банки справді демонструють високу рентабельність, але у світі є банківські системи з порівнянними або вищими показниками. Спеціальні банківські податки також існують в інших країнах. Проблема України — у поєднанні 50-відсоткової ставки, постійного повернення до надзвичайного режиму та надмірної державної присутності в секторі.
Попереду друге читання. У голови НБУ ще є можливість продемонструвати не лише силу економічних аргументів, а й здатність перетворити їх на результат. Бо незалежність центрального банку вимірюється не гостротою конфліктів його керівника, а тим, наскільки ефективно він захищає інтереси фінансової системи.
І якщо особисті суперечності ускладнюють такий захист, платити за це не повинні українські банки.
