Торгівля людьми – це сучасна форма рабства, де людина стає товаром для експлуатації в сексуальній сфері, примусовій праці, жебрацтві чи навіть вилученні органів.
У Кримінальному кодексі України (КК) це правопорушення врегульовано статтею 149, яка визначає торгівлю людьми як вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання особи з метою експлуатації, вчинені з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану, примусу чи підкупу. Покарання варіюється від 3 до 15 років позбавлення волі, залежно від обтяжуючих обставин, таких як участь організованих груп, насильство чи жертви серед дітей. Ця норма не просто криміналізує діяння – вона захищає фундаментальні права людини, роблячи згоду жертви нерелевантною, якщо до неї застосовувалися засоби впливу.
Закріплення такої норми в українському законодавстві є критичним для виконання міжнародних зобов'язань. Україна ратифікувала Протокол ООН про попередження і припинення торгівлі людьми (2004 рік) та Конвенцію Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми (2010 рік). Ці документи вимагають не лише криміналізації, а й ефективних механізмів розслідування та захисту жертв. У контексті повномасштабної війни з Росією, яка загострила вразливість мільйонів українців – від біженців до внутрішньо переміщених осіб – дотримання цих стандартів стає питанням національної безпеки. За даними Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України, з початку 2025 року статус постраждалих від торгівлі людьми отримали 112 осіб, а Національна поліція зареєструвала 144 кримінальних провадження. Війна створила нові «можливості» для торгівців людьми: понад 6,5 мільйона українців виїхали за кордон, збільшивши ризики експлуатації. Без адаптації законодавства до цих реалій міжнародні зобов'язання ризикують залишитися на папері, а жертви – без справедливості.
Саме на тлі цих викликів з'явився законопроєкт № 14152 від 24 жовтня 2025 року, ініційований народними депутатами на чолі з В. В. Захарченком. Цей документ пропонує внести зміни до статті 297-1 Кримінального процесуального кодексу (КПК), розширивши перелік злочинів, для яких можливе спеціальне (заочне) досудове розслідування. Запропоновано, статтю 149 КК додати до списку правопорушень, у разі вчинення яких щодо підозрюваного, який переховується на тимчасово окупованих територіях України чи в державі-агресорі, може бути проведене розслідування без фізичної присутності такої особи. Це означає, що слідство зможе продовжуватися на підставі ухвали слідчого судді, навіть якщо обвинувачений оголошений у міжнародний розшук і уникає відповідальності перебуваючи за кордоном.
Ключові нововведення: заочне розслідування як інструмент невідворотності покарання
Пропоновані зміни прості, але можуть мати суттєвий вплив на перебіг розслідування фактів торгівлі людьми: абзац перший частини другої статті 297-1 КПК доповнюється цифрами «149». Це дозволяє застосовувати спеціальне досудове розслідування щодо злочину, передбаченого статтею 149 КК (торгівля людьми) поряд з іншими серйозними злочинами, як тероризм, державна зрада чи корупція. Мета – подолати бар'єри, створені війною. Так, з початку повномасштабного вторгнення 2022 року переховування підозрюваних на окупованих територіях чи у РФ унеможливлює екстрадицію та завершення розслідувань у розумні строки. За даними Національної поліції, 75 проваджень за статтею 149 КК зупинено через розшук. Упродовж 2024 року лише одне кримінальне провадження завершено з підозрюваним, який перебував у розшуку. Законопроєкт сприятиме «посиленню спроможності органів досудового розслідування», забезпечуючи невідворотність покарання. Це відповідає рекомендаціям GRETA (Групи експертів Ради Європи), яка у своєму звіті за 2025 рік відзначила прогрес України в доступі жертв торгівлі людьми до правосуддя, але закликала до адаптації процедур до воєнних умов.
Ці зміни зумовлені не лише війною, а й глобальними трендами. Звіт Державного департаменту США про торгівлю людьми 2025 року підкреслює, що в Україні, як країні походження, транзиту та призначення для жертв, війна посилила внутрішню експлуатацію – 58% жертв виявлено у своїй країні (в Україні). Додаючи статтю 149 КК до переліку злочинів, за якими можливе спеціальне досудове розслідування, Україна гармонізує законодавство з Конвенцією Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, де робиться акцент на ефективному переслідуванні та покаранні осіб, незалежно від їх місцезнаходження.
Слабкі сторони: баланс між ефективністю та правами людини
Попри переваги, законопроєкт не позбавлений ризиків, які можуть ускладнити його імплементацію. По-перше, заочне розслідування потенційно порушує принцип презумпції невинуватості та право на захист (стаття 6 Європейської конвенції з прав людини). Без присутності обвинуваченого складно забезпечити повноцінне оскарження доказів, що може призвести до оскаржень таких рішень у Європейському суді з прав людини. Війна робить це ще гострішим: як відрізнити реальне переховування від неможливості з'явитися через окупацію?
По-друге, відсутність додаткових гарантій. Пояснювальна записка не пропонує посилення судового контролю чи механізмів для жертви – фокус лише на розслідуванні. Це може призвести до зловживань, наприклад, коли підозрюваних «заочно» карають без достатніх доказів. Досвід застосування заочного режиму в інших справах (373 провадження у 2024 році) показує позитив, але й критику від правозахисників за брак прозорості.
По-третє, фінансово-економічні аспекти: в пояснювальній записці стверджується, що прийняття законопроєкту не потребує додаткових коштів з бюджету, але на практиці розширення заочного режиму вимагатиме ресурсів для міжнародного розшуку та захисту жертв. Без цього ефективність залишиться теоретичною.
Отже, законопроєкт № 14152 – це спроба адаптувати правосуддя до реалій війни, де торгівці людьми ховаються за лінією фронту. Він посилює боротьбу з торгівлею людьми, відповідаючи міжнародним стандартам, але потребує доопрацювань для захисту прав усіх сторін. У країні, де з початку 2025 року 112 осіб визнано постраждалими від торгівлі людьми, така ініціатива може врятувати життя. Проте без балансу ризикує стати інструментом поспішного правосуддя. Слідкувати за проходженням законопроєкту варто – від цього залежить, чи стане Україна прикладом стійкості в протидії сучасному рабству.
