Україна відзначає 212-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка
Сьогодні, 9 березня 2026 року, українська нація вшановує пам’ять свого головного пророка, поета та художника — Тараса Григоровича Шевченка.
У часи повномасштабної війни постать Кобзаря набула особливої ваги, перетворившись на символ незламного опору російській експансії та маніфест боротьби за право вільно жити на власній землі.
Життєвий шлях Шевченка розпочався 1814 року в селі Моринці у родині кріпаків. Рано залишившись сиротою, хлопець пройшов через тяжку школу наймитування у дяків, де вперше відчув потяг до грамоти та живопису.
Згодом Тарас потрапив до прислуги помічника Енгельгардта, який, помітивши хист юнака до малювання, вирішив зробити з нього придворного художника, відправивши на навчання до Вільна та Петербурга.
Доленосною подією стала весна 1838 року, коли видатні діячі культури Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили 24-річного поета з кріпацтва за 2500 рублів.
Отримавши свободу, Шевченко став студентом Академії мистецтв, а вже у 1840 році світ побачив його перший «Кобзар» — збірку, що назавжди змінила українську літературу.
«Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!» — ці рядки Шевченка сьогодні знає кожен українець, адже вони стали головним гаслом сучасної боротьби.
Його поезія, зокрема гостра політична поема «Сон», викликала лють у самодержавної системи Російської імперії, що призвело до арешту поета у 1847 році за участь у Кирило-Мефодіївському братстві.
Десять років заслання в оренбурзьких степах із суворою забороною писати й малювати не зламали волю митця.
Навіть у найтяжчі часи він продовжував творити «захалявні книжечки», вірячи у неминуче відродження України.
«Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. Й неситий не виоре На дні моря поле», — стверджував Кобзар, даючи наснагу наступним поколінням.
Цікаво, що сучасники знали Шевченка не лише як суворого пророка, а й як успішного світського портретиста в Петербурзі, який любив модно одягатися та смакувати каву по-віденськи.
Його знаменита смушева шапка була не ознакою бідності, а тогочасним столичним шиком. Попри те, що поет прожив в Україні лише 15 років свого життя, саме вона була головним образом усієї його творчості.
Смерть наздогнала Тараса Григоровича 10 березня 1861 року в Петербурзі. Згідно з його легендарним «Заповітом», прах поета згодом було перезаховано в Україні, на Чернечій горі у Каневі.
Сьогодні пам’ятники Шевченку встановлені у 35 країнах світу, а його твори перекладені більш ніж ста мовами, що підтверджує глобальне значення його постаті.
«Я понесе з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани, і гори — Все покину і полину До самого бога Молитися... а до того Я не знаю бога», — ці пророчі слова сьогодні звучать як обіцянка перемоги та остаточного звільнення рідного краю від загарбників.
Популярні вірші Тараса Шевченка
«Заповіт»
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани, і гори –
Все покину і полину
До самого бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
«Думи мої, думи мої…»
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?...
За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі...
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душі козацькії
В Украйні витають –
Там широко, там весело
Од краю до краю...
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий – море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили – гори, –
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засідала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило...
(фрагмент)
«Мені тринадцятий минало»
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
(фрагмент)
Нагадаємо, яке церковне свято 9 березня: історія, традиції та народні прикмети.
Також календар Днів ангела на березень 2026 року: хто святкуватиме іменини.
