Ура, понеділок! Продовжуємо нашу рубрику виживання в реальності, де за один тиждень встигають упасти сірі кардинали, європейські зірочки з корупційними підозрами і весь Голлівуд одночасно хапається за серце. Зате понеділок стабільний – знову прийшов, значить, ми все ще в грі.
Минулого тижня головною внутрішньою серією стала історія «Єрмак пішов, Єрмак винен, президент – жертва гіпнозу».
Андрія Єрмака офіційно звільнили з посади керівника Офісу президента, а також вивели з РНБО і штабу Верховного головнокомандувача. Нам урочисто повідомили, що він «подав у відставку». Але у відставку йдуть посадові особи, а керівника Офісу президента просто звільняють з роботи. Тобто юридично це саме звільнення, замасковане під красиву «відставку» на фоні обшуків, розслідувань можливих корупційних історій та тиску з боку антикорупційних органів і партнерів.
І от далі починається найцікавіше. Людина, яку роками описували як сірого кардинала Банкової, раптом перетворюється на універсального цапа-відбувайла. Ті, хто ще вчора тихенько шепотіли на кухнях, сьогодні голосно розповідають, який це був «страшний» Єрмак, як усі його боялися, і як він нібито тримав президента у повному полоні.
Офіс, схоже, вирішив погратися у відбілювання: мовляв, президент був майже як зомбований, не бачив реальної картини, а тепер, коли Єрмак пішов, раптом «прозрів» і повернувся до себе справжнього. Проблема в тому, що ця красива легенда звучить не як виправдання, а як вирок – і президенту, і системі. Якщо верховного головнокомандувача можна «загіпнотизувати» одним-єдиним персонажем з Банкової, то хто гарантує, що завтра його не «загіпнотизує» хтось інший – умовний Трамп, новий головний радник чи будь-який зовнішній гравець?
Місцями навіть трохи шкода Єрмака – хоча, чесно, це остання людина, яку хочеться жаліти. Але ще гірше виглядає держава, яка замість чесної розмови про відповідальність і баланс гілок влади вигадує казку про «злого мага», що збив з пантелику доброго, але довірливого президента. З хорошого тут хіба те, що табу на критику «правої руки президента» нарешті знято, й суспільство голосно обговорює те, про що давно говорило пошепки.
Щоб ми раптом не вирішили, що корупція – це суто наш локальний фольклор, Євросоюз синхронно підкинув другу серію: «корупція універсальна, але й боротьба з нею теж».
У Бельгії затримали колишню голову європейської дипломатії Федеріку Могеріні – ту саму, яка колись була обличчям зовнішньої політики ЄС, а останні роки керувала Коледжем Європи та Європейською дипломатичною академією.
Справу веде Європейська прокуратура. Суть підозр – можливі зловживання навколо тендеру на програму підготовки молодих європейських дипломатів: підозра, що Коледж Європи міг заздалегідь знати умови конкурсу, вчасно купити нерухомість під гуртожитки і потім виграти контракт майже на мільйон євро. У пакеті – підозри шахрайства, корупції, конфлікту інтересів, порушення професійної таємниці.
Могеріні затримали разом ще з двома фігурантами справи, допитали, офіційно висунули обвинувачення і відпустили; паралельно вона подала у відставку з керівних посад, заявивши, що невинна і співпрацює зі слідством.
Для нас у цій історії важливе не стільки прізвище, скільки механіка. По-перше, в ЄС можуть відкривати розслідування проти топ-чиновників, якщо є підозри, а не тільки проти дрібних виконавців. По-друге, самі ці топ-чиновники розуміють правила гри: як тільки з’являються серйозні запитання, вони негайно подають у відставку, а не сидять у кріслі до останнього звіту й не розповідають нам, як їх «не так зрозуміли». І головний висновок простий: корупція є всюди, але справжня різниця в тому, чи існує політична воля й інституційні механізми доводити такі справи до кінця, незалежно від посади та прізвища. Там, де ця воля є, «свої» теж стають підозрюваними, а не довічно недоторканними.
А щоб ми взагалі не розслаблялися, у світовій маскульт-реальності паралельно крутять третю серію – «Голлівуд у нервовому тіку: Netflix купує Warner Bros».
Netflix домовився про угоду приблизно на 108 мільярдів доларів, щоб забрати собі студію Warner Bros і стрімінговий сервіс HBO Max – разом із усіма скарбами на кшталт «Гри престолів», DC, «Дюни» та «Гаррі Поттера».
Голлівуд відреагував як на оголошення космічного апокаліпсису. Режисери й продюсери пишуть відкриті листи до Конгресу США, попереджають про «катастрофу для кіноіндустрії» і монстра, який отримає надто багато влади над контентом. Джеймс Кемерон уже встиг назвати угоду «дизастром», профспілки говорять про загрозу робочим місцям і різноманіттю історій, антимонопольні регулятори готуються до великого бою. Дональд Трамп окремо заявив, що така угода може стати «величезною проблемою» і закликав владу дуже уважно поставитися до неї з точки зору конкуренції та впливу на ринок.
З точки зору глядача в короткій перспективі все виглядає привабливо: ще більше серіалів в одному додатку, менше біганини між сервісами, менше «де це зараз показують». Але в довшій перспективі мова вже не тільки про зручність, а про концентрацію впливу – коли один гравець одночасно знімає, володіє правами, розповсюджує і вирішує, що саме ми побачимо.
І тут всі три історії раптом складаються в одну картинку. В Києві ми сперечаємося, як виглядає відповідальність і хто у нас насправді приймає рішення – президент чи його «сірі кардинали». У Брюсселі демонстративно показують, що навіть колишня голова європейської дипломатії може стати фігуранткою справи, якщо є питання до прозорості. В Голлівуді з криком захищаються від медіа-монстра, який може зібрати занадто багато контролю над тим, що ми всі дивимося вечорами.
По суті, в усіх трьох випадках мова про одне й те саме – про концентрацію влади. Політичної, фінансової, медійної. Про те, чи дозволяємо ми комусь одному тримати за горло інформацію, рішення, гроші або картинку нашої реальності. І про те, чи є в системі запобіжники: антикорупційні органи, прокуратура, антимонопольні служби, незалежні медіа, просто суспільний сарказм, який не дає спокійно продавати нам казки про «злого мага» і «добрих, але зомбованих» керівників.
Добра новина тут у тому, що всі ці історії виходять на поверхню. Неприємно, соромно, голосно, іноді дуже нервово – але виходять. А значить, у нас все ще є шанс не перетворитися остаточно на героїв поганого серіалу, який писали без нас.
Понеділок почався – і це вже добрий знак.
Галина Хейло
