В п'ятницю, 16 січня, новопризначений міністр енергетики Денис Шмигаль, виступаючи під час години запитань до уряду за трибуною Верховної Ради, констатував сувору реальність: в Україні не залишилося жодної цілої електростанції. Фактично кожен більш-менш великий об'єкт генерації зазнав влучень або пошкоджень внаслідок російських атак. А в прифронтових містах, на кшталт Харкова, вже давно є реальністю «полювання» ворожих дронів навіть на окремі районні трансформатори.
Ці заяви Шмигаля пролунали на тлі запровадженого напередодні режиму надзвичайного стану в енергетиці, а також прогнозів синоптиків про збереження сильних морозів (понад мінус 20) щонайменше на декілька найближчих тижнів. Тобто про якесь «покращення ситуації» говорити наразі неможливо — на жаль для всіх нас.
Сукупність цих факторів створює безпрецедентний виклик для національної безпеки та фізичного виживання мільйонів українців. Класична модель централізованої енергосистеми, з її великими та вразливими об'єктами, зазнала в останні дні чергової нищівної атаки. Це змушує в терміновому порядку шукати відповіді на питання про можливі альтернативні джерела та способи забезпечення бодай якоїсь енергонезалежності.
Повністю замінити потужності великих ТЕС, ТЕЦ чи тим паче АЕС майже неможливо, тим паче в короткостроковій перспективі. Однак існують рішення, спрямовані на створення розподіленої, диверсифікованої, а отже й більш стійкої до ударів системи.
Про які саме технології та підходи йдеться, і чи є вже в Україні приклади їх успішного застосування? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
«Розсіяна» електрогенерація: основні напрямки розбудови
В умовах, коли ворог цілеспрямовано нищить великі енергетичні об'єкти, логічною відповіддю стає «подрібнення» та «розсіювання» генераційних потужностей. Одним із найбільш очевидних і вже апробованих у світі шляхів є активне впровадження відновлюваних джерел енергії, зокрема сонячної та вітрової. Їхня перевага полягає не лише в екологічності, але й в модульності та можливості швидкого розгортання на великих територіях.
Йдеться не тільки про промислові сонячні чи вітрові парки, хоча і вони мають значення. Однак критично важливою є розвиток мікрогенерації: встановлення сонячних панелей на дахах приватних будинків, багатоповерхівок, громадських будівель, адміністративних об'єктів та малих підприємств. Такі системи, особливо якщо вони комбінуються з накопичувачами енергії, здатні забезпечити мінімально необхідні потреби в електроенергії навіть під час тривалих відключень від центральних мереж — але, авжеж, для цього, як це не дивно, необхідна сонячна та/або вітряна погода.
Ще одним важливим технологічним рішенням є вже відомі в Україні когенераційні установки. Це компактні енергетичні блоки, які одночасно виробляють електрику та теплову енергію, використовуючи газ або інше паливо. Їхня висока ефективність полягає в утилізації тепла, яке на звичайних електростанціях просто викидається в атмосферу. Такі установки можуть обслуговувати лікарню, промисловий об'єкт чи навіть окремий житловий квартал.
Вони значно менші за традиційні ТЕЦ, що дозволяє краще їх захистити або навіть розмістити в укриттях. Їхнє впровадження дозволяє створювати локальні енергетичні острови, незалежні від далеких джерел тепла та світла. До речі, ще в листопаді КМДА звітувала про завершення створення мережі таких міні-ТЕЦ. Де вони зараз і чому більшість з них не працюють — загадка.
Для забезпечення теплопостачання в умовах обстрілів перспективними є мобільні модульні котельні та теплоелектроцентралі. Їх можна швидко передислокувати в будь-який район міста, що зазнав обстрілів, або в житловий масив, підключивши до локальних мереж. Такі рішення принаймні тимчасово врятують ситуацію в постраждалих місцях, дозволяючи відновити подачу тепла та гарячої води в критичний період, не чекаючи тижнями та місяцями на відновлення гігантських стаціонарних об'єктів.
Питання фізичного захисту обладнання актуалізує ідею часткового перенесення критично важливих енергетичних потужностей під землю або в спеціальні захисні споруди. Це може стосуватися не тільки трансформаторних підстанцій, але й диспетчерських пунктів, резервних генераторних установок та систем керування. Хоча тут варто визнати, що повномасштабне будівництво підземних електростанцій є надзвичайно дорогим, складним і довгим.
У крайніх ситуаціях, коли всі інші джерела відсутні, тимчасове життєзабезпечення критичної інфраструктури та населення можуть забезпечити промислові генератори. Таке вже робиться, зокрема, в Дніпрі. Йдеться про потужні дизельні або газогенераторні установки, здатні забезпечувати електроенергією лікарні, пункти незламності, водонасосні станції та навіть цілі ЖК. Їхнє розосереджене розміщення по всій території міста створює базовий каркас енергопостачання в умовах повного блекауту.
Альтернативні підходи до енергетики: досвід українських міст
Дивлячись на відверто катастрофічну ситуацію в Києві, неможливо не помітити, що взагалі-то в Україні вже існують приклади, які демонструють практичну можливість побудови більш стійкої енергетичної системи.
Яскравим взірцем є Житомир. Місцева влада ще до повномасштабного вторгнення зробила ставку на розвиток власної сонячної генерації. У місті побудована потужна СЕС. Крім того, активно встановлювалися сонячні панелі на соціальних об'єктах. Це дозволило створити розподілену мережу генерації. У періоди, коли через масовані російські обстріли енергосистеми Україна зазнавала масштабних відключень, Житомир часто залишався зі світлом або мав значно менші перерви у постачанні. Місцеві джерела дозволяли підтримувати роботу критичної інфраструктури та бодай частково забезпечувати потреби містян.
Значний досвід у протистоянні енергетичним викликам війни накопичив Харків. Місто знаходиться впритул до лінії фронту і з 24 лютого 2022 року піддається постійним обстрілам. Однак у «першій столиці» впровадили цілий комплекс заходів. Для забезпечення теплом у разі пошкодження центральних тепломагістралей активно використовуються мобільні модульні котельні. Для водопостачання застосовуються мобільні насосні станції та установки підвищення тиску, які дозволяють подавати воду в будинки, навіть коли основні насосні станції знеструмлені або пошкоджені. Також у Харкові розвивається мережа пунктів незламності, оснащених потужними генераторами, сонячними панелями та накопичувачами, що перетворюють їх на автономні «островки життя» для мешканців.
Подібні, хоча й менш масштабні, ініціативи можна знайти й в інших регіонах. Окремі громади Західної України інвестують у малі ГЕС на місцевих річках, що забезпечує стабільну локальну генерацію. Деякі підприємства повністю переходять на власне забезпечення через сонячні парки та когенерацію, стаючи енергетично незалежними від зовнішніх мереж. В окремих новобудовах закладається повна енергетична автономність на основі сонячних панелей, теплових насосів та рекуперації. Ці приклади нагадують, що технологічні рішення для підвищення комунальної стійкості існують і вони працюють на практиці — хоча варто повторити, що повністю і назавжди замінити класичну енергомережу таким чином дуже складно, якщо взагалі можливо.
Думки експертів
Голова Спілки споживачів комунальних послуг, експерт в сфері ЖКГ та енергетики Олег Попенко зазначає: кажучи про альтернативи в енергетиці, треба розібратися — альтернативи для кого і чого? У нас немає єдиної «чарівної палички» чи пігулки, як в «Матриці».
«Якщо 15 років у країні ніхто ніх*ра не робив, а тільки грабували за допомогою різних схем, то ось так одночасно ухвалити рішення і все буде добре— так не буває. По світлу — проблема не вирішується швидко. Ми повинні розуміти, що реально ситуація в Києві зміниться на краще десь в середині березня. Найближчим часом якщо й зміниться, то лише з підвищенням температури, тільки тоді може стати трошки краще. Тобто реально немає механізмів, як змінити ситуацію з електроенергією сьогодні в Києві. Кардинально та швидко цю ситуацію не змінити.
Зараз будуть боротися з різними схемами підключень, пропонувати різні проєкти. Але це не дасть радикальних змін. Можна прибрати рекламу вуличну, це правильно. Потрібно розібратися з імпортом, який дорожчий і його все одно не вистачає. Треба розібратися з дивними підключеннями до критичної інфраструктури різних ТРЦ та ресторанів, тоді коли водоканали сидять без світла. Але принципово це не змінить ситуацію в країні. Чудес не буває», — впевнений експерт.
З точки зору генерації опалення ситуація інша, зазначає Попенко. Він нагадує, що в Києві без тепла досі перебувають сотні будинків.
«Це будинки на електроопаленні — це раз. Тут хіба що оформити їх як критичну інфраструктуру, це логічно і правильно. Також є десятки будинків з розірваними трубами і батареями, їх вже точно понад 50. І туди просто неможливо подати тепло. По тій причині, що вони вже втратили свою систему життєдіяльності. Є будинки, пошкоджені внаслідок влучань ворога. Їх близько 200. І туди часто теж неможливо подати опалення. В теорії можна встановлювати міні-котельні у дворах, під'єднувати їх до системи теплопостачання, і ці мобільні котельні працюватимуть як резервне джерело тепла на випадок влучання в ТЕЦ. Київ повинен цим питанням займатися терміново. Однак далеко не всюди їх можна встановити. Хоча це реально допомагає. Але цим потрібно було займатися ще рік тому — не займалися», — резюмував Олег Попенко.
Старший інженер Сергій Т., який наразі працює над відновленням однієї з київських ТЕЦ, зазначає: зараз швидко відновити нічого не вийде. Принаймні на цей сезон. Однак варіанти на майбутнє існують.
«Загалом Києву та великим містам підійде розгалужена система міні-ТЕЦ замість великих ТЕЦ. Міні-котельні, які стоять і топлять мікрорайон. Просто Київ — дуже велике місто, і тут потрібен час, щоб це зробити. Є також когенераційні установки. Це така штука, невеличка, яка працює на газу, і вона замінює міні-котельню. Тобто котельня просто виробляє тепло, а ця штука може і електроенергію виробляти. Вона достатньо компактна, і підходить для декількох будинків одразу — чи, наприклад, для великого промислового об'єкту. В Харкові когенерація працює на водоканал, на каналізацію. Два в одному. Та знову ж таки, це не швидко. Прямо зараз швидко не замінити зруйновані станції. Це потрібно було робити раніше. Ще є варіант з відновлювальною енергією, але це так ненадійно… От сьогодні є сонце, але немає вітру. Завтра немає сонця, але буде вітер. А післязавтра взагалі нічого немає — і електроенергії, виходить, також. Врешті, є ще варіант малих ГЕС. У нас багато річок. Ставимо міні-ГЕС на річку — і якесь селище чи містечко в нас заживлене поруч. Але тут треба розуміти, що все це — спорадичні рішення. Повністю замінити єдину енергосистему вони не зможуть. Або це питання далекого майбутнього», — сказав наш співрозмовник.
Резюмуючи, варіанти для посилення захищеності енергосистеми України завжди існували та продовжують існувати. Реальний досвід окремих міст та громад доводить, що розподілена генерація на основі відновлювальних джерел, когенерація, мобільні теплові та електричні потужності є не теоретичними концептами, а цілком працездатними інструментами виживання. Вони не вимагають фантастичних інвестицій чи десятиліть на впровадження, але потребують чіткого стратегічного бачення, організаційної волі та системної роботи на рівні як центральної влади, так і місцевого самоврядування.
Те, що за чотири роки повномасштабної війни ці підходи не були масштабовані на всю країну, а особливо на великі мільйонні міста, тим паче і особливо включаючи столицю, свідчить про системну кризу в управлінському класі на всіх рівнях. Це говорить не лише про злочинну халатність та елементарну недалекоглядність, але й про втрачені можливості для збереження нормального життя мільйонів людей, які при цьому не можуть виїхати за кордон через комплекс особистих причин або через те, що вони — чоловіки призовного віку.
Як би там не було, кейс Житомира та Харкова доводить: можна і треба будувати систему, здатну чинити опір — було би бажання та компетентність.
