Ситуація з візитом Тихановської — це дійсно тролінг Лукашенка.
Однак розумність такої політики залишається під питанням. Ми ж розуміємо, що роки в клубі веселих та винахідливих не прийшли даром. І ми бачимо такий собі «конкурс капітанів» з подколами і тролінгом щодо Лукашенка. Тихановська — самопроголошена лідерка опозиції, бо спочатку головним конкурентом Лукашенка у 2020 році вважався Бабарико, голова білоруського відділення «Газпромбанку», на якого ставив Кремль. Але його Лукашенко швидко запроторив до в'язниці. Далі черга дійшла до чоловіка Тихановської. І в той час, коли чоловік перебував у в'язниці, вона увійшла в роль лідера опозиції. Тому, що вона скоріше призначена на цю роль, казати про якісь електоральні перспективи конкурентної боротьби — якщо колись будуть дійсно конкурентні вибори в Білорусі — важко, Тихановська, скоріше за все, програє.
Ставити треба на тверде. А Тихановська — це зовсім інша субстанція.
І якщо ми бажаємо, щоб у нас були нормальні стосунки, треба все ж таки сідати і домовлятися. Хоча б з тієї причини, що у нас тисяча кілометрів спільного кордону з Білоруссю, а резерви вкрай потрібні на Донбасі, на Запоріжжі, тощо. Напруженість на білоруському кордоні призведе до того, що 3-4 бригади підуть туди прикривати. Цей раціональний чинник я вважаю головним.
Яким би там Лукашенко не був, але підтримувати нормальні стосунки (наскільки це можливо) — це політика здорового глузду. А Тихановська приїхала на день, виступила та поїхала собі далі. Пам'ятаєте, був такий у Венесуелі Хуан Гуайдо, якого також призначили переможцем виборів і лідером опозиції, але зараз він кудись зник. І навіть після того, як американці викрали Мадуро, він не з'явився на політичній арені, там зовсім інші фігури. Саме таке майбутнє, скоріше за все, чекає і Тихановську.
Андрій Золотарьов
