$ 38.08 € 41.49 zł 9.64
+11° Київ +12° Варшава +10° Вашингтон
Як Україні навчитися переробляти сміття: заохочення, технології та перспективи

Як Україні навчитися переробляти сміття: заохочення, технології та перспективи

17 Серпня 2017 15:41

Серпень — це місяць, коли розумієш, наскільки погано в Україні йдуть справи з вивезенням і утилізацією відходів. Літня щедрість на ягоди, фрукти і овочі в прямому сенсі виливається на вулиці помийними річками і смердючими калюжами. У цій проблемі винні як самі громадяни, які безвідповідально ставляться до утилізації сміття, так і компанії, які обслуговують вивезення сміття — вони експлуатують несправні баки і діряві сміттєвози.

Тіньове сміття в Україні


Одна з причин, чому збір і утилізація сміття в нашій країні знаходиться на рівні, що практично не змінився з середини минулого століття — відсутність фінансового інструменту, який би зробив цікавим для бізнесу базовий етап модернізації цього процесу — сортування. Детальніше про це Ua.news розповіла засновниця ініціативи «Україна без сміття» Євгенія Аратовська:
«Людям все одно — якщо їм запропонують рішення, вони почнуть ними користуватися. Однак ринок не запрацює — ніхто не захоче обслуговувати контейнери, якщо їм не відшкодують витрати. До того ж, ніхто не захоче забирати контейнер з прибудинкової території, якщо безхатченки вже забрали з нього все цінне, що можна переробити. Після них цінних ресурсів в контейнерах залишається максимум 5-10%. Та й 20 кг pet-пляшок, які може вмістити контейнер — не найцікавіший ресурс для сміттєвоза. При тому, що техніку потрібно обслуговувати. Це можуть собі дозволити лише деякі компанії, які не мають конкурентів у своєму населеному пункті, або ті, хто ставлять контейнери на обгородженій території, куди не доберуться безхатченки»

Ситуація з переробкою в Україні далеко не райдужна. Згідно з офіційними даними, в нашій країні переробляється лише 4% сміття. За словами експертів, насправді перероблятися може і 20%, в тому числі, за допомогою бездомних. Однак ці додаткові відсотки на економіку не впливають — вони не приносять дохід місцевим громадам чи не повертаються в промисловість. Пластики та папір взагалі часто експортуються за кордон.

За словами Аратовської, зараз в Україні близько 6000 офіційних звалищ, які приймають сміття за вагою. Офіційно вони збирають 16 млн тонн сміття в рік. При цьому варто враховувати, що в країні ще приблизно 30 000 неофіційних звалищ, і реальну картину з питання захоронення сміття побачити складно. Зрозуміло, що компанії, які займаються заготівлею сміття, не показують 100% своїх оборотів, стверджує Аратовська, підкреслюючи, що це може бути пов'язано з питаннями оподаткування.

Переробкою сміття в Україні займаються тільки комерційні компанії. Держава в особі комунальних підприємств може бути лише регулятором ринку, фінансувати вивезення і захоронення сміття, розповідає експерт:
«Утилізацією займається тільки київський сміттєспалювальний завод «Енергія». Добре, що тільки він, адже в Україні відсутнє законодавство щодо викидів, немає лабораторій, які вимірюють рівень діоксину. Закон 6602, який готується на голосування на осінь і якому поки немає альтернатив, в більшій мірі просуває сміття в якості альтернативного джерела енергії — паливних брикетів РДФ, які можна спалювати на цементних заводах і ТЕЦ. Однак це величезна небезпека для екології та здоров'я людей, якщо закон приймуть, але не буде забезпечено контроль над процесами і дотриманням екологічних норм»

Як переробка організована в світі


«Як демонструє міжнародний досвід, сфера заготівлі вторсировини від населення дуже збиткова, навіть архізбиткова», — розповідає засновниця «України без сміття». За її словами, щоб переробка ефективно запрацювала в Європі, там змушені були прийняти спеціальне законодавство, яке передбачає фінансову відповідальність забруднювачів (компаній, що продають численні товари в тарі, упаковці, батарейки, меблі, лампочки, техніку — все, що має стати сміттям).

Тепер фінансову відповідальність за збір, накопичення відходів, які можна переробити, і їхню передачу на переробку несуть асоціації виробників — неприбуткові організації, які зобов'язані надати умови ринку, щоб він зацікавився в зборі сміття. Судячи зі слів Євгенії Аратовської, все не так просто:
«Структури під загальною назвою "розширена відповідальність виробників" включають десятки і сотні компаній, які об'єднуються в тому числі за принципом продуктів виробництва — pet-пляшки, металева тара, батарейки та зарядні пристрої. Згідно із законом виробники зобов'язані за певний звітний період зібрати деякий відсоток своєї упаковки — 30-60%. Щоб сам виробник не відволікався на цей процес, коли його завдання — займатися бізнесом, продавати, він делегує це асоціаціям. Бізнес фінансує асоціації відповідно до своєї частки на ринку, цих грошей достатньо, щоб купити контейнери для сортування, поставити їх в кожному населеному пункті, забезпечити вивантаження цих контейнерів»

Також асоціації вирішують ще одну «сміттєву» проблему — вони виводять ринок заготівлі вторсировини з тіні. «Заготівельники повинні відкрито показувати свої дані. У них є камери, аудитори, трекінгові маячки. Компанія, яка заготовляється вторсировину не має права приховувати, скільки вона заготовила, так як вона отримує відшкодування витрат від асоціації», — розповідає засновниця «України без сміття».

Зрозуміло, що все сміття переробити неможливо. Завжди залишається певна частка так званого залишкового сміття. Так, в Європі утилізація тонни сміття на звалищі коштує близько €50, а небезпечних відходів — €1000. Компаніям, які займаються збором залишкового сміття доводиться ставити високі тарифи на його вивезення, щоб покрити витрати. При цьому у людей є вибір — або ретельно сортувати сміття у безкоштовних контейнерах роздільного збору, доводячи кількість залишкового сміття до мінімуму, або платити за його вивіз.

У різних країнах існують різні моделі його захоронення. В Індонезії для того, щоб викинути сміття, потрібно прикласти до баку спеціальну картку, після чого він відкриється. На цьому процес не закінчується — викинутий пакет буде зважено, інформація про це піде в «аккаунт» користувача сміттєвого бака. Таким чином, кожен мешканець індивідуально платить за свої залишкові відходи. Виходить рівно стільки грошей, скільки потрібно на будівництво сміттєспалювальних заводів і їх обслуговування. Інша система — це приклад Швейцарії. Там всі купують рулони зі спеціальними жовтими пакетами, вартість кожного мішка об'ємом 35 літрів становить 2 франка і дорівнює вартості утилізації сміття, який в нього вміщується. При цьому підкинути своє сміття швейцарці нікуди не можуть — за це передбачено штрафи.

На жаль, Україні ще далеко до впровадження подібних моделей, але малими дозами прогрес з'являється і у цій сфері. Так, мешканці цілих 122 українських населених пунктів, включаючи найбільші міста, можуть скористатися картою пунктів прийому вторсировини — батарейок, акумуляторів, дрантя, градусників тощо. На карті відзначено вже близько трьох тисяч сервісів. Працює і більш велике виробництво — за допомогою китайських інвесторів в Фастові відкрилося підприємство з переробки pet-пляшок в синтепон, який потім експортується в Китай.

Лев Шевченко