Шістдесят тисяч працівників, до мільярда доларів на місяць і кілька десятків вироків за всю історію судового реєстру.
16 вересня Верховна Рада 313 голосами ухвалила, а Президент того ж дня підписав закон № 4986-IX, який доповнює Кримінальний кодекс статтею 255-4. Її головна новація не в строках, хоча вони сягають дванадцяти років, а в тому, що для обвинувачення більше не потрібен потерпілий. Пояснюємо, чому стаття 190 із цією індустрією не впоралася і що тепер доведеться доводити в суді.
Індустрія, яка не ховається
У квітні 2026 року Глобальна ініціатива проти транснаціональної організованої злочинності (GI-TOC) оприлюднила звіт «Scammers’ Paradise? Assessing Scam Centres in Eurasia», де оцінила кількість людей, зайнятих у шахрайських кол-центрах в Україні, приблизно в 60 тисяч, а їхній сукупний дохід – у суму до одного мільярда доларів на місяць. Автори чесно застерігають, що індустрія закрита і цифра є експертною оцінкою. Але українські силовики її не спростовують: за даними СБУ та Національної поліції, на початок серпня 2026 року в країні працювало щонайменше дві тисячі таких офісів.
Зсередини ця індустрія влаштована як звичайний бізнес, і саме це робить її такою стійкою. «Українська правда» на початку вересня описала типовий офіс. «Холодники» роблять масовий обдзвін за скриптами, видаючи себе за працівників банку або поліції. «Клоузери» перехоплюють налякану жертву і доводять її до переказу. «Техніки» налаштовують IP-телефонію та підміну номерів. Директор, якого називають «пульт», розподіляє регіони і контролює якість. У великих офісах є HR-відділи, бухгалтерія, служба безпеки і навіть арбітражники трафіку. Оператор першої лінії отримує від 600 доларів, ефективний клоузер – до 10 тисяч. Основний контингент – молодь 18–25 років, для якої це перша або друга робота. До 2022 року головним ринком була Росія; тепер, за оцінками, близько 80 відсотків дзвінків спрямовано на Польщу, Німеччину, Чехію та США.
Європа це помічає. У грудні 2025 року операція під координацією Євроюсту зупинила мережу кол-центрів у Києві, Дніпрі та Івано-Франківську, яка ошукала понад чотириста людей на суму понад 11,7 мільйона доларів і вербувала працівників у Чехії, Латвії та Литві, привозячи їх працювати в Україну. У травні 2026 року спільна латвійсько-українська операція закрила кол-центр у Харкові. Українські операції теж вражають масштабом: 12 серпня 2026 року Нацполіція звітувала, що за тиждень провела 411 обшуків, припинила роботу 94 кол-центрів із 1794 робочими місцями і вилучила близько двох мільйонів доларів готівки, кілограм золота у злитках і понад пʼять тисяч SIM-карток. Підозру в цій операції повідомили 26 особам.
Останню цифру варто перечитати. Двадцять шість підозр на майже дві тисячі робочих місць – це півтора відсотка. І це не аномалія одного тижня, а норма: до середини липня 2026 року Офіс Генерального прокурора нарахував 81 підозру за всіма операціями проти кол-центрів за 2026 рік разом. Ось на такому тлі і зʼявилася стаття 255-4.
Чому стаття 190 не справлялася
Пояснення лежить не в лінощах слідчих, а в конструкції норми. Шахрайство за статтею 190 КК – це заволодіння чужим майном шляхом обману або зловживання довірою. Склад матеріальний: злочин закінчено тоді, коли гроші перейшли до винного. Отже, у кожному епізоді слідчий мусить довести чотири речі: конкретного потерпілого, конкретну суму, конкретний обман і причинний звʼязок між обманом і переказом. Пояснювальна записка до законопроєкту визнає це прямо: відсутність доведеного обману або зловживання довірою як способу є підставою для визнання відсутності складу злочину.
Тепер уявімо офіс на сто робочих місць, який дзвонить до Німеччини. Потерпілі за кордоном, і кожного треба знайти, допитати через механізми міжнародної правової допомоги, отримати банківські документи, підтвердити суму. До 2022 року, коли головним ринком була Росія, це було неможливо в принципі. З Європейським Союзом можливо, але повільно і на кожен епізод окремо. А епізодів тисячі. Так виникає парадокс, який прозвучав на засіданні профільного комітету 14 вересня: правоохоронцям складно притягнути організаторів, бо «потрібно довести конкретний випадок шахрайства».
Друга проблема – розподіл ролей. За частиною другою статті 30 КК учасник організованої групи відповідає лише за ті правопорушення, у підготовці або вчиненні яких брав участь. Оператор, який особисто розмовляв із потерпілим, ще підпадає під статтю 190. А що робити з техніком, який налаштував підміну номерів, з HR-менеджером, який набирав людей через Telegram, з орендодавцем, який здає поверх «IT-компанії», з бухгалтером, який видає зарплату в криптовалюті? Формально вони пособники за статтею 27, але пособництво треба привʼязати до конкретного шахрайства, яке спершу треба довести. Головне науково-експертне управління Ради у висновку 2023 року пропонувало обходитися готуванням і замахом за статтями 14 і 15 у поєднанні з частиною четвертою статті 190. Юридично це можливо. Практично готування до шахрайства щодо ще не визначеного потерпілого – конструкція, за яку прокурори беруться неохоче, а покарання за готування за частиною другою статті 68 КК не може перевищувати половини максимального строку.
Третя проблема – термінологія. Частина четверта статті 190 карає шахрайство, вчинене «шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки». Це формулювання 2001 року, з епохи модемів, і воно пережило навіть повну нову редакцію статті в липні 2023 року. Чи є телефонний дзвінок через IP-телефонію «незаконною операцією з використанням електронно-обчислювальної техніки» – питання, на яке сама норма відповіді не дає, а автори законопроєкту прямо назвали цю ознаку застарілою і такою, що «частково унеможливлює доказування».
Був ще один шлях – стаття 255 про злочинну організацію. Саме так у червні 2026 року завершилася справа мукачівського кол-центру, оператори якого через програму Zoiper дзвонили громадянам Угорщини: один з учасників отримав вирок за частиною другою статті 255 і частиною пʼятою статті 190 на підставі угоди про визнання винуватості. Але злочинна організація за частиною четвертою статті 28 – це стійке ієрархічне обʼєднання щонайменше пʼяти осіб, створене для тяжких злочинів. Ієрархію треба довести, а кол-центр зазвичай оформлено як ТОВ або мережу ФОПів із «маркетинговою» діяльністю, де на папері ніякої ієрархії немає. Тому в реєстрі лише близько десятка вироків, де поруч зі словом «кол-центр» зʼявляється стаття 255.
Нарешті, є фактор, про який у пояснювальних записках не пишуть. 4 вересня 2026 року НАБУ і САП оголосили про операцію «Карфаген»: за версією слідства, заступник керівника департаменту міжнародного співробітництва Офісу Генерального прокурора створив організацію, яка ділила кол-центри на «своїх», що платять, і «чужих», щодо яких давалася команда «нападати», і легалізувала понад 90 мільйонів гривень. Суд визначив йому заставу у 120 мільйонів. Через три дні Генеральний прокурор подав у відставку. Це пояснює, чому 26 підозр на 94 офіси – статистика не лише юридична, а й інституційна.
Що саме зʼявилося в Кодексі
Ухвалений текст помітно відрізняється від того, що Рада прийняла в першому читанні ще у травні 2024 року. Тоді йшлося про три нові статті, зокрема про окреме «електронно-комунікаційне шахрайство» з формальним складом, і про строки до пʼятнадцяти років. До другого читання профільний комітет переписав проєкт повністю, урахувавши дві поправки зі 157, і в законі лишилася одна стаття з максимумом у дванадцять років. Саме її переповідаємо далі, а не редакцію, що розійшлася новинами 16 вересня.
Стаття 255-4 розміщена в розділі IX Особливої частини, серед злочинів проти громадської безпеки, поруч зі статтею 255 про злочинну організацію. Це не технічна деталь. Обʼєктом охорони тут є не майно конкретної людини, а безпека суспільства від існування спеціалізованої злочинної інфраструктури. Саме тому склад формальний: злочин закінчено в момент створення групи або вступу до неї незалежно від того, чи вдалося ошукати хоч когось.
Конструкція має сім частин. Створення групи або керівництво нею чи її структурною частиною карається позбавленням волі від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна. Участь у групі – від пʼяти до десяти років, конфіскація на розсуд суду. Надання засобів, послуг, інформації чи інше сприяння групі особою, яка не є її учасником, – так само від пʼяти до десяти років. Умисне залучення інших до участі або сприяння, зокрема пропонуванням роботи чи винагороди, а також поширення інформації з такою метою – від трьох до пʼяти років; те саме повторно – від пʼяти до десяти з обовʼязковою конфіскацією. Будь-яке з цих діянь, вчинене службовою особою з використанням становища, – від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати посади і конфіскацією. Сьома частина передбачає звільнення від відповідальності учасника або пособника, який до повідомлення про підозру добровільно повідомив орган про групу і активно сприяв викриттю; на творців і керівників це не поширюється.
Ключове – примітка. Електронно-комунікаційна шахрайська організована група – це обʼєднання трьох або більше осіб, попередньо організованих для систематичного заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою з використанням електронних комунікацій, учасники якого діють за узгодженим планом і розподілом функцій. Друга примітка додає, що діяльність групи може включати збирання й обробку персональних даних, банківської таємниці, реквізитів платіжних інструментів і кодів автентифікації. Якщо накласти цю конструкцію на описану вище структуру офісу, збіг майже дослівний: «пульт» – частина перша, «холодники» і «клоузери» – друга, техніки, орендодавці й арбітражники трафіку – третя, той, хто розміщує вакансії в Telegram, – четверта.
Закон набирає чинності наступного дня після опублікування. Станом на 17 вересня офіційної публікації ще не було, тож поки що жоден офіс під нову статтю не підпадає. Зворотної сили вона, як і будь-який закон, що встановлює відповідальність, не має: те, що відбувалося до дня набрання чинності, кваліфікуватиметься за старими правилами.
Що це змінює для слідчого
Зміна одна, але вона перевертає логіку розслідування. Предметом доказування стає не епізод, а інфраструктура. Слідчому більше не потрібно шукати німецького пенсіонера і чекати рік на відповідь за запитом про правову допомогу, щоб повідомити про підозру директору офісу. Достатньо довести, що офіс існує, що в ньому працюють троє і більше людей, що вони діють за скриптами і розподілом функцій і що мета цієї діяльності – обман. Докази цього лежать у самому офісі: скрипти з інструкціями представлятися «службою безпеки банку», CRM із логами дзвінків, програми підміни номерів, бази потенційних жертв, графіки змін, чати зі «штрафами» за розголошення адреси, зарплатні відомості в криптовалюті. Усе це і раніше вилучали під час обшуків, але воно слугувало лише тлом для епізодів. Тепер це і є склад злочину.
Друга зміна – коло осіб. Частина третя вперше дає прямий інструмент проти тих, хто не дзвонить: техніків, орендодавців, постачальників SIM-банків та IP-телефонії, HR-аутсорсу. Частина четверта – проти рекрутерів, і тут варто звернути увагу на слова «поширення інформації з метою такого залучення»: оголошення про вакансію «оператора з високим доходом, без досвіду, офіс у центрі» тепер може стати предметом кримінального провадження саме по собі. Третя зміна – стимул до співпраці. Оператор, який прийде першим до повідомлення про підозру і здасть «пульт», звільняється від відповідальності. У бізнесі, побудованому на молодих людях без юридичного досвіду, цей механізм може виявитися дієвішим за строки.
Є і менш очевидний ефект. Частини перша і шоста – особливо тяжкі злочини, друга, третя і пʼята – тяжкі. Це означає десяти- і пʼятнадцятирічні строки давності, повний арсенал негласних слідчих дій і серйозніші підстави для тримання під вартою. Щоправда, тут перебільшувати не варто: частина четверта статті 190 і раніше була тяжким злочином, тож прослуховувати кол-центри закон дозволяв і до цього. Змінився не інструментарій, а те, що ним потрібно довести.
Такий підхід не є українським винаходом. Директива ЄС 2019/713 про боротьбу з шахрайством із безготівковими платіжними засобами вимагає від держав-членів окремо криміналізувати виготовлення і придбання інструментів для такого шахрайства незалежно від того, чи було воно вчинене, а для самого шахрайства, вчиненого в межах злочинної організації, встановлює максимальний строк не менш як пʼять років. Німеччина з жовтня 2021 року має параграф 127 Кримінального уложення, який карає саме за утримання злочинної торговельної платформи в інтернеті, а не за окремі угоди на ній. Логіка та сама: коли злочин стає індустрією, карати треба інфраструктуру.
Що доведеться доводити
Формальний склад не означає, що доводити нічого. Він означає, що доводити доведеться інше, і на кожному пункті захист матиме про що сперечатися.
Перше – існування групи з усіма ознаками примітки: троє і більше осіб, попередня організованість, узгоджений план і розподіл функцій, використання електронних комунікацій, мета у вигляді систематичного заволодіння майном шляхом обману. Слово «систематичне» стане першим полем бою. Головне юридичне управління ще до голосування зауважило, що закон не визначає, скільки епізодів утворюють систематичність і чи є вона ознакою мети або фактичної діяльності. Обвинувачення доводитиме, що йдеться про мету, тобто про модель бізнесу, а не про кількість вдалих дзвінків; захист наполягатиме, що без доведених епізодів систематичності немає. Практика Верховного Суду з цього питання зʼявиться не раніше ніж за два-три роки.
Друге – роль. Створення і керівництво доводитимуть через фінансування, оренду, найм, встановлення планів і розподіл виручки; участь – через виконання функцій за скриптом; сприяння – через надання конкретних засобів або послуг з розумінням, кому вони надаються; залучення – через оголошення, співбесіди, винагороду за приведених. Тут закон свідомо не вимагає доведення конкретного результату дій особи, і в цьому його сила.
Третє, і найважливіше для рядових працівників, – усвідомлення протиправного характеру діяльності групи. Ця ознака є в частинах другій, третій і четвертій, і саме на ній триматиметься захист операторів: «думав, що працюю в колекторській агенції», «нам казали, що це легальний брокер», «я лише читав текст з екрана». Доводити усвідомлення будуть через зміст скриптів, де оператор представляється поліцією або банком, через інструкції щодо підміни номерів, заборону називати справжню адресу офісу, оплату готівкою або в криптовалюті, «штрафи» за витік і саму практику, коли працівника, який звільняється, зобовʼязують знайти собі заміну. Прикметно, що для творців і керівників за частиною першою такого застереження немає: їхня обізнаність презюмується самим фактом створення.
Четверте – межі звільнення від відповідальності. Воно працює лише до повідомлення про підозру, вимагає і добровільного повідомлення, і активного сприяння, не поширюється на творців та керівників і, як зауважило юридичне управління, не поширюється на рекрутерів за частиною четвертою. Тобто HR-менеджер, який захоче співпрацювати зі слідством, такої можливості за буквою закону не має, і це виглядає як прогалина, а не як задум.
Пʼяте – співвідношення зі статтею 190. Юридичне управління попереджало про ризик подвійного врахування одних і тих самих обставин. За аналогією з практикою щодо статті 255, де участь у злочинній організації і конкретні злочини кваліфікуються за сукупністю, слід очікувати, що доведені епізоди й далі інкримінуватимуть за статтею 190 додатково до 255-4. Для потерпілих це важливо: саме стаття 190 дає підстави для цивільного позову в кримінальному провадженні, і без доведених епізодів відшкодування не буде.
Слабкі місця
Закон має щонайменше три вразливості, і назвати їх важливіше, ніж переповідати санкції.
Перша – розмитість частини третьої. «Надання засобів, послуг, інформації та інше сприяння» без вказівки на характер та істотність сприяння здатне охопити оператора звʼязку, банк, який обслуговує рахунок ТОВ, або власника офісного центру. Запобіжником є вимога усвідомлення протиправного характеру діяльності групи, але саме навколо цього усвідомлення і точитимуться спори, а до появи усталеної практики ризик тиску на легальний бізнес реальний. Економічні експерти вже висловили побоювання, що правоохоронці «будуть заявляти, що компанії – злочинні організації», і вимагати за це плату.
Друга – адаптація індустрії. На тому самому засіданні комітету 14 вересня прозвучало, що офіси на 50–60 людей уже дробляться на квартири по три-пʼять осіб, частина працівників переходить на дистанційну роботу або виїжджає до Болгарії та на Кіпр. Поріг у три особи ці осередки формально долають, але довести узгоджений план і розподіл функцій між трьома людьми, які ніколи не бачили одне одного, значно важче, ніж описати офіс на сотню робочих місць.
Третя – та, з якої все почалося. Жодна стаття Кодексу не працює, якщо прокурор ділить кол-центри на «своїх» і «чужих». Проблема не в тому, що в Кримінальному кодексі немає слова «кол-центр», а в тому, чи готові правоохоронні органи розслідувати ці структури і прикриття з боку власних колег. Формальний склад – гострий інструмент в обидва боки: він однаково спрощує і чесне обвинувачення, і вимагання. Критики нового закону наголошують, що інструментів у Кодексі вистачало й раніше. Це не зовсім так, як показано вище, але частка правди тут велика.
Висновок
Стаття 255-4 робить із шахрайським кол-центром те саме, що стаття 255 колись зробила з організованою злочинністю: переносить центр ваги обвинувачення з епізоду на структуру. Для індустрії, яка обманює людей за кордоном і ховається за ФОПами, це правильна відповідь, і вона відповідає європейській логіці криміналізації інфраструктури. Слідчий отримує предмет доказування, який лежить в офісі, а не за кордоном; рядовий оператор – реальний шлях вийти без судимості; рекрутер і технік – статус, якого раніше не мали.
Але тест для закону не в кількості підозр найближчими місяцями, а в тому, кому їх повідомлять. Якщо першими обвинуваченими за статтею 255-4 стануть девʼятнадцятирічні «холодники», а не «пульти», орендодавці й ті, хто дає їм «дах», стаття повторить долю попередниць. Для цього не потрібна нова норма.
Віталій Чаюн
