В Україні кожна лавочка і квартира можуть стати "місцем розпусти": інтерв'ю з власницею готелю Cherry Twins і адвокатом Андрієм Тарасовим

На початку 2023 року поліція провела обшуки в готелі Cherry Twins, який позиціонує себе як до lovespace. В результаті слідчих дій правоохоронців власниця готелю Олена Соловйова отримала травми і справу, а бізнес - серйозні збитки.

Чому такий готель, який є нормою в Західному світі, де проводять семінари про сексуальну освіту, свята і тематичні вечірки за участю зірок, зйомки для всесвітньо відомих брендів, став предметом уваги поліції під час повномасштабної війни, ми поговорили з власницею love-готелю Cherry Twins Оленою Соловйовою і адвокатом Андрієм Тарасовим (не представляє інтереси Олени Соловйової в суді по цій справі).

Давайте почнемо із розпусти. Що таке «розпуста» в українському законодавстві?

Олена Соловйова: Я не можу сказати що таке розпуста в українському законодавстві, бо я не юрист. Але я можу сказати, що з точки зору того, як вона прописана - це безглуздя.

Андрій Тарасов: Є у нас в Кримінальному Кодексі стаття 302 - створення та утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти. Ця стаття, як правило, інкримінувалась разом з іншими. Або з «порнографічною статтею» (301), або з 303 статтею КК про сутенерство і адміністративною (проституція). Сама по собі 302 стаття, як правило, ніколи і нікому не інкримінується, я спеціально вивчав судову практику.

Цей випадок, наскільки мені відомо, є першим в історії, коли людині інкримінують саме 302 статтю як створення місця розпусти та звідництво для розпусти. При цьому самого поняття «розпуста» законодавство України не встановлює. Тобто у коментарях до Кримінального кодексу визначено, що розпусту пропонують кваліфікувати через розпусні дії, визначення яким дано у коментарі до 156 статті КК про розпусні дії щодо неповнолітніх. Проте цю статтю до дорослих людей застосовувати неможливо, оскільки щодо неповнолітніх - будь-яка дія сексуального характеру та навіть будь-яка розмова сексуального характеру кваліфікується як розпусні дії. Між дорослими людьми це не працює. 

Чому працює це разом із двома іншими статтями? Бо обʼєктом захисту цієї статті кримінального кодексу є суспільні відносини, які сформувалися в Україні на підставі міжнародних договорів до яких приєдналася Україна, і які проголошують боротьбу з проституцією та порнографією. Тому логічно, якщо щось із цього продукується, то місце, де це відбувається, може бути кваліфіковане як місце розпусти. 

Але сама по собі розпуста інкримінуватися не може. Бо немає критеріїв цієї розпусти. Навіть якщо ми візьмемо за приклад порнографію - там є відповідні критерії, затверджена методика, експерти з допусками, які можуть визначити, де еротика, а де порнографія, і хоч якось це обгрунтувати. Тут суд має взяти до уваги висновок експертів при кваліфікації злочину та обранні покарання. У випадку із розпустою немає такого поняття, методик визначення та експертів з розпусти, це питання виключно суспільної моралі, бо комусь розпуста - це дошлюбні статеві звʼязки, а комусь і два партнера одночасно - це не розпуста, а легка бесіда.



Щодо звідництва. У попередньому інтервʼю ви чітко зазначили, що люди, які приходять у готель - це вже чітко сформовані пари. Яким чином в справі з’явилося звідництво? 

Олена Соловйова: Давайте я вам дам телефон оперативного уповноваженого і ви в нього запитаєте, звідки зʼявилося звідництво, чому моя розмова з хімчисткою трактується як спроба придбати наркотики. 

У мене немає пояснення, чому, коли дорослі люди бронюють номер в готелі, власник готелю вважається звідником. Це поза логікою. На вечірку - так, приходять і пари, і не пари. Під час вечірки люди спілкуються і знайомляться, але це відбувається на будь-якій вечірці. Тому знову ж таки - в чому тут полягає звідництво? Виходячи з логіки наших державних службовців, якщо ви в себе вдома зберете компанію, наприклад, для гри в покер - ви можете стати звідником. Навіть якщо вони дорослі, одружені і так далі - це в тому випадку, як це зараз підноситься в моїй кримінальній справі, отак це виглядає. Як мені сказав мій адвокат - не намагайся шукати в цьому логіки, її немає.



Ілюстрація зі сторінки Facebook Андрія Тарасова.

Ви зазначили, що сфера регулюється міжнародними договорами. Але в Європі та й у багатьох інших країнах це дозволено.

Андрій Тарасов: Усе залежить від того, яка країна приєдналася до цього міжнародного договору, а яка ні. Це не суто законодавство ЄС. Це міжнародні договори. 

Олена Соловйова: У кожної європейської країни є своє трактування. У Німеччині воно одне, в Британії друге, у Німеччині третє. Якщо в Німеччині ви можете відвідати «Кіткат», будучи держслужбовцем - і це багато поверхів клубу, де сексом займаються всі, хто туди заходить, і це не є чимось шокуючим, це нормально. А в Польщі заборонені аборти. Але те, що відбувається в Україні - це не Польща і не Німеччина, це Київська Русь в дохрестові часи.



Ваш готель існує більше пʼяти років. До цього прецеденту проблем не було. Чому це сталося зараз?

Олена Соловйова: Мабуть, тому що зараз часи, коли до 8 з 10 господарів бізнесу «приходили». І незалежно - в тебе манікюрний салон чи готель. Просто в «мутні часи» можна ловити «рибок». Це спроби рейдерити бізнес, віджимати, вимагати хабарі. Це залякування. Виникає питання - за що ми півтора року воюємо? За що мій чоловік отримав три поранення і контузії? Де ці європейські цінності? Що ми відстоюємо? Де ця свобода, за яку ми боремося із зовнішнім ворогом, якщо у нас таке відбувається тут і зараз?

Жодних натяків про «поділіться» не було.

Наскільки я памʼятаю з матеріалів, які були після\обшуку, з вашої точки зору там були порушення під час сторони правоохоронних органів. Чи ви плануєте із цим іти в суд?

Я перепрошую, ви зараз у Швейцарії зі мною чи в Німеччині? Наша судова система влаштована таким чином, що під час обшуку правоохоронці можуть витворяти взагалі будь-що. Все, що їм заманеться. Ламати, забирати, наносити травми, тілесні ушкодження. 

У мене шрам буде на все життя після обшуку - мене жбурнули, як кошеня, на стіл з бокалами, розбите скло позрізало руку. Потім правоохоронці відмовлялися викликати швидку і я дві з половиною години сиділа, а в мене фонтаном з руки витікала кров. Коли я вже втратила свідомість - тоді вони погодилися покликати мені лікаря. І нічого їм за це не буде. Бо у нас це нормально під час обшуку. Вони будь-які свої дії можуть пояснити. 

Я розумію ще те, що вони ногами вибивали відкриті дверу, хоча можна було просто повернути ручку. Але нащо було ногами гупати по стінах і робити дірки в гіпсокартоні? Оце я не розумію. Це вже поведінка бабуїнів - «я зараз прийду і все зламаю». 

Гостям, які були в готелі на момент обшуку, не дозволяли ходити до вбиральні. 

Також як речові докази заьрали коробку з дорогими панчохами, з білизною. Це все стікероване, з накладними актами, заведено в 1С. Там ціни і штрихкоди. Це речові докази? Чого? Презервативи і панчохи - це речові докази розпусти. Тоді давайте позакриваємо супермаркети всі.

Не намагайтеся тут знайти здоровий глузд, бо його тут немає. Приїхало 40 осіб. Ми прикидували з адвокатом, що вартість цієї історії - викликати три автобуси, 20 людей у повній амуніції з автоматами, кінологи, три собаки, кіберполіція, 5 осіб, 4 слідчих. У такій кількості треба було брати якийсь наркокартель десь в Мексиці, а не вечірку для родинних пар. 



А є документи, які хоча б якось регулюють слідчі дії?

Андрій Тарасов: Так, є Закон України «Про національну поліцію», є Кримінальний процесуальний кодекс. Кодекс у загальних рисах визначає, як повинен проходити обшук. Звичайно, процес ніколи не відбувається так, як там написано. Тому що це залежить від обставин та осіб, які цей обшук організували і проводять.

Наприклад, якщо йде обшук бухгалтерії по економічному злочину - там все спокійно, тихо, бо там нічого особливого не відбувається. Бо там неможливо, як у якійсь нарколабораторії, в унітаз злити докази. Коли обшуки проходять в наркопритоні якомусь, там, де люди можуть зразу на місці знищити докази - там проходить силовий захват, щоб вони не мали можливість щось зробити із речовими доказами. Але це вже не регулюється Кримінально-процесуальним кодексом, це тактика, яка не врегульована нічим.

Закон України «Про національну поліцію» дає можливість у певних обставинах застосувати або спецзасоби, або зброю, або фізичну силу. Кримінальний процесуальний кодекс визначає порядок дій і оформлення якихось процесуальних моментів. Усе інше - це вже оперативна майстерність поліцейських.

Але ж має бути межа між «майстерністю» і неправомірним завданням фізичної шкоди. Чи про це теж нічого немає? 

Конкретні та чіткі випадки застосування фізичної сили Закон про поліцію не подає. Її застосування може мати місце для забезпечення безпеки працівника поліції, чи інших осіб, припинення правопорушення, затримання порушника  або якщо іншими засобами неможливо забезпечити виконання повноважень поліцейських. Для того, щоб зловживань не було, під час обшуку залучаються поняті, проводиться відеозйомка слідчої дії. Але в повному обсязі ці запобіжники не працюють, бо камера одна, а оперів на обшуку багато, та й понятих, часто, поліцейські возять із собою майже на постійній основі.

Олена Соловйова: Поняті були - дві бабусі. Вони приїхали разом з групою, яка здійснювала обшук. Півтори години мені відмовляли у виклику адвоката. Відмовлялися покликати чоловіка. Півтори години були якогось цирку. Щось підкидали і говорили: «Ось ми знайшли в сумочці». Діставали якийсь пакет. 

Андрій Тарасов: Під час обшуку захиститися від зловживань поліції досить важко, а іноді майже неможливо. Оскільки людей, яких приводить із собою слідчий багато, а слідкувати за всіма ними часто не вистачає ресурсів. Як правило, людям у приміщенні також не дають змоги пересуватися вільно, тільки адвокату. Якщо ведеться якийсь обшук про «економічному злочину», особливо на складі або у місці зберігання великої кількості майна, поліцейські першим ділом «вирубають» весь відеонагляд, щоб мати змогу почувати себе вільно й не ризикувати притягненням до відповідальності. 

Олена Соловйова: Вони вирвали «з мʼясом» всі камери, обрізали мережу, били техніку. Це було мерзенно і залишиться безнаказаним.

Андрій Тарасов: Такі дії слідчих та оперів окремо не можуть бути оскаржені по закону (за виключенням вже явних злочинних дій). Заперечення проти порушень на обшуку і скарги на такі дії можуть бути подані, але розглянуті будуть (якщо будуть), то лише під час розгляду справи судом по суті. Але сенсу в тому  немає жодного. Обʼєктивно можливості вплинути на зловживання під час обшуку по закону майже немає. У будь-якому випадку, все впирається у відсутність доказів порушення.

Тому бувають випадки, коли під час обшуків правоохоронці крадуть гроші, коштовні речі, псують майно.

Який може бути розвиток цієї справи?

Андрій Тарасов: На скільки я розумію, вона вже знаходиться в суді, призначено судове засідання. Я, як адвокат, який не веде цю справу, але цікавиться практикою у подібних злочинах , можу сказати: незалежно від того, яку доказову базу назбирало слідство, довести створення місця «розпусти» або звідництво для «розпусти» неможливо. Причина одна - немає визначення розпусти, з чого ми і починали. От я, наприклад, познайомив двох людей, вони між собою побралися в той же день і здійснили статевий акт - це звідництво для розпусти чи ні? Адже вони ж вже родина. А якщо я визнаю, що їх знайомив, щоб у кінцевому результаті вони мали секс, хоч і після укладення шлюбу, це щось змінює? А якщо вони не чекали розпису у РАГСі, й оженилися вже після ліжка ? А якщо вони взяли з собою у ліжко якусь сексуальну іграшку - це розпуста чи ні? 

Олена Соловйова: Ця стаття, 302, вона копіпастом перейшла з Кримінального Кодексу 36 року. Це дуже смішно. Давайте згадаємо, що в 50-их роках жінку могли на два тижні посадити за те, що вона в брюках. Якщо народжувала без чоловіка, тебе мало не повією оголошували. Суспільна мораль еволюціонує. А Кримінальний Кодекс - ні. КК 36-го року використовують для того, що вершити мораль у 2023 році.

А як би це мало працювати?

Олена Соловйова: Так, як це працює в будь-якій європейській країні, де є здоровий глузд. Усе, що не порушує закони - повнолітні люди, зі згодою, без присутності неповнолітніх, без насилля, без історій, що їх таємно знімають, без продажі наркотиків - це власна справа кожного, що і як робити зі своїм тілом та дозвіллям. 

Давайте згадаємо радянський кодекс, коли сажали за «мужеложество», за «валюту». Вже існувала світова міжнародна система, банки, а в нас садили на 8 років суворого режиму за те, що ти валюту однієї країни поміняв на іншу. 


Ми не бордель, ми - бізнес, який платить податки, влаштовує вечірки 18+.



Андрій Тарасов: З точки зору пересічної людини: цієї статті бути не повинно. В принципі. 

Якщо ми беремо стрип-бар, він теж теоретично потрапляє «під місце розпусти», але ж працює.

Олена Соловйова: Теоретично, під місце розпусти потрапляє кожна лавочка, бо там може сісти дві людини, познайомитися і потім потр**атися. І кінотеатри. Та власне будь-яке приміщення. 

До речі був нещодавно випадок, коли, здається у Львові, хлопця і дівчину засудили за секс у публічному місці. Муніципалітет через це можуть притягнути за створення місця розпусти? 

Андрій Тарасов: Статевий акт у громадському місці завжди трактувався як хуліганство - це правопорушення проти суспільного порядку, не моралі. Буває хуліганка кримінальна, буває адміністративна. Якщо це злісне порушення і ти цією дією кидаєш виклик суспільству - це кримінал. 

Олена Соловйова: Те, як зараз звучить цей закон і ця стаття, передбачає, що місце розпусти може бути де завгодно.

Андрій Тарасов: Більше того, у коментарі до відповідної статті в судовій практиці, дійсно, місцем розпусти визнають будь-яке місце, спеціально облаштоване або для проституції, або для виготовлення порнографії. Але це тоді, коли статті йдуть в парі, як я казав на початку.

До речі, а в таких справах є потерпілі? Кого і від чого захищає закон і правоохоронці? 

Андрій Тарасов: У цій справі немає потерпілих. У обвинувальному акті так і прописано. Обʼєктом захисту є суспільна мораль. 

Олена Соловйова: Замах на мораль відбувся у закритому домі, без порушення комендантської години, дорослими людьми від 30 років. Якщо серйозно, то ніхто, звісно, не писав скарг, заяв. 70% тієї вечірки - військові, які приїхали з передка. 

Андрій Тарасов: Є таке в кримінології поняття як супутні (фонові) явища. Тобто, з точки зору кримінології, там, де є проституція, як правило, є якісь наркотики, розборки, неповнолітні тощо. Але тут навіть супутніми явищами нічого не можна пояснити. Якщо хтось вирішив собі у спальню запросити іншу пару, або гумових каченят - це їх рішення й держава не має туди лізти.

Олена Соловйова: Я просто створила комфортні умови для дорослого відпочинку. На мою вечірку не можна просто потрапити, це закритий клуб і кожен новий гість проходить співбесіду, під час якої я пояснюю, що це не про пошук оргій, проміскуїтет або щось подібне. Це про спілкування, флірт, красу, атмосферність і можливість втілення певних бажань у безпечному середовищі вільних і красивих людей та без осуду

Але! Будь-який статевий акт, згідно з цим законом, можна трактувати як розпусту. Навіть якщо ви це робите із вашою дружиною у вашій спальні.

Те, що відбувається - це, дійсно, скрєпи. Сексу мільярди років, його неможливо припинити і приглушити. Я, як історик, скажу, що будь-яка тоталітарна держава починає із того, що забороняє секс. Якщо ми зараз воюємо і боремося за те, щоб не бути частиною тоталітарної держави, щоб бути частиною європейської вільної спільноти, де поважають квір-суспільства, де поважають бажання дорослих людей, якщо це не заважає іншим і не розбещує інших, то я не розумію, що відбувається. 

А скільки вартує в Україні бути невинною - я порахую, коли все закінчиться. 

Андрій Тарасов: До речі, переважний відсоток справ по створенню місця розпусти закриваються саме через угоду про визнання вини з прокурором.

Олена Соловйова: Не дочекаються.