«На четвертому курсі у нас приблизно 80–90% студентів уже працевлаштовані. Вони одночасно навчаються, працюють і беруть участь у конкурсах та олімпіадах», — розповідає Сергій Ходакевич, професор кафедри банківської справи та страхування, заступник декана факультету фінансів Київського національного економічного університету імені В.Гетьмана (КНЕУ), радник президента Асоціації українських банків, незалежний член наглядової ради ПрАТ «УКРФІНЖИТЛО».
За словами Ходакевича, попри війну, КНЕУ має високий попит майже на всі спеціальності, а роботодавці починають боротися за студентів уже з перших курсів. Водночас штучний інтелект докорінно змінює вимоги до майбутніх фахівців, а відтік молоді за кордон залишається одним із головних викликів для України.
В інтерв’ю UA.News професор розповів, які компетенції сьогодні потрібні банкам та фінустановам, чому українська освіта в окремих напрямах випереджає європейську та як утримати людський капітал в Україні. Далі – пряма мова Сергія Ходакевича.
Цьогорічна вступна кампанія: високий попит на всі спеціальності
Цей рік був особливим на тлі практично всіх п’яти років війни. Ми прийняли велику кількість абітурієнтів після закінчення шкіл і ліцеїв.
У нас широке коло спеціальностей: не лише економічні напрями, а й юридична освіта, ІТ-сфера та інші галузі. Практично на всі спеціальності попит був дуже високим. Найбільше заяв надійшло на економіку підприємства, фінанси, банківську справу, IT-сферу, економічну кібернетику, штучний інтелект та міжнародні економічні відносини.
Ніхто не очікував такої кількості вступників. Припускали, що багато випускників шкіл поїдуть навчатися за кордон. Та попри 5-й рік війни, багато абітурієнтів обрали українські виші, причому денну форму навчання.
Ми провели опитування і з’ясували, що чимало студентів планують навчатися в Україні та водночас здобувати освіту за кордоном. Університет намагається пристосуватися до цієї ситуації й надавати студентам можливість поєднувати навчання в Україні та за кордоном. Тому розвиваємо відповідні освітні формати.
На четвертому курсі приблизно 80–90% наших студентів уже працевлаштовані
Упродовж року ми проводили зустрічі з випускниками шкіл у межах профорієнтаційної роботи. Батьки й абітурієнти дедалі частіше цікавилися, як університет співпрацює з роботодавцями.
Університет також пропонує короткострокові курси безбар’єрності з фокусом на ветеранів — для тих, хто звільнився і повертається до цивільного життя після служби. Йдеться не лише про професійне навчання, а й про психологічну підтримку та формування безбар’єрного середовища, щоб ці люди могли повноцінно повернутися до соціального та професійного життя.
Окремий фокус — на швидкому працевлаштуванні. Ця робота починається фактично з першого курсу. Уже з перших днів навчання ми запрошуємо стейкхолдерів на зустрічі зі студентами, щоб вони могли будувати власну кар’єрну траєкторію та чітко розуміти, де можуть реалізуватися в сучасних умовах.
Активність роботодавців та дуальна освіта
Через дефіцит кадрів в Україні компанії почали дуже активно співпрацювати з вишами, зокрема з Київським національним економічним університетом. Роботодавці починають відбір уже на першому-другому курсі. Пропонують студентам проходження практики, оплачуване стажування або навіть одразу працевлаштування.
Розвивається дуальна освіта, коли студент одночасно навчається та працює. Деякі роботодавці пропонують найкращим студентам стипендії. І все це відбувається під час війни. Я навіть сказав би, що до війни ми не спостерігали такого сплеску активності роботодавців.
За роки війни також суттєво зросла грантова підтримка. Студенти отримали більше можливостей виїжджати за кордон і навчатися у різних грантових програмах, зокрема завдяки дозволу виїздити хлопцям до 23 років за кордон.
Наш університет має зв’язки приблизно з 60 закладами вищої освіти, особливо у європейських країнах. Це дає студентам широкі можливості здобути додаткову освіту та ознайомитися з освітнім простором європейських університетів.
Освіта в Україні та Європі: за багатьма напрямами ми йдемо попереду
Як викладач і заступник декана, я постійно моніторю цей процес і намагаюся отримувати зворотний зв’язок від студентів, які навчаються у нас і паралельно в європейських університетах. Причому у провідних вишах Європи — Великій Британії, Австрії, Німеччині, Чехії, Нідерландах та Польщі.
Скажу передусім про фінансово-банківський напрям, у якому працюю безпосередньо. Порівнюючи освітні програми, можу стверджувати: за багатьма напрямами ми не просто не поступаємося європейським університетам, а випереджаємо їх.
Наприклад, ми вивчаємо сучасні дисципліни — цифрову економіку, цифрові активи, фінтех та їх використання в бізнесі, штучний інтелект у фінансах та банківській системі. Я запитую студентів, які паралельно навчаються онлайн у Європі: «Чи є у вас такі дисципліни: цифрова економіка, цифрові активи, їх використання в бізнесі, штучний інтелект у фінансовій та банківській справі?» У багатьох випадках відповідь — ні, немає. Така відповідь мене не дивує.
Наші передові знання та досвід ми доповнюємо європейськими напрацюваннями. Але якщо аналізувати навчальні плани, можу впевнено сказати: за багатьма напрямами ми йдемо попереду.
Компетенції сучасного банкіра
Компетенції справді дуже швидко змінюються. Інформаційно-комунікаційні технології значно зрушили і прискорили цей процес. Маємо дуже серйозні виклики перед суспільством, перед майбутнім економіки.
У фінансово-банківській сфері запит уже не просто на володіння компетенціями у цій галузі. Йдеться про міждисциплінарні навички та суттєве зміщення в бік технологічних компетенцій. Вже недостатньо просто вміти користуватися штучним інтелектом. Запит переходить від створення окремих промптів до створення ШІ-агентів та їхньої оркестрації.
Але сьогодні є ще одна висока вимога — стресостійкість. Фахівець має вміти працювати не лише в умовах війни, а й у високій динаміці змін у колективах і бізнес-процесах. Все це вимагає стресостійкості. І в нашому університеті ми це даємо.
Створення затребуваних компетенцій ми регулярно обговорюємо на засіданнях, методичних семінарах, намагаємося тримати руку на пульсі подій та підтримувати зв'язок із практиками. Нам важливо постійно впроваджувати нові компетенції в освітній процес.
Як забезпечити актуальність освіти
Ми посилили акцент на цьому питанні від початку війни, хоча й раніше над цим працювали. Війна, як і свого часу пандемія COVID-19, стала стресовим фактором, який суттєво прискорив процес на нашому факультеті та по всьому вузу.
На факультеті ми створили професійну дорадчу раду. Я особисто займався її формуванням. Ми постійно оновлюємо її склад і залучаємо керівників профільних організацій: Асоціацію українських банків, Асоціацію фінтех та інноваційних компаній, керівників провідних банків та експертів фінансового ринку. Регулярно збираємося й обговорюємо, які виклики сьогодні стоять перед бізнесом і що на нього чекає найближчими роками.
Ми проводимо опитування, обговорюємо майбутні технології та компетенції, визначаємо, які дисципліни необхідні, і відповідно до цього узгоджуємо навчальні плани з роботодавцями. Навчальні плани переглядаємо щороку.
Крім того, майже кожен викладач у межах своєї дисципліни намагається залучати практиків та експертів, які можуть поділитися власним досвідом і вказати орієнтири. Все це дає синергетичний ефект. У результаті ми маємо сучасний навчальний план і вже на третьому курсі — студента, який може працювати у фінансовій установі, пропонувати нові ідеї та створювати нові продукти.
Це не голослівні твердження. Я можу навести приклад своїх студентів, яких працевлаштували я або мої колеги. А запит на спеціалістів постійно є. Вони буквально за рік-два демонструють суттєве кар’єрне зростання.
В Україні студент може швидко побудувати кар’єру
Це одна з причин, чому частина студентів не виїжджає за кордон. Це дуже принципово. В Україні сьогодні можна побудувати кар’єру за кілька років. Соціальний ліфт у нас працює активно.
Студенти, які навчаються одночасно в Україні та Європі, бачать цю різницю. Вони знають, як там будувати кар’єру та наскільки в деяких європейських країнах кар’єрне зростання забюрократизоване й складне. Є також культурні та ментальні обмеження. Тому вони свідомо обирають кар'єру тут і задоволені. Я знаю випадки, коли студенти поверталися з Європи в Україну й тут будували кар’єру. Переважно це були дівчата, але така тенденція є.
Схожий процес ми спостерігали ще у 2010-х роках, коли в Україну заходив іноземний банківський капітал. Іноземні фахівці розповідали, як у Європі стояли черги, щоб поїхати на роботу в Україну. Тому що за кордоном кар’єру будують десять років, тоді як в Україні у представництвах або в окремих банківських структурах можна вирости за два-три роки.
Сьогодні для багатьох студентів це також є орієнтиром. Вони проявляють свою суб'єктність, бачать вибір та можливість реалізувати себе в Україні. Водночас існує дуже серйозний попит на висококваліфікованих студентів. На четвертому курсі у нас приблизно 80–90% студентів уже працевлаштовані. Вони одночасно навчаються, працюють і беруть участь у конкурсах та олімпіадах.
Які фахівці потрібні банкам та фінустановам
Певні функції вже передають технологіям. Штучний інтелект та інші цифрові інструменти починають виконувати рутинну роботу. Професійна перевага належить людині, яка може створювати ШI-агентів та організовувати їхню роботу.
Справа вже не лише у володінні штучним інтелектом. Просту роботу виконують агенти, а людина має переходити на інший рівень — ставати кросфункціональним менеджером, який вміє працювати з даними, перевіряти їх і на основі цієї інформації ухвалювати ефективні управлінські рішення.
Тобто, є запит на людей, які вміють брати на себе відповідальність, розвивати внутрішнє підприємництво всередині банківської чи фінансової установи. А саме — можуть діяти за принципом: «Бачу проблему — пропоную рішення — відповідаю за його впровадження».
Є потреба і в HR-фахівцях, а також, як не дивно, у психологах. Сьогодні важливо вміти формувати здорову атмосферу в колективі, враховуючи стреси, які лягли на плечі всього суспільства України. Тому фінансові установи дедалі частіше залучають психологів.
Підготовка до євроінтеграції
Україна рухається в європейське середовище — це враховується практично в усіх освітніх напрямах. Під час оновлення навчальних планів ми обов’язково адаптуємо дисципліни до стандартів ведення бізнесу в ЄС, правил роботи в європейському середовищі, правового регулювання, вимог інформаційної безпеки. А також з погляду культури ведення бізнесу.
Усе це вже закладається в освітні програми. Є також окремі дисципліни, присвячені інтеграції та виходу українського бізнесу в європейське середовище. Якщо говорити про фінанси та фінтех, то вивчаються, зокрема, вимоги до створення бізнесу та проведення операцій з віртуальними активами.
Окремий напрям — кіберзахист і захист персональних даних. Студенти вже знайомі з відповідними європейськими вимогами та правилами. Це дає їм можливість орієнтуватися в європейському середовищі, реалізувати себе та знаходити роботу не лише в Україні, а й у Європі.
Масове застосування ШІ в процесі навчання
Це світова проблема. Вона стосується не лише українських студентів. Починається зі школярів, які масово використовують штучний інтелект, і закінчується працівниками компаній, що теж не є добре.
В університеті ми усвідомили цю проблему. Постійно триває робота та діалог із Міністерством освіти і науки. Розробляються відповідні положення академічної доброчесності щодо використання штучного інтелекту в освітній діяльності з боку саме студентів.
Передусім ми пояснюємо студентам: штучний інтелект — це інструмент. Він не повинен замінити вас. Ви повинні навчитися ним користуватися.
Наведу приклад одного дослідження. Студентів умовно розділили на три групи. Першій дозволяли максимально використовувати штучний інтелект, другій — інтернет і пошукові системи, а третя могла користуватися лише бібліотекою та книжками.
Йдеться насамперед про внутрішній контроль. Студентам треба донести — як правильно цим інструментом користуватися, де він принесе їм користь, а де, навпаки, шкодить їхньому майбутньому.
Звичайно, існують відповідні положення, з якими студенти ознайомлюються та підписують. Ми також перевіряємо роботи на плагіат і намагаємося контролювати використання штучного інтелекту, наскільки це можливо.
ШІ змінює підходи до викладання
Штучний інтелект вже впливає на роботу викладачів. Якщо правильно використовувати цей інструмент, він значно полегшує пошук даних, підготовку нових матеріалів і завдань. Але з іншого боку — є загроза, що штучний інтелект може почати замінювати викладача. Уже є випадки, коли ШІ виконує функцію ментора або лектора.
Професія викладача, напевно, буде сильно модернізуватися і трансформуватися під впливом штучного інтелекту. Особливо коли він стане генералізованим.
Україна могла б розвивати експорт освітніх послуг
Загалом українська освіта — доступна і сучасна. Тому ще до війни, особливо у 2010-х роках, в українських університетах був досить серйозний наплив іноземних студентів. Багато вишів давали рівень освіти, який не поступався світовим лідерам. Наші випускники працювали в різних країнах світу, і попит на них був і зберігається досі.
Деякі країни, наприклад, Велика Британія, свого часу побудували цілу експортно-орієнтовану галузь на основі освіти. Вони мали потужні освітні центри, можливості яких перевищували потреби власної економіки. Такі країни просто продавали свої освітні послуги.
В Україні раніше також частково формувалася така модель. До нас їхали студенти насамперед із Азії, Африки, а також інших регіонів. Університети добре заробляли на цьому. Цю модель можна було далі розвивати. У цьому був і є наш освітній потенціал.
Крім того, через постійні обстріли змінюється сам формат навчання. Учора ми навчалися в аудиторіях, а сьогодні змушені переходити в онлайн або гібридний формат. Це шкодить освітньому процесу. Навіть якщо іноземні студенти хотіли б приїхати до України, безпека завжди буде на першому місці.
Освіта як інструмент інтеграції мігрантів
Стосовно заяв про те, що Україні варто щороку залучати 300 тисяч мігрантів. Скажу так — міграційну політику треба проводити виважено. Щоб не мати потім таких проблем, які сьогодні є в окремих країнах Європи.
Завезену іноземну молодь потрібно грамотно інтегрувати в суспільство насамперед через першу освіту. Вона може бути короткочасною, але, як показав іноземний досвід, шлях через освіту найбільш ефективний. За кілька років людина через освітній простір культурно і ментально інтегрується в суспільство.
Якщо цим процесом грамотно управляти, то дійсно можна отримати додатковий демографічний і трудовий потенціал. На виході цю масу людей можна направляти у ті галузі економіки, де Україна відчуває дефіцит кадрів. Це не обов’язково має бути вищою освітою. Це може бути професійна освіта.
Через безпекові обмеження такий освітній кластер можна було б розвивати передусім у західних регіонах України, де ситуація з безпекою краща і є достатній освітній потенціал.
Людина, яку, умовно кажучи, завели за руку в країну, навчили, допомогли їй сформувати культурні та професійні навички, а потім відвели на роботу, не буде займатися криміналом. Така людина буде інтегрована у суспільство, створюватиме додану вартість, платитиме податки, розвиватиме економіку. Але цим треба займатися.
А не так — просто приймати мігрантів без продуманої політики інтеграції. Досвід деяких європейських країн показує, що це може призвести до формування закритих осередків, де процвітає кримінал, і туди боїться заїжджати навіть поліція. Це може становити загрозу для суспільства. Тоді державі доведеться витрачати кошти не на створення доданої вартості, а на боротьбу з криміналом та новими соціальними загрозами. Цей негативний досвід потрібно враховувати.
Ризики втрат: Україна готує фахівців, які потім працюють у ЄС
Цей ризик існує давно, ще з початку 1990-х років. Наприкінці 1990-х я проводив наукове дослідження і займався оцінкою вартості підготовки фахівців.
За середніми світовими показниками підготовка спеціаліста гуманітарного напряму коштує суспільству близько 300 тисяч доларів. Після трьох років роботи за фахом така людина може створювати додану вартість приблизно на пів мільйона доларів на рік.
Підготовка фахівця точних або технічних наук коштує приблизно 500 тисяч доларів. Але за рік ця людина може створювати понад мільйон доларів доданої вартості, якщо працює за фахом.
Країна, яка вкладає ресурси в підготовку таких спеціалістів, а потім втрачає їх через еміграцію, фактично втрачає власні інвестиції і майбутню додану вартість.
Як уповільнити втрату людського капіталу
Тут є кілька складових. Перше — створювати бачення майбутнього. Молодь завжди йде туди, де бачить перспективу. Тому потрібно формувати в інформаційному, культурному та економічному просторі чітке бачення майбутнього України. Це робота глобальна.
Друге — безпека та стабільність. Якщо в окремих регіонах є проблеми з безпекою, необхідно створювати можливості для професійної реалізації в інших, безпечніших регіонах. Це можуть бути регіональні кластери, де одночасно розвиватимуться виробництво, освіта та зайнятість.
Третій напрям — можливість працювати на європейські чи інші міжнародні компанії, перебуваючи в Україні. Людина може фізично залишатися в Україні, працювати на закордонну компанію, отримувати дохід, сплачувати податки й витрачати кошти тут. Це дуальний напрямок — прив'язка до локального ринку.
Важливими можуть бути й цільові гранти від роботодавців, щоб студенти ще під час навчання могли бачити своє професійне майбутнє в Україні.
Якщо людина вже виїхала, потрібно з нею працювати таким чином, щоб ми потім могли її повернути. Для цього потрібно створювати проєкти майбутнього й максимально залучати українців за кордоном через освіту та роботодавців у наш простір — хоча б дистанційно.
Залишатися на зв’язку із тими, хто виїхав
Точково ми робимо це вже сьогодні, зокрема в університеті. Але це потрібно масштабувати й системно залучати випускників, які роз’їхалися по всьому світу, до відновлення та розвитку зв’язків з Україною.
Якщо людина залишається присутньою в українському інформаційному та професійному просторі, інші також бачать цей приклад. Рано чи пізно захочуть повернутися навіть ті, хто сьогодні комфортно живе за кордоном. Все одно на Батьківщину буде тягнути.
Не все вимірюється грошима чи комфортом. Людина хоче відчувати, що вона потрібна й корисна суспільству. Якщо на глобальному рівні працювати з такими людьми — інформаційно, культурно, ментально — і створювати позитивні приклади, це може дати результат.
На мікрорівні це вже працює. Якщо таку роботу проводити системно на державному рівні, ефект може бути значно більшим. Це має бути довгострокова робота — не на місяць чи два. Постійна присутність таких історій в інформаційному просторі, медіа та соціальних мережах може формувати нову модель сприйняття української діаспори.
Я знаю викладачів, які під час війни виїхали за кордон, але не втратили зв’язку з університетом. Вони продовжували працювати, залучали кошти для підтримки студентів, укладали договори про співпрацю. Через такі програми вже пройшли десятки й сотні студентів.
Це показує, наскільки великим може бути потенціал однієї людини. Все залежить від людського фактора. Якщо держава додатково підтримуватиме такі ініціативи та створюватиме позитивні приклади, це може стати потужним ресурсом для України.
