Сьогодні, 11 червня, в Брюсселі стартував дводенний саміт країн НАТО. Як відомо, Україна – серед запрошених на цей захід. Прагнення бути частиною загальноєвропейської безпеки стоїть для Києва у високому пріоритеті.
З ініціативи Угорщини євроатлантичні перспективи України і будь-яке зближення з НАТО гальмуються. Сторони не змогли врегулювати суперечку через реформу освіти, незважаючи на численні спроби досягти компромісу. Саме тому Угорщина заблокувала участь України у саміті.
Формально Києву вдалося обійти цю заборону. Що це змінює у кінцевому рахунку і які шанси України рухатися до НАТО й далі – залишається під питанням. Будь-які перспективи мають виходити від обох сторін, тоді у них є шанс. Позиція НАТО щодо України – загальновідома. Що стосується сподівань Києва на майбутнє, на думку експертів, державі потрібно міняти тактику і працювати на результат, тоді очікування від Альянсу можуть бути почутими.
Очікування і шанси України
8 липня глава представництва України при НАТО Вадим Пристайко повідомив, що Україна, незважаючи на протести Угорщини, все ж відвідає саміт Альянсу:
«Завдяки взаємодії з союзниками із НАТО нам вдалося переступити через блок, який встановлює Угорщина, намагаючись зловживати принципом консенсусу, що існує в НАТО. Варіант, який був визначений, - це спільне засідання з Грузією якраз через 10 років після Бухарестського саміту, коли і Україні, і Грузії пообіцяли, що вони стануть членами НАТО. Ми збираємося знову з альянсом і будемо обговорювати, яким чином за цей час Україна і Грузія просунулися, що ще треба зробити і яка допомога альянсу може надатися обом країнам»
глава представництва України при НАТО Очевидно, що даний формат – спроба врятувати ситуацію і ніяких перспектив Україні не гарантує. Це визнають як чиновники, так і експерти. Розширене партнерство, про що періодично йде мова – може бути альтернативою членству. Вигоди від такого співробітництва можуть бути короткостроковими – у підтримці деякими ресурсами і у реформах. Але існує ризик того, що вибір розширеного партнерства виключить перспективу членства повністю. Таку думку поділяє директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський.
«Для зближення нам не вистачає реальних результатів реформ. У всіх сферах: від військової до політичної, юридичної, економічної та правоохоронних органів. Експерти вже змучилися повторювати: членство або рух в НАТО – це не мета, а спосіб реформування України»
До того ж, зараз Альянс переживає не найкращі часи і причиною тому є не тільки швидко мінливі зовнішні чинники світопорядку та нові загрози. У самому блоці назріває криза, яку провокує американський президент Дональд Трамп. Про його вплив на північноатлантичну співдружність ми писали окремий спецматеріал. Тут же тільки відзначимо, що у НАТО досить своїх викликів, і питання відносин з Україною не є настільки критичним, як би того хотілося нам.
На думку експертів, щоб якісно просунутися вглиб відносин, Києву необхідно міняти тактику і перестати стукати у двері, які на даний момент закриті. Коментує Микола Капітоненко, експерт UA: Ukraine Analytica:
«У статті 10 Вашингтонського договору від 1949 року, яким було засновано НАТО, йдеться, що сторони можуть консенсусом запросити будь-яку європейську державу приєднатися до Договору, якщо вона поділяє закладені у ньому принципи і сприятиме зміцненню Північноатлантичної безпеки. Крім іншого, це означає, що нам не стільки варто ставити мету «приєднатися» до НАТО, скільки прагнути до того, щоб нас туди запросили»
Президент Порошенко раніше заявляв, що зафіксує євроінтеграцію та північноатлантичний курс у преамбулі Конституції України. Чи допоможе цей крок наблизити країну до НАТО? Ймовірно, що ні. Про це точно знають в Альянсі, і напевно знає президент. Тому що такий акт – це політичний крок і фіксація швидше у головах виборців про прихильність особисто Петра Порошенка.
«Не існує списку нормативних актів, які необхідно прийняти, або вимог, які потрібно виконати, щоб гарантувати членство в НАТО. Слово не за українським референдумом або Конституцією, а виключно з волі держав-членів»
Тому важливо вести діалог з конкретними країнами. У тому числі і з відкритими супротивниками, яким на сьогодні є Угорщина. Що стосується блоку в цілому, Україні, якщо вона дійсно розраховує на зрушення у відносинах, потрібно переглянути свої погляди у бік прагматичних рішень, а не політичної риторики:
«Стратегію України щодо Альянсу краще будувати на концепціях партнерства і взаємовигідного співробітництва. Ця мова буде більш зрозумілою і переконливою для інших столиць. Узгодження умов та обсягів допомоги, шляхів обміну досвідом, глибоке вивчення пріоритетів Альянсу – ось що буде означати реальне, а не декларативне співробітництво»
Іншими словами Україні варто подумати над тим, що вона дійсно готова запропонувати Альянсу. У чому вигода НАТО від приєднання України? Чи буде блок більш згуртованим, чи підсилить це безпеку країн Північноатлантичного співтовариства? Інакше усі наші політичні ритуали по заворожуванню НАТО залишаться у кращому випадку передвиборними іграми з електоратом. А, враховуючи той факт, що і сам Альянс переживає кризу міцності, Україні належить перевершити себе не намірами, а конкретними діями.
