На питання про те, де ще взяти гроші на найближчі роки, неможливо дати відповідь.
Оскільки абсолютно не зрозуміло, скільки і на що Україні потрібно коштів. Якщо переформулювати питання таким чином, а чи покриє це фінансування дефіцит бюджету на наступний рік — в цьому сенсі так. Але чи вистачить коштів — ні. Бо абсолютно незрозуміло, чого саме і на що не вистачає.
Мета — це те, чого прагнуть досягти. Ви десь бачили, щоб представники влади сказали: ми в 2026 році маємо... — і далі перелік того, що саме маємо зробити. Таке є? Ні. Немає цього.
Дефіцит бюджету на наступний рік — близько двох трильйонів гривень. Чи перекривають цей дефіцит ці 45 мільярдів доларів на рік? Майже перекривають, але що з того? Абсолютно нічого. Подивіться на структуру бюджету. Там хоч якісь видатки мирного часу стали меншими? Ні. Четвертий рік повномасштабної війни, але структура видатків залишилася такою самою, якою була в 2021 році. Деякі скорочення відбулися, але не більше.
Я не розумію мети: що ми маємо зробити за ці гроші від європейців. Мети немає. Тому дати відповідь на питання, а скільки нам не вистачає грошей, неможливо, бо я не розумію, на що конкретно вони потрібні, окрім загальних фраз. Чи кудись поділися схеми Міндіча, «двушки на Москву»? Не поділися. Чи може хтось гарантувати, що видані кредити не зникнуть у невідомому напрямку, як попередні? Ні.
Не зрозуміло, чим допоможуть нові кредити, якщо абсолютно непрозора структура видатків і немає кінцевої мети. Є ситуативні завдання фінансування бюджету, але немає мети. «Вижити» — це не ціль, це даність. Якщо «вижити» стає ціллю, то про гроші взагалі мова вже не йде. А якщо немає мети, то всі грошові потоки йдуть зрештою невідомо куди.
Юрій Гаврилечко
